Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.01.2024 року у справі №503/1512/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 503/1512/21

провадження № 61-11865св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -комунальний заклад «Опорний заклад «Кодимській ліцей № 2» Кодимської міської ради Подільського району Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального закладу «Опорний заклад «Кодимській ліцей № 2» Кодимської міської ради Подільського району Одеської області на постанову Одеського апеляційного суд від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецької М. М., Дришлюка А. І.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до комунального закладу «Опорний заклад «Кодимській ліцей № 2» Кодимської міської ради Подільського району Одеської області про скасування наказу про відсторонення у відповідній частині, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Позовна заява мотивована тим, що він з 08.11.2017 року працює на посаді вчителя фізичної культури КЗ «Опорний заклад «Кодимський заклад загальної середньої освіти № 2».

3. 04 жовтня 2021 року Міністерством охорони здоров`я України було прийнято наказ № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», згідно змісту якого на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

4. 05 листопада 2021 року директором комунального закладу Мажаєвим В. В. видано наказ № 419, яким його було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19.

5. Вказував, що вважає згаданий вище наказ в частині щодо себе протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки був прийнятий за відсутності належних правових підстав внаслідок того, що стаття 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, а підстава «в інших випадках, передбачених законодавством» до спірної ситуації не може бути застосована, бо: наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не передбачено, що діяльність перелічених в ньому працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб; щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не передбачене Календарем профілактичних щеплень, який є єдиним нормативним актом, який передбачає види обов`язкових щеплень в Україні; подання про усунення від роботи не було внесене єдиним компетентним органом з цього питання - посадовою особою санітарно-епідеміологічної служби, згідно статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»; стаття 46 КЗпП України та стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містять порядку відсторонення працівників, які не щепленні від COVID-19; норма пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 не містить імперативного припису щодо здійснення відсторонення; згідно статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відсторонення відбувається в порядку, встановленому законом, в той час як постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 є підзаконним нормативним актом, який не може собою підмінювати сам закон; Конституцією України не передбачено обмеження права на працю, пов`язаного з відсутністю щеплення від COVID-19, а встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України.

6. Також ОСОБА_1 зазначав, що зазнав протиправного втручання у реалізацію свого права на працю через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що був позбавлений можливості заробляти собі на життя власною працею, а також був підданий дискримінації за ознакою стану здоров`я.

7. Враховуючи наведене просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ директора КЗ «Опорний заклад «Кодимський заклад загальної середньої освіти № 2» Мажаєвим В. В. від 05 листопада 2021 року № 419 в частині його відсторонення від роботи; зобов`язати КЗ «Опорний заклад «Кодимський заклад загальної середньої освіти № 2» поновити його на роботі шляхом допуску до роботи на посаді вчителя фізичної культури даного закладу; стягнути з КЗ «Опорний заклад «Кодимський заклад загальної середньої освіти № 2» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення в частинах поновлення допуску до роботи та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 19 січня 2022 року у складі судді Вороненка Д. В. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

9. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відсторонення роботодавцем позивача відбулось відповідно до вимог законодавства. При цьому судом зазначено, що відсторонення від роботи за своїм змістом є лише тимчасовим призупиненням трудових правовідносин, за працівницом зберігається його робоче місце.

10. Враховуючи те, що інші позовні вимоги є похідними від вимоги про скасування наказу про відсторонення, тому у їх задоволенні також відмовлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

11. Постановою Одеського апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

12. Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 19 січня 2022 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

13. Визнано протиправним і скасовано наказ директора КЗ «Опорний заклад «Кодимський заклад загальної середньої освіти №2» Кодимської міської ради Одеської області Мажаєва В. В. № 419 від 05 листопада 2021 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

14. Зобов`язано КЗ «Опорний заклад «Кодимський заклад загальної середньої освіти №2» Кодимської міської ради Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу його відсторонення, із 08 листопада 2021 року по день його фактичного поновлення на роботі.

15. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до КЗ «Опорний заклад «Кодимський заклад загальної середньої освіти №2» Кодимської міської ради Одеської області про скасування наказу про поновлення на посаді закрито.

16. Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення середньомісячного заробітку за один місяць.

17. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи наказ про відсторонення ОСОБА_1 , виходив із того, що хоча відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом, проте у конкретному випадку щодо застосування до позивача, який обіймав посаду вчителя фізичної культури, такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості дистанційного режиму роботи.

18. Враховуючи те, що позивач допущений до роботи з 01 березня 2022 року, тому провадження у справі в частині позовних вимог про поновлення на роботі необхідно закрити.

19. У зв`язку із наведеним, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга комунального закладу «Опорний заклад «Кодимській ліцей № 2» Кодимської міської ради Подільського району Одеської області

21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23. У касаційній скарзі комунальний заклад, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

24. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі від № 755/6458/15-ц, 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, від 10 березня 2021 року у справі№ 331/5291/19, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, від 14 червня 2023 року у справі № 943/2356/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 163/2878/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

25. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що держава, встановивши певним категоріям працівників, які не мають щеплення проти COVID-19, заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників певного закладу, а також осіб, яких такі заклади обслуговують, тому право позивача на працю тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки він не вакцинувався проти гострої распіраторної хвороби COVID-19, яке у цьому випадку для нього є обов`язковим, та не надав медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

26. При цьому керівник комунального закладу під час винесення наказу про відсторонення позивача від роботи повною мірою надав індивідуальну оцінку виконуваних позивачем трудових обов`язків, у тому числі врахував кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих), форму організації праці.

27. Позивач працював вчителем фізичної культури, тобто мав значну кількість соціальних контактів, у тому числі з дітьми та колегами по роботі.

28. Переведення позивача на дистанційний режим роботи, як альтернативу відстороненню, не передбачалось можливим, оскільки він не зміг би забезпечити здійснення повного, всебічного освітнього процесу, перебуваючи на дистанційному режимі роботи, коли учні перебували в закладі освіти.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29. ОСОБА_1 працює на посаді вчителя фізичної культури КЗ «Опорний заклад «Кодимський заклад загальної середньої освіти № 2» Кодимської міської ради Одеської області, про що свідчить копія трудової книжки серії НОМЕР_1 заведеної 07 липня 2006 року.

30. 04 жовтня 2021 року Міністерством охорони здоров`я України було прийнято наказ № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», згідно змісту якого на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070), обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

31. 05 листопада 2021 року (06-07 листопада 2021 року були вихідними днями) директором КЗ «Кодимський заклад загальної середньої освіти № 2» Мажаєвим В. В. було видано наказ № 419, копія якого додана до позову, яким вказаних у ньому працівників, зокрема позивача ОСОБА_1 , було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19.

32. Зі змістом вище згаданого наказу ОСОБА_1 було ознайомлено у день його видання, а саме 05 листопада 2021 року, що підтверджує копія акту про оголошення останньому змісту наказу внаслідок його відмови від підпису на підтвердження свого ознайомлення ним.

Позиція Верховного Суду

33. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

34. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

35. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

36. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

37. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

38. Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

39. Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

40. Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

41. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

42. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажуі перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

43. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

44. Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

45. За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

46. Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

47. Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

48. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

49. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

50. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

51. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

52. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

53. Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

54. Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

55. Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

56. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).

57. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

58. 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

59. 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

60. 3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

61. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі

№ 4004-XII та Інструкції № 66.

62. Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

63. Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

64. Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

65. Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

66. Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

67. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

68. Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

69. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

70. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

71. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

72. У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

73. Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ

від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

74. 11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

75. Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період

із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

76. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

77. 24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

78. Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

79. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року

№ 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

80. Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

81. Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

82. За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня

2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

83. Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

84. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

85. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

86. Судами встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя фізичної культури КЗ «Опорний заклад «Кодимський заклад загальної середньої освіти № 2» Кодимської міської ради Одеської області, про що свідчить копія трудової книжки серії НОМЕР_1 заведеної 07 липня 2006 року.

87. 05 листопада 2021 року (06-07 листопада 2021 року були вихідними днями) директором КЗ «Кодимський заклад загальної середньої освіти № 2» Мажаєвим В. В. було видано наказ № 419, копія якого додана до позову, яким вказаних у ньому працівників, зокрема позивача ОСОБА_1 , було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19.

88. Зі змістом вище згаданого наказу ОСОБА_1 було ознайомлено у день його видання, а саме 05 листопада 2021 року, що підтверджує копія акта про оголошення останньому змісту наказу внаслідок його відмови від підпису на підтвердження свого ознайомлення ним.

89. Також з матеріалів справи вбачається, що 04 листопада 2021 року ОСОБА_1 звертався до відділу освіти, молоді та спорту Кодимської міської ради Одеської області із заявою щодо психологічного та морального тиску директора комунального закладу стосовно проведення вакцинації, з метою проведення профілактики короновірусної хвороби.

90. 08 листопада 2021 року відділ освіти, молоді та спорту Кодимської міської ради Одеської області повідомив ОСОБА_1 директором комунального закладу протиправних дій відносно позивача вчинено не було, оскільки директор діяв у межах повноважень на виконання протиепідемічних заходів.

91. Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов правомірного висновку, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

92. Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд враховує, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

93. Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, висновки суду першої інстанції не спростував, дійшовши помилкового висновку, що у позивача, з урахуванням специфіки роботи вчителя фізичної культури, відсутня необхідність контактувати з іншими людьми, а саме учнями та іншими педагогами комунального закладу.

94. Також суд апеляційної інстанції закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про скасування наказу та поновлення на посаді з підстав того, що з 01 березня 2022 року позивач допущений до роботи, тобто відсутній предмет спору, не врахував, що ОСОБА_2 був лише відсторонений на час відсутності щеплення від COVID-19, за ним було збережено робоче місце, позивач не був вивільнений з роботи, тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

95. Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права.

96. Суд апеляційної інстанцій, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що судом з`ясовано фактичні обставини справи, надано оцінку зібраним доказам, правильно заставано норми матеріального права та ухвалено рішення у відповідності до вимог статті 263 ЦПК України.

97. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу комунального закладу «Опорний заклад «Кодимській ліцей № 2» Кодимської міської ради Подільського району Одеської області задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного суду від 12 липня 2023 року скасувати.

3. Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 19 січня 2022 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович