Постанова

Іменем України

18 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 756/415/21

провадження № 61-18138в21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, подану адвокатом Тандир Дмитром Віталійовичем, на рішення Оболонського районного суду м. Києва, у складі судді Луценко О. М., від 07 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А., від 05 жовтня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2020 року ОСОБА_1, діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення від спадкування, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та зобов'язати не чинити перешкоди у користуванні майном.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4, яка за життя заповіт не складала.

ОСОБА_1 вказував, що нотаріусом були видані свідоцтва про право на спадщину за законом щодо майна ОСОБА_4 її спадкоємцям: позивачу, ОСОБА_2 (син спадкодавця) та ОСОБА_3 (чоловік спадкодавця).

Після реєстрації в грудні 2016 року шлюбу з відповідачем прізвище спадкодавця ОСОБА_4 було змінено на ОСОБА_5, що не було враховано нотаріусом при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Вважала, що ОСОБА_3 не має права на спадкування, оскільки за життя дружини ухилявся від обов'язку щодо її утримання та догляду, зловживав спиртними напоями та чинив домашнє насильство в сім'ї. В той же час позивач та друзі спадкодавця опікувалися і надавали їй допомогу.

Відповідач чинить їй перешкоди в користуванні успадкованою квартирою АДРЕСА_1, не допускає до житла, змінив замки на вхідних дверях.

З урахуванням викладеного та поданих уточнень, ОСОБА_1 просила суд:

- усунути від права на спадкування майна померлої ОСОБА_4 відповідача ОСОБА_3;

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом видані відносно майна ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_3;

- зобов'язати відповідача не чинити перешкоди в користуванні майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме квартирою АДРЕСА_1.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено сукупності всіх обставин, які є обов'язковими для усунення від спадкування, а саме обставин ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Вчинення особою насильства в сім'ї має інші юридичні наслідки, ніж усунення від спадкування.

Вимога щодо визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом є похідною від вимоги про усунення відповідача від права спадкування щодо майна ОСОБА_4.

Районний суд вказав також на недоведеність того, що відповідач чинить

ОСОБА_1 перешкоди в користуванні житлом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В касаційній скарзі на рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 07 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду

від 05 жовтня 2021 року ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 листопада 2021 року представник ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, - адвокат Тандир Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У січні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 372/2583/18, від 04 квітня 2018 року у справі № 333/3048/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 756/6952/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 209/4512/14-ц, від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

Заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку всім заявленим позовним вимогам, а суд апеляційної інстанції передчасно дійшов висновку про неправильність обраного способу захисту порушеного права.

Крім того, вказує на порушення норм процесуального права, що виявилось у не дослідженні судами зібраних у справі доказів, зокрема в частині безпорадного стану ОСОБА_4, не врахували наявні в матеріалах справи письмові пояснення свідків, на дослідженні яких наполягала сторона позивача.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 грудня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, до складу якої зокрема входить:

- квартира

АДРЕСА_2;

- квартира АДРЕСА_1;

- 1/3 частина квартири АДРЕСА_3.

За життя ОСОБА_4 заповіт не склала.

До нотаріуса звернулися із заявами про прийняття спадщини:

- 19 червня 2020 року дочка ОСОБА_1;

- 27 серпня 2020 року син ОСОБА_2;

- 19 листопада 2020 року чоловік ОСОБА_3.

Батьки спадкодавця ОСОБА_6 та ОСОБА_7

26 березня 2020 року подали нотаріусу заяви про відмову від прийняття спадщини на користь дітей спадкодавця - ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Згідно розпорядження Оболонської районної державної адміністрації

від 25 лютого 2020 року № 113 ОСОБА_1 1994 року народження призначено піклувальником над неповнолітнім ОСОБА_8 2005 року народження.

Державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В. видано наступні свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4:

- 19 листопада 2020 року щодо квартири АДРЕСА_2 (розміри часток:

ОСОБА_1-2/5 частини, ОСОБА_2-2/5 частини, ОСОБА_3-1/5 частина);

- 19 листопада 2020 року щодо квартири АДРЕСА_1 (розміри часток: ОСОБА_1-2/5 частини, ОСОБА_2-2/5 частини, ОСОБА_3-1/5 частина);

- 27 серпня 2020 року щодо 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 (розміри часток:

ОСОБА_1-2/15 частини, ОСОБА_2-2/15 частини, ОСОБА_3-1/15 частина).

За життя ОСОБА_4 хворіла на тяжку онкологічну хворобу.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 -2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 1216, 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги саме від спадкоємця-відповідача, за умови отримання її від інших осіб, чи мав цей спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 676/6852/17 (провадження № 61-17477св19),

від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20), від 19 лютого 2020 року у справі № 205/5168/18 (провадження № 61-18878св19), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).

Відповідно до частини першої, третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення ОСОБА_3 від спадкування, встановивши відсутність сукупності обставин передбачених частиною 5 статті 1224 ЦК України.

Водночас апеляційний суд правильно вказав, що сама по собі наявність тяжкої хвороби не свідчить про перебування спадкодавця у безпорадному стані.

Перебування спадкодавця на момент смерті у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 нотаріусом при видачі свідоцтв про право на спадщину перевірено.

При цьому, нотаріусом надано суду копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4, яка містить документи, на підставі яких нотаріусом встановлено родинні зв'язку між спадкодавцем та особам, яким видані свідоцтва про право на спадщину.

Посилання заявника на те, що нотаріус мав відмовити ОСОБА_3 у видачі свідоцтв про право на спадщину у зв'язку із відсутністю рішення суду про встановлення родинних відносин між ним та спадкодавцем є надуманими.

За таких обставин не підлягали задоволенню вимоги позивача про скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих на ім'я ОСОБА_3.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

Відповідно до вимог частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 1 , 3 статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі квартири або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Підставою для задоволення позову про усунення перешкод в користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності перешкод у користуванні спільною квартирою.

Наявні в матеріалах справи письмові пояснення ОСОБА_9,

ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 надані адвокату,

не можуть вважатися показаннями свідків в розумінні ЦПК України.

За умови не надання належних та допустимих доказів на підтвердження наявності перешкод у користуванні квартирою, висновки апеляційного суду щодо способу захисту такого права, на правильність вирішення справи по суті не вплинули.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

При цьому відмова у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою у розглядуваній справі, не позбавляє ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як співвласників житла, права в подальшому звертатись до суду із подібними вимогами, у разі якщо такі перешкоди будуть встановлені.

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність встановлення нових обставин та переоцінку доказів у справі, підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції передбачені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

З урахуванням обставин розглядуваної справи, висновки судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях по суті вирішення спору не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду

від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 372/2583/18, від 04 квітня 2018 року у справі № 333/3048/16-ц,

від 18 березня 2020 року у справі № 756/6952/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 209/4512/14-ц, від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, на які заявник посилався в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішення районного суду та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, подану адвокатом Тандир Дмитром Віталійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта