Постанова КЦС ВП від 16.11.2022 року у справі №522/7408/20

Друк

Пошук

250

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.11.2022 року у справі №522/7408/20

Державний герб України

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 522/7408/20

провадження № 61-4871св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Глорі Плюс»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кобилянський Михайло Юрійович, на постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорі Плюс» (далі - ТОВ «Глорі Плюс») про визнання договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомості удаваними в частині покупця, переведення прав покупця, визнання недійсними додаткових угод до договорів, поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 04 грудня 1982 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2019 року шлюб розірвано.

ОСОБА_3 є сином ОСОБА_2

15 січня 2016 року між ТОВ «Глорі Плюс» та ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна, а саме: № 2-15-4/26, предметом якого є право на новозбудоване майно - однокімнатну квартиру, будівельний номер АДРЕСА_1 ; № 2-15-5/26, предметом якого є право на новозбудоване майно - однокімнатну квартиру, будівельний номер НОМЕР_1 , розташовану в багатоповерховому житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_2 ; № 2-15-6/26, предметом якого є право на новозбудоване майно - однокімнатну квартиру, будівельний номер НОМЕР_2 , розташовану в багатоповерховому житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_2 ; № 2-15-7/26, предметом якого є право на новозбудоване майно - однокімнатну квартиру, будівельний номер НОМЕР_3 , розташовану в багатоповерховому житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_2 ; № 2-15-8/26, предметом якого є право на новозбудоване майно - однокімнатну квартиру, будівельний номер НОМЕР_4 , розташовану в багатоповерховому житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_2 .

Крім того, 19 вересня 2017 року між ТОВ «Глорі Плюс» та ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна, а саме: № П-1-84/ГП-26, предметом якого є право на новозбудоване майно - машиномісце № НОМЕР_5 , розташоване в багатоповерховому житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_2 ; № П-1-85/ГП-26, предметом якого є право на новозбудоване майно - машиномісце № НОМЕР_6 , розташоване в багатоповерховому житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що фактичним покупцем за цими правочинами є ОСОБА_3 , оскільки у його батька ОСОБА_2 відсутня сума грошових коштів, за які було придбане нерухоме майно.

Разом з ти, зазначене нерухоме майно придбане ОСОБА_3 за рахунок спільних коштів подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в тому числі і за рахунок грошових коштів, отриманих від продажу земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_2 , за 5 085 000 грн.

22 листопада 2019 року, після введення в експлуатацію житлового будинку, в якому знаходиться спірне нерухоме майно, та набрання законної сили судовим рішенням про розлучення, ТОВ «Глорі Плюс» видало ОСОБА_3 довідки про те, що останній виконав фінансові зобов`язання в повному обсязі за договорами купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна.

26 листопада 2019 року між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені додаткові угоди до договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна, за умовами яких ОСОБА_2 передав майнові права за цими правочинами сину - ОСОБА_3 .

На підставі актів прийому-передачі майна від 26 листопада 2019 року ТОВ «Глорі Плюс» передало у власність ОСОБА_3 сім об`єктів нерухомого майна.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованою 16 квітня 2020 року, 18 та 24 грудня 2019 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на: квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_5 ; квартиру АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 ; машиномісце АДРЕСА_8 ; машиномісце АДРЕСА_9 .

ОСОБА_1 вказує, що з кінця 2015 року шлюбні відносини між нею та ОСОБА_3 почали погіршуватися, однак вони продовжували проживати однією сім`єю, вели спільний бюджет.

Вона та її чоловік заробляли грошові кошти, які зберігалися у готівковій формі вдома, чоловік мав вільний доступ до них.

Наприкінці 2016 року - на початку 2017 року ОСОБА_3 таємно використав спільні кошти подружжя, в тому числі і отримані від продажу земельної ділянки, яка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, на придбання спірного нерухомого майна.

Однак, з метою уникнення поділу спільного майна подружжя, оскаржувані правочини були оформлені на його батька ОСОБА_2 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги та:

1) визнати удаваними в частині покупця з моменту укладення:

договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-4/26 від 15 січня 2016 року, предметом якого є майнове право на новозбудоване майно - однокімнатну квартиру, будівельний номер АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ;

договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-5/26 від 15 січня 2016 року, предметом якого є майнове право на новозбудоване майно - однокімнатну квартиру, будівельний номер АДРЕСА_10 , укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ;

договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-6/26 від 15 січня 2016 року, предметом якого є майнове право на новозбудоване майно - однокімнатну квартиру, будівельний номер АДРЕСА_11 , укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ;

договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-7/26 від 15 січня 2016 року, предметом якого є майнове право на новозбудоване майно - однокімнатну квартиру, будівельний номер АДРЕСА_12 , укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ;

договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-8/26 від 15 січня 2016 року, предметом якого є майнове право на новозбудоване майно - однокімнатну квартиру, будівельний номер АДРЕСА_13 , укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ;

договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № П-1-84/ГП-2 від 19 вересня 2017 року, предметом якого є право на новозбудоване майно - машиномісце № НОМЕР_5 , розташоване в багатоповерховому житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ;

договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № П-1-85/ГП-2 від 19 вересня 2017 року, предметом якого є право на новозбудоване майно - машино-місце № 1-85, розташоване в багатоповерховому житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3

2) визнати недійсними:

додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна №2-15-4/26 від 15 січня 2016 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-5/26 від 15 січня 2016 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-6/26 від 15 січня 2016 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-7/26 від 15 січня 2016 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-8/26 від 15 січня 2016 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № П-1-84/ГП-26 від 19 вересня 2017 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № П-1-85/ГП-26 від 19 вересня 2017 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

3) в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на: квартиру АДРЕСА_3 («ІНФОРМАЦІЯ_2 »); квартиру АДРЕСА_5 («ІНФОРМАЦІЯ_2 »); Ѕ частину квартири АДРЕСА_6 («ІНФОРМАЦІЯ_2 »); машиномісце № НОМЕР_7 у будинку АДРЕСА_14 («ІНФОРМАЦІЯ_2»);

4) стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі 1 542 грн та судові витрати.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 08 липня 2020 року залучено до участі у справі ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 червня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано удаваними в частині покупця з моменту укладення: договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-4/26, укладений 15 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ; договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-5/26, укладений 15 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ; договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-6/26, укладений 15 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ; договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-7/26, укладений 15 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ; договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-8/26, укладений 15 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ; договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № П-1-84/ГП-26, укладений 19 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ; договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № П-1-85/ГП-26, укладений 19 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Глорі Плюс», перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 .

Визнано недійсними: додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-4/26 від 15 січня 2016 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-5/26 від 15 січня 2016 року, укладену ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-6/26 від 15 січня 2016 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна №2-15-7/26 від 15 січня 2016 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-15-8/26 від 15 січня 2016 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № П-1-84/ГП-26 від 19 вересня 2017 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; додаткову угоду від 26 листопада 2019 року № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № П-1-85/ГП-26 від 19 вересня 2017 року, укладену між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на: Ѕ частину квартири АДРЕСА_3 ; Ѕ частину квартири АДРЕСА_4 ;Ѕ частину квартири АДРЕСА_5 ; Ѕ частину квартири АДРЕСА_6 ; Ѕ частину квартири АДРЕСА_7 ; Ѕ частину машиномісця АДРЕСА_8 ; Ѕ частину машиномісця АДРЕСА_9 .

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач довела на підставі належних та допустимих доказів обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Встановивши, що шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не припинялися, шлюб не мав формального характеру, суд першої інстанції зробив висновок, що майно, яке придбано у період перебування сторін у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя.

Дохід відповідача ОСОБА_2 , який є батьком позивача та особою похилого віку, не співмірний з загальною вартістю придбаного спірного нерухомого майна.

Воля ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в оспорюваних договорах спрямована на встановлення цивільно-правових відносин, за яких спірне нерухоме майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою власністю ОСОБА_3 .

Крім того, права та обов`язки ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна від 15 січня 2016 року та від 19 вересня 2017 року припинені у зв`язку з укладенням додаткових угод до цих правочинів, за умовами яких замінено сторону договорів.

За своїми ознаками оспорювані договори мають ознаки фраудаторного правочину, оскільки за їх матеріально-правовими наслідками ОСОБА_3 в результаті своїх умисних дій перестав бути власником спільного сумісного майна.

Укладаючи договори купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна та використовуючи грошові кошти, отримані ОСОБА_3 від продажу спільного сумісного майна подружжя, відповідач ОСОБА_2 діяв недобросовісно та усвідомлював наслідки укладення вказаних правочинів.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції зробив висновок, що оскаржувані договори купівлі-продажумайнових прав на об`єкти нерухомого майна є удаваними в частині покупця.

Додаткові угоди до договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна не відповідають вимогам статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203 215 ЦК України.

Нерухоме майно, набуте ОСОБА_3 на підставі удаваних договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , враховуючи презумпцію рівності часток подружжя у спільному сумісному майні.

Оскільки ні позивач, ні відповідач ОСОБА_3 не надали докази щодо фактичної вартості спірного нерухомого майна та позивач не внесла грошову суму на депозитний рахунок суду, як передбачено статтею 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статтею 365 ЦК України, тому спільне сумісне майно подружжя підлягає поділу шляхом визнання за позивачем права власності на Ѕ спірного нерухомого майна (п`ять квартир та два машиномісця).

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 березня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Прилепского І. А., діючого від імені ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 червня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.

Натомість, рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (справа № 522/11875/18), яке набрало законної сили, встановлено, що подружні стосунки припинені, з 2012 року подружжя мешкає окремо.

Час та причини припинення шлюбних відносин встановлюються саме під час розгляду судом справи про розірвання шлюбу.

Оскільки судовим рішенням про розірвання шлюбу встановлено час припинення шлюбних відносин - з 2012 року, що також підтверджується іншими матеріалами справи, тому підстав для встановлення іншого часу припинення шлюбних відносин подружжям ОСОБА_2 немає.

Спірне нерухоме майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позивач не довела на підставі належних і допустимих доказів, що укладаючи договори купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна ОСОБА_2 використав спільні кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Матеріали справи не містять доказів того, що під час укладення між ТОВ «Глорі Плюс» та ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна між сторонами спірних правочинів було досягнуто домовленості про те, що майно придбавається для ОСОБА_3 .

Також матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які у своїй сукупності свідчили б про те, що покупцем спірного нерухомого майна був фактично ОСОБА_3 , отримані останнім грошові кошти від продажу земельної ділянки були передані ОСОБА_2 , який витратив їх на придбання майнових прав на квартири та машиномісця.

Ураховуючи викладене, відсутні підстави для визнання договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна удаваними в частині покупця.

Позовні вимоги про визнання недійсними додаткових угод від 26 листопада 2019 року до договорів купівлі-продажу майнових прав на квартири та до договорів купівлі-продажу майнових прав на машиномісця, поділ спільного сумісного майна подружжя є похідними від вищевказаних вимог про визнання удаваними в частині покупця договорів купівлі-продажу майнових прав, тому ці вимоги не підлягають задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кобилянський М. Ю., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18 (провадження № 12-75гс21) та постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15-ц (провадження № 61-26396св18), від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19 (провадження № 61-18866св21).

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції визнав преюдиційною обставину, встановлену рішенням суду про розірвання шлюбу у справі № 522/11875/18, що шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припинені у 2012 році.

Разом з тим, зазначена обставина не може бути визнана преюдиційною, оскільки під час розгляду судом справи про розірвання шлюбу № 522/11875/18 не досліджувались докази та не перевірялись обставини щодо часу припинення шлюбних відносин.

У справі № 522/11875/18 було ухвалене заочне рішення, ОСОБА_1 не оспорювала час припинення шлюбних відносин, оскільки не брала участі у цій справі.

Суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що обставини, встановлені рішенням суду у справі № 522/11875/18, не підлягають доказуванню при розгляді справи про визнання договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна удаваними в частині покупця, переведення прав покупця, визнання недійсними додаткових угод до договорів, поділ спільного майна подружжя.

Разом з тим, апеляційний суд неповно дослідив докази у справі та не встановив час припинення шлюбних відносин між подружжям ОСОБА_2 .

Встановлення часу припинення шлюбних відносин має принципове значення для застосування частини шостої статті 57 СК України щодо визнання особистою приватною власністю дружини, чоловіка майна, набутого нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку наданим позивачем доказам, на підтвердження обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а лише зазначив про відсутність належних та допустимих доказів, якими підтверджуються позовні вимоги.

Крім того, апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження 61-14680сво20), згідно з яким правова конструкція, передбачена статтею 235 ЦК України, не може бути застосована у випадках визнання правочинів удаваними в частині позивача.

Хоча на час подання позову до суду та ухвалення рішення судом першої інстанції існувала позиція Верховного Суду, яка дозволяла застосовувати положення статті 235 ЦК України до спірних правовідносин.

Апеляційний суд розглянув справу за відсутності сторін, в той час як представником ОСОБА_1 - Кобилянським М. Ю. було подано клопотання про відкладення розгляду справи з наведенням поважних причин неможливості з`явитися в судове засідання.

ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними і необґрунтованими, а постанову суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги законність судового рішення апеляційного суду не спростовують. Матеріали справи не містять доказів порушення прав позивача у спірних правовідносинах.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року поновлено ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кобилянській М. Ю., строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 17 березня 2022 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кобилянській М. Ю., на постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2022 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Приморського районного суду міста Одеси.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про одруження (повторно) від 23 грудня 1996 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 одружились 04 грудня 1982 року. Після одруження прізвище дружини - ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 28).

ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3

31 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Глорі Плюс» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_3 продав, а ТОВ «Глорі Плюс» придбало земельну ділянку загальною площею 0,3000 га, розташовану на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 36, 37).

19 вересня 2017 року між ТОВ «Глорі Плюс» та ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна, а саме: № П-1-84/ГП-26, предметом якого є право на новозбудоване майно - машиномісце № НОМЕР_5 , розташоване в багатоповерховому житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_2 ; № П-1-85/ГП-26, предметом якого є право на новозбудоване майно - машиномісце № НОМЕР_6 , розташоване в багатоповерховому житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 139 - 144, 150 - 155).

ОСОБА_2 є пенсіонером, з 13 травня 1996 року отримує пенсію за віком. Загальний розмір його пенсії з 13 травня 1996 року до листопада 2019 року складає 422 979,41 грн, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11 вересня 2020 року (т. 3, а. с. 171 - 173, 188 - 203).

Відповідно до відповіді Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області від 21 серпня 2020 року дохід ОСОБА_2 у період з 2014 року до 2019 року склав 76 586,87 грн (т. 3, а. с. 205 - 207).

З березня 1992 року ОСОБА_2 є засновником ТОВ «Мар`яж», а з 27 липня 2004 року - зареєстрований як фізична особа-підприємець (т. 1, а. с. 203 - 209).

Відповідно до роздруківки з офіційного сайту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у 2018 році ТОВ «Глорі Плюс» видано Сертифікат відповідності № ІV163182780903 на об`єкт будівництва на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 161).

15 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (справа № 522/21604/17). Вказана справа знаходиться на розгляді суду першої інстанції, рішення по справі не ухвалено. Спір у справі стосується поділу іншого нерухомого майна (т. 5, а. с. 69 - 124).

17 січня 2018 року до Приморського районного суду звернулася ОСОБА_8 з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення коштів (справа № 522/6680/18). Спір у вказаній справі стосується отриманих ОСОБА_1 від ОСОБА_8 грошових коштів в рахунок договору, який є недійсним. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2018 року, яке набрало законної сили, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 суму авансового внеску, одержаного на виконання недійсного правочину від 12 серпня 2017 року. Стягуючи з ОСОБА_1 суму грошових коштів, одержану останньою на виконання недійсного правочину, та відмовляючи у стягненні цієї суми з ОСОБА_3 , суд виходив з того, що не надано належних та допустимих доказів використання отриманих ОСОБА_1 грошових коштів в інтересах сім`ї, а також отримання згоди ОСОБА_3 на укладення правочину (т. 5, а. с. 148 - 177).

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2019 року у справі № 522/11875/18, яке набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Судовим рішенням встановлено, що подружні відносини припинені, з 2012 року подружжя мешкає окремо (т. 1, а. с. 93).

Згідно з довідками, виданими ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_3 станом на 22 листопада 2019 року в повному обсязі виконав фінансові зобов`язання за договорами від 15 січня 2016 року (т. 1, а. с. 101, 110, 119, 128, 137).

26 листопада 2019 року між ТОВ «Глорі Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені додаткові угоди № 1 до договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 15 січня 2016 року № 2-15-4/26 - 2-15-8/26 та договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 19 вересня 2017 року № П-1-84/ГП-26, П-1-85/ГП-26, за умовами яких з моменту підписання додаткових угод всі права і обов`язки за договорами купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 15 січня 2016 року та від 19 вересня 2017 року, підписаними між продавцем (ТОВ «Глорі Плюс») та покупцем ( ОСОБА_2 ), переходять до покупця - 1 ( ОСОБА_3 ) (т. 1, а. с. 100, 109, 118, 127, 136, 145, 156).

26 листопада 2019 року підписані акти прийому-передачі, згідно з якими ТОВ «Глорі Плюс» передало, а ОСОБА_3 прийняв новозбудоване майно, а саме: квартири АДРЕСА_15 (будівельний номер 2-15-8); машиномісце № НОМЕР_8 (будівельний номер 1-84), машиномісце № НОМЕР_7 (будівельний номер 1-85) у будинку АДРЕСА_14 (т. 1, а. с. 102, 111, 120, 129, 138, 146, 157).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довела на підставі належних та допустимих доказів, що спірне нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а також наявність підстав для визнання договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомості удаваними в частині покупця, переведення прав покупця, визнання недійсними додаткових угод до договорів та визнання права власності на Ѕ частину майна як спільного сумісного майна подружжя.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з мотивами, на підставі яких зроблено висновки апеляційним судом, враховуючи наступне.

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Разом із цим, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї статті стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя.

Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У справі, яка переглядається встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 04 грудня 1982 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2019 року у справі № 522/11875/18, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним.

У статтях 3 6 203 626 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Положеннями ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору у частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20), яка прийнята до прийняття апеляційним судом оскаржуваної постанови.

Разом з тим, оприлюднено вказану постанову Верховного Суду 05 квітня 2022 року, тобто після прийняття апеляційним судом оскаржуваної постанови.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформованим у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Ураховуючи вищевикладене, особа, звертаючись із позовом до суду, має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкти нерухомості удаваними в частині покупця, переведення прав покупця, визнання недійсними додаткових угод до договорів та, як наслідок, визнання за нею права власності на Ѕ частину майна як спільного сумісного майна подружжя не підлягають задоволенню, оскільки позивач обрала неефективний спосіб захисту в цій частині вимог.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в зазначеній частині позовних вимог, проте невірно мотивував в цій частині рішення, не звернув увагу, що положеннями ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору у частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Оскільки суд апеляційної інстанції відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, тобто з тих підстав, що такий спосіб судового захисту можливий, тому постанова апеляційного суду підлягає зміні у мотивувальній частині.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Верховний Суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги (подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги про незастосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20), підтвердилися.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності сторін, в той час як представником ОСОБА_1 - Кобилянським М. Ю. було подано клопотання про відкладення розгляду справи з наведенням поважних причин неможливості з`явитися в судове засідання, з огляду на таке.

Частиною третьою статті 368 ЦПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку (частина шоста статті 128 ЦПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

У справі, яка переглядається, судове засідання, призначене на 17 лютого 2022 року, відкладене на 17 березня 2022 року (т. 5, а. с. 45, 46).

Представник ОСОБА_1 - Кобилянський М. Ю. повідомлений під розписку про відкладення справи (т. 5, а. с. 47).

Відповідно до статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з клопотанням представника ОСОБА_1 - Кобилянського М. Ю. , направленим 17 березня 2022 року до апеляційного суду за допомогою засобів поштового зв`язку та отриманим апеляційним судом 29 березня 2022 року (т. 5, а. с. 197 - 199), представник позивача просив відкласти розгляд справи у зв`язку з тим, що на території України з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан і явка ОСОБА_1 та її представників у судове засідання є небезпечною.

Отже, ОСОБА_1 та її представник Кобилянський М. Ю. були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи, яка була призначена на 17 березня 2022 року, у судове засідання сторони не з`явилися, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду надійшло лише 29 березня 2022 року, тобто після ухвалення судового рішення.

За таких обставин порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов`язковими підставами для скасування постанови апеляційного суду, суд касаційної інстанції не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням необхідності врахування останнього висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20), колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кобилянський М. Ю., задовольнити частково.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягав застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи наведені висновки щодо підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , Верховний Суд вважає, що постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2022 року слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови, а в іншій частині судове рішення залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в) пункту 4) частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд змінює постанову апеляційного суду, але виключно в частині мотивів її прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кобилянський Михайло Юрійович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук