Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.01.2024 року у справі №760/6626/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 760/6626/20

провадження № 61-9302св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна наукова установа «Інститут модернізації змісту освіти», Міністерство освіти і науки України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Журби С. О., Писаної Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» (далі - ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти»), Міністерства освіти і науки України, в якому просила суд:

- визнати погодження переведення на посаду методиста вищої категорії відділу організаційно-аналітичного забезпечення та контролю за строковим договором на період відпуски без збереження заробітної плати для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 до дати фактичного виходу його з відпустки від 31 січня 2017 року недійсним, неправомірним та підписаним устані, коли позивачка не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, з врахуванням висновків експертів-психіатрів від 30 червня 2017 року № 101 та від 06 листопада 2015 року № 266;

- визнати наказ від 31 січня 2017 року № 35-к про переведення позивачки недійсним та неправомірним;

- визнати наказ від 22 березня 2017 року № 58-к про звільнення позивачки недійсним та неправомірним;

- визнати відсутність позивачки на роботі 31 січня 2017 року відповідно до довідки від лікаря Ревунець Г. від 31 січня 2017 року та перебування в секторі БЖД до 10 лютого 2017 року згідно з журналом відвідування в секторі БЖД, утой час як її безпідставно табелювали в цей день ДНУ « Інститут модернізації змісту освіти » (що підтверджує підписання позивачкою погодження на посаду методиста вищої категорії відділу організаційно-аналітичного забезпечення та контролю заднім числом, здійснене під впливом збиваючих факторів та свідомого затягування часу ДНУ « Інститут модернізації змісту освіти » з метою позбавлення позивачки вибору посад щодо роботи, яку вона б реально могла виконувати), а також у зв`язку з цим погодження на посаду методиста вищої категорії відділу організаційно-аналітичного забезпечення та контролю за строковим договором на період відпуски без збереження заробітної плати для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 до дати фактичного виходу його з відпустки від 31 січня 2017 року недійсним, неправомірним;

- зобов`язати уповноважених осіб ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» поновити її трудовий стаж з 31 січня 2017 року у трудовій книжці; начальнику юридичного відділу забезпечити допуск до роботи ОСОБА_1 на посаді, не нижчій ніж та, яку позивачка обіймала з 31 січня 2017 року; головному бухгалтеру видати їй середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі, визначеному судом; начальнику відділу кадрів внести запис про поновлення її трудового стажу до трудової книжки, скласти скорегований табель обліку використання робочого часу за час вимушеного прогулу, внести зміни до особової картки та особової справи позивачки.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у вказаній цивільній справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року залишено без задоволення подані ОСОБА_1 від 01 червня 2020 року клопотання № 4 про дослідження висновків судово-психіатричної експертизи; від 01 лютого 2021 року заяву про розгляд справи у судовому засідання із повідомленням (викликом сторін); від 09 лютого 2021 року заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; від 08 лютого 2021 року клопотання № 2, в якому позивачка просить суд з`ясувати та перевірити за наданими нею доказами в матеріалах справи, чи було істинне волевиявлення позивачки на момент підписання нею погодження на строковий договір, чи вона розуміла значення своїх дій та чим могла керувати ними в юридично значимі періоди часу, про які йдеться в матеріалах справи; клопотання № 3 про допит позивачки у судовому засіданні як свідка; клопотання № 5 про виклик для допиту у судовому засіданні як свідка в.о. керівника ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» ОСОБА_4 ; клопотання № 6 про допит у судовому засіданні представника ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти»; клопотання № 7 про допит у судовому засіданні представника ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти»; клопотання № 8 про відібрання пояснення у представника Міністерства освіти і науки України; клопотання № 9, щодо визнання бездіяльності Міністерства освіти і науки України в частині розгляду заяви позивачки від 13 лютого 2017 року та скарги від 28 березня 2017 року, поданих до Міністерства освіти і науки України; клопотання № 11 про зобов`язання відповідача надати до суду докази, на підставі яких відповідач дійшов висновку про те, що позивач є обізнаною особою, щоб працювати у відділі охорони праці і програмного забезпечення, а також здійснити опитування відповідача щодо урахувань побажань ОСОБА_1 при прийнятті рішення про її переведення; від 12 липня 2021 року заяву про постановлення судом ухвали щодо непублікації у ЄДРСР судових рішень у цій справі; від 16 серпня 2021 року заяву про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. До апеляційної скарги додала заяву про звільнення її від сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у задоволенні клопотання (заяви) ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року, ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року та від 10 лютого 2023 року залишено без руху та встановлено заявниці строк десять днів з моменту отримання копії ухвали для усунення вказаних у ній недоліків.

Постановляючи ухвалу про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху, апеляційний суд виходив із того, що заявниця не надала доказів сплати судового збору.

Водночас відмовляючи у задоволенні клопотання (заяви) про звільнення від сплати судового збору, апеляційний суд виходив із того, що надана ОСОБА_1 довідка Пенсійного фонду України форми ОК-7 на підтвердження скрутного матеріального становища охоплює звітний період за 2011-2020 роки та не підтверджує її матеріального стану на дату подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року, ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року та від 10 лютого 2023 року визнано неподаною та повернуто заявниці.

Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з того, що заявниця не виконала вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху, а саме: не сплатила судовий збір за її подання. Також дійшов висновку про те, що правові підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів електронної пошти звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Касаційна скарга, відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), обґрунтована порушенням апеляційним судом норм процесуального права, зокрема тим, що суд апеляційної інстанції не розглянув заяву ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору.

Також касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- створив заявниці перешкоди у доступі до правосуддя;

- не звернув увагу на те, що в загальному позовні вимоги заявниці стосуються поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку;

- не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/2881/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 та у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16, від 30 червня 2021 року у справі № 204/8696/20-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 760/22944/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 914/1748/17;

- проігнорував те, що позивачка, яка звільнена від сплати судового збору при пред`явленні позову, також звільняється від його сплати й при поданні апеляційної чи касаційної скарг.

Також у касаційній скарзі заявниця виклала клопотання про поновлення їй строку на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року та заяву про звільнення від сплати судового збору.

На момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 26 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Касаційну скаргу залишено без руху та надано заявниці строк для усунення недоліків. Зокрема, запропоновано заявниці сплатити судовий збір у розмірі 429,44 грн.

У строк, визначений в ухвалі суду, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву, в якій просить відстрочити їй сплату судового збору у зв`язку зі скрутним майновим становищем.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору відмовлено, продовжено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору відмовлено, продовжено заявниці строк для усунення недоліків.

У строк, визначений в ухвалі суду, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву, в якій просила зменшити їй розмір судового збору, у зв`язку зі скрутним майновим станом. Зазначала, що на її рахунку в банку сума коштів на одній картці становить 422,00 грн, а на іншій - 10,00 грн, станом на 05 вересня 2023 року вона перебуває на обліку в Центральному управлінні Київського міського центру зайнятості.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 760/6626/20 із Солом`янського районного суду міста Києва; встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2023 року матеріали справи № 760/6626/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2024 року справу № 760/6626/20 призначено до судового розгляду колегією суддів у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення ЄСПЛ від 17 січня 1970 року у справі «Делькур проти Бельгії», заява № 2689/65 та від 11 жовтня 2001 року у справі «Гофман проти Німеччини», заява № 34045/96).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

ЄСПЛ у своєму рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії», заява № 26746/05).

Відповідно до частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, в тому числі, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, яка у свою чергу регулює питання залишення позовної заяви без руху, повернення заяви.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина друга статті 185 ЦПК України).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина третя статті 185 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

За змістом частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, у тому числі, за подання до суду позовної заяви, апеляційної і касаційної скарг на судові рішення. Розміри ставок судового збору визначені у статті 4 цього Закону.

Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за такої умови: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Також суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).

З наведених норм права вбачається, що за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення скаржник повинен сплатити судовий збір. Проте суд за клопотанням такого скаржника може зменшити йому розмір належного до сплати судового збору або звільнити його від сплати такого збору в разі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу цього скаржника.

Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан (дохід) особи закон не містить, тому суд має встановити можливість сплатити судовий збір на підставі поданих заявником доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях (заявах) мають бути достатньо аргументовані.

Крім того, суду необхідно перевіряти наявність у заявника пільг щодо сплати судового збору, визначених, зокрема у статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Аналіз матеріалів справи, яка переглядається, свідчить про те, що ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року, 09 березня 2023 року через електронну пошту подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу.

До цієї апеляційної скарги ОСОБА_1 додала заяву про звільнення від сплати судового збору, в якій посилалась на пункт 1 частини другої 8 Закону України «Про судовий збір» та вказувала на те, що розмір судового збору за подання апеляційної скарги перевищує визначені 5 відсотків розміру її річного доходу за попередній календарний рік. На підтвердження зазначених обставин, ОСОБА_1 надала суду копію та оригінал довідки Пенсійного фонду України форми ОК-7 від 17 липня 2020 року, яка охоплює період 2011- 2020 роки (т. 6 а. с. 69-82, 78-79).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у задоволенні клопотання (заяви) ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року, ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року та від 10 лютого 2023 року залишено без руху та встановлено заявниці строк десять днів з моменту отримання копії ухвали для усунення вказаних в ній недоліків, а саме сплати судового збору у розмірі 6 300,00 грн (т. 6 а. с. 213-216).

Постановляючи ухвалу про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху, апеляційний суд виходив із того, що заявниця не надала доказів сплати судового збору. Водночас, відмовляючи у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору, апеляційний суд виходив із того, що надана ОСОБА_1 довідка форми ОК-7 на підтвердження скрутного матеріального становища охоплює лише звітний період за 2011-2020 роки та не підтверджує її матеріальний стан на дату подання апеляційної скарги.

12 квітня 2023 року копія ухвали Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року направлена на електронну пошту ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 6 а. с. 217).

28 квітня 2023 року ОСОБА_1 через електронну пошту подала до Київського апеляційного суду заяву про зменшення розміру судового збору, в якій зазначила про те, що отримала копію ухвали Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року про залишення її апеляційної скарги без руху лише 20 квітня 2023 року. Переконувала, що перебуває у скрутному матеріальному становищі, вимушена звільнятися з роботи, має мінливий дохід та багато боргів, тому сплатити судовий у повному розмірі - 6 300,00 грн не в змозі і просить його зменшити (т. 6 а. с. 223-240).

На підтвердження зазначених обставин заявниця надала суду копію довідки Пенсійного фонду України форми ОК-7 від 20 квітня 2023 року, яка містить відомості про суми її заробітної плати за період з 2011 до 2023 року, а також копію її заяви про звільнення з посади вчителя хімії школи № 226 м. Києва від 09 березня 2023 року, що адресована директору шляхом.

Також 28 квітня 2023 року ОСОБА_1 через відділ прийому громадян подала до Київського апеляційного суду заяву, в якій просила долучити до матеріалів справи оригінал згаданої вище довідки ОК-7 Пенсійного фонду України від 20 квітня 2023 року (т. 7 а. с. 1-5).

Крім того, 04 та 05 травня 2023 року ОСОБА_1 електронною поштою подала до Київського апеляційного суду заяви, в якій просила долучити до матеріалів справи копії її трудової книжки із записом про звільнення її з 05 травня 2023 року з посади вчителя хімії у ліцеї № 208 м. Києва та копії наказу від 04 травня 2023 року № 6-в про звільнення її з роботи (т. 7 а. с. 7-14).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року, ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року та від 10 лютого 2023 року визнано неподаною та повернено апелянту (т. 7 а. с. 15-18).

Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не усунула недоліків її апеляційної скарги, що визначені в ухвалі суду від 11 квітня 2023 року у визначений строк, а саме не надала доказів сплати судового збору у сумі 6 300,00 грн.

Водночас, як свідчить зміст оскаржуваного судового рішення та матеріали справи, суд апеляційної інстанції проігнорував та не вирішив заяву ОСОБА_1 від 28 квітня 2023 року про зменшення розміру судового збору, яка була подана заявницею в межа строку на усунення недоліків.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Апеляційний суд порушив вищенаведені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення апеляційної скарги.

Позивачка була позбавлена можливості дізнатись про результат розгляду її заяви про зменшення розміру судового збору, та як наслідок, у випадку відмови у задоволенні такої заяви, не змогла сплатити судовий збір і усунути недоліки апеляційної скарги.

Апеляційний суд, приймаючи оскаржувану ухвалу від 08 травня 2023 року, повинен був згідно з вимогами статей 185 356 357 ЦПК України розглянути подану заяву ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору у сукупності із доданими до неї документами і у випадку постановлення ухвали про відмову у задоволенні такої заяви повторно залишити апеляційну скаргу без руху з наданням заявниці строку на усунення недоліків, а саме сплати судового збору. Далі направити таку ухвалу заявниці та переконатись, що вона отримала цю ухвалу і має розумний строк для сплати судового збору та подання суду доказів його сплати. І лише у випадку отримання позивачкою ухвали суду і невиконання вимог цієї ухвали суду у строк, визначений судом, повернути апеляційну скаргу.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у поставні від 18 жовтня 2023 року у справі № 910/10939/22 (провадження № 12-53гс23).

Апеляційний суд наведеного не урахував, установленої ЦПК України процедури не дотримався.

Ураховуючи, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та беручи до уваги, що суд повинен вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами заявника щодо можливості звернення до суду, з іншого боку, висновки апеляційного суду є помилковими, а оскаржувана ухвала не є законною та обґрунтованою.

Отже, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали апеляційного суду від 08 травня 2023 року, яка перешкоджає провадженню у справі.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За умови обмеження реалізації права заявника на апеляційне оскарження судового рішення, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Під час продовження розгляду справи апеляційному суду належить розглянути заяву ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору, оцінити надані нею докази на її підтвердження; перевірити наявність у позивачки пільг на сплату судового збору, визначених положеннями пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», в аспекті заявлених нею позовних вимог; вирішити питання щодо відкриття або відмови у відкритті апеляційного провадження; розглянути справу та ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400 406 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець