Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.08.2019 року у справі №495/9926/18

Постанова

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 495/9926/18

провадження № 61-14739св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - комунальне підприємство «Білгород-Дністровськтеплоенерго»,

представник відповідача - Ладан Євгеній Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 березня 2019 року у складі судді Прийомової О.Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Комлевої О.С., Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовом до комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» (далі - КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом керівника КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» Волканова М. М. від 08 липня 2016 року № 66 її було прийнято на роботу на посаду фельдшера транспортної дільниці з 08 липня 2016 року за сумісництвом.

Наказом керівника КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» Волканова М. М. від 20 вересня 2018 року № 173 її було звільнено з роботи з 17 вересня 2018 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Вказувала, що її волевиявлення не було вільним, оскільки посадові особи підприємства незаконно примусили її написати заяву про звільнення за власним бажанням з підприємства, використовуючи фізичний та психологічний тиск.

За фактом фізичного насильства зі сторони посадових осіб КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» вона звернулася з відповідною заявою до Білгород-Дністровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, у зв`язку з чим було розпочато досудове розслідування.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ керівника КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» Волканова М. М. від 20 вересня 2018 року № 173 про звільнення її з роботи з 17 вересня 2018 року, поновити її на роботі в КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» на посаді фельдшера транспортної дільниці та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач була звільнена після спливу майже півторамісячного строку з дня нанесення їй тілесних ушкоджень, лікарняного листа непрацездатності не відкривала, у матеріалах справи відсутні докази ушкодження її здоров`я саме на робочому місці, так само як і не доведено факту спричинення тілесних ушкоджень посадовими особами відповідача, не встановлено причино-наслідкового зв`язку між виною і наслідками, а саме що у результаті фізичного чи психологічного тиску посадових осіб відповідача позивач була змушена написати заяву про звільнення з роботи. За вказаних обставин суд дійшов висновку, що розірвання трудового договору відбулось за добровільною ініціативою позивача, яка наміру продовжувати роботу не мала, про такий намір роботодавця не повідомила, виконання своїх обов`язків після подання заяви про звільнення не продовжила, припинивши їх здійснення безпосередньо після подання заяви, що є підставою для її звільнення на підставі статті 38 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно відмовив у задоволенні її позову, оскільки обставини примушування її до написання заяви про звільненні зі сторони посадових осіб відповідача підтверджені належними і допустимими доказами, яким судами не надано оцінки.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом керівника КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» Волканова М. М. від 08 липня 2016 року № 66 ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду фельдшера транспортної дільниці з 08 липня 2016 року за сумісництвом.

Наказом керівника КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» Волканова М. М. від 20 вересня 2018 року № 173 ОСОБА_1 було звільнено з посади фельдшера транспортної дільниці за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

На підставі усної заяви ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 20 серпня 2018 року було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018160240002884, попередня кваліфікація правопорушення - частина друга статті 125 КК України.

Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 25 липня 2018 року о 09-30 годині у приймальні КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» невстановлена особа нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_1 .

Згідно з висновком експерта від 18 жовтня 2018 року № 266 у ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження: множинні синці в області верхніх і нижніх кінцівок, що могли виникнути від ударної, стискаючої травмуючої дії тупих твердих предметів, на що вказує характер тілесних ушкоджень. Тілесні ушкодження у ОСОБА_1 виникли незадовго до звернення за медичною допомогою в лікувальну установу, можливо у той же день; синці зазвичай викликають незначні скороминущі наслідки на протязі не більше 6-ти днів, у відповідності до пункту 2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень; відомі обставини заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_1 не протирічать даним судово-медичної експертизи за механізмом і давністю заподіяння; наявність у ОСОБА_1 наслідків травми суглобів більш як за 21 день, про що йдеться у медичній документації, не відповідає характеру тілесних ушкоджень і у відповідності до пункту 4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» при встановлені ступеня тяжкості до уваги не приймалось.

Відповідно до медичної довідки комунального закладу «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» від 20 серпня 2018 року № 150/п215 ОСОБА_1 знаходилася під наглядом лікувального закладу з 25 липня 2018 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу .

Згідно з частинами першою, третьою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Судом установлено, що позивач подала заяву про звільнення із займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, що надавало підстави та зобов`язувало відповідача провести її звільнення на таку вимогу, як це передбачено статтею 38 КЗпП України.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що по справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України).

З указаного вбачається, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач не повідомила відповідача про відкликання раніше поданої заяви про звільнення або про перенесення дати звільнення, а також те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган примусив її подати заяву про звільнення за власним бажанням, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення відбулось з дотриманням норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Посилання у касаційній скарзі на те, що під тиском відповідача відбулось написання нею заяви про звільнення із займаної посади є безпідставні, оскільки позивач не надала суду доказів, які б підтверджували здійснення на неї тиску з боку керівництва роботодавця або його неправомірних дій.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян