Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.12.2019 року у справі №752/26171/18

Постанова

Іменем України

04 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 752/26171/18

провадження № 61-21941св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Мережко М.

В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") про визнання припиненим кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 26 березня 2008 року між ОСОБА_1 та

ЗАТ "ОТП Банк" був укладений кредитний договір № ML-302/083/2008, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 204 525,00 грн. В той же день з метою забезпечення вимог за вказаним кредитним договором між ОСОБА_2 та

ЗАТ "ОТП Банк" був укладений договір поруки № SR-302/083/2008. Також 26 березня 2008 року в забезпечення вимог за вказаним кредитним договором між

ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Банк" був укладений договір поруки № SR-302/083/2008/2.

На підставі пункту 1.9 кредитного договору банк на адресу позичальника

ОСОБА_1 направив вимогу № 10152 від 29 серпня 2013 року про дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у розмірі 201 094,00 грн, суми відсотків за користування кредитом у розмірі 60 496,42 грн. Дана вимога була отримана ОСОБА_1 05 вересня 2013 року.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом, банк змінив строк виконання основного зобов'язання з 27 березня 2023 року на вересень 2013 року та мав право звернутися до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості. Після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію та банк втратив можливість нараховувати та стягувати з боржника відсотки за кредитним договором, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойка поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 березня 2017 року задоволено позов ОСОБА_3 до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про визнання припиненим договору поруки, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Банк" з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором.

Проте у березні 2016 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості, в тому числі з поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

За таких підстав, позивач просив визнати припиненим кредитний договір № ML-302/083/2008 від 26 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк", з 06 жовтня 2013 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що зобов'язання за кредитним договором залишилися невиконаними, що унеможливлює припинення кредитного договору саме з цих підстав.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 грудня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що кредитний договір припиняє свою дію з дати, встановленої банком у своїй вимозі щодо строку погашення кредитної заборгованості, при цьому факт припинення кредитного договору ніяким чином не впливає на зобов'язання, які виникли у позичальника перед банком до встановлення вищевказаного строку. Заявник посилається на висновки, зроблені Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 564/4/18, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та постанови Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1707цс15 та № 6-249цс15.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва

від 18 липня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Голосіївського районного суду міста Києва.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи

26 березня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-302/083/2008, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 204
525,00 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 березня

2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ "ОТП Банк" було укладено договір поруки № SR-302/083/2008, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 зобов'язалася перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених кредитним договором № ML-302/083/2008 від 26 березня 2008 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 березня

2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Банк" було укладено договір поруки № SR-302/083/2008/2, за умовами якого поручитель ОСОБА_3 зобов'язувався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених кредитним договором № ML-302/083/2008 від 26 березня 2008 року.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 березня 2017 року задоволено позов ОСОБА_3. Визнано припиненою поруку за договором поруки № SR-302/083/51/2 від 26 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Банк".

ПАТ "ОТП Банк" є правонаступником усіх прав та обов'язків ЗАТ "ОТП Банк".

Згідно з умовами договору факторингу від 22 лютого 2013 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-302/083/2008 від 26 березня 2008 року, укладеним між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1.

На підставі пункту 1.9 кредитного договору, банк, на адресу позичальника

ОСОБА_1 направив вимогу від 29 серпня 2013 року про дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у розмірі 201 094,00 грн, суми відсотків за користування кредитом у розмірі 60 496,42 грн. Дану вимогу ОСОБА_1 отримав

05 вересня 2013 року.

Направленням вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом, банк змінив строк виконання основного зобов'язання з 27 березня 2023 року на вересень 2013 року та мав право звернутися до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості. Позивач вважає, що після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію та позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойка поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Предметом позову у справі, яка переглядається, є визнання кредитного договору припиненим, у зв'язку із зміною банком строку виконання основного зобов'язання.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати достроково повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 1 статті 1049 ЦК України (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Умовами укладеного між сторонами кредитно-заставного договору погоджено строк його дії - з 09 червня 2006 року до 09 червня 2016 року.

З матеріалів справи слідує, що, банк, на адресу позичальника

ОСОБА_1 направив вимогу від 29 серпня 2013 року про дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у розмірі 201 094,00 грн, суми відсотків за користування кредитом у розмірі 60 496,42 грн.

Отже, направлення банком вимогу про дострокове виконання боргових зобов'язань свідчить про те, що кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та стягнення пені припиняється.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Статтею 1050 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Саме такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18).

Встановивши, що з боку кредитора мала місце зміна умов основного зобов'язання щодо строку дії кредитного договору, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, позичальником, проте, позивачем у даній справі, не сплачено заявлену кредитором заборгованість за кредитним договором, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки зобов'язання за кредитним договором залишилося не виконаним, що виключає можливість припинення кредитного договору в силу правил статті 599 ЦК України.

За наведених вище обставин, аргументи позивача про те, що у зв'язку із зміною строку виконання основного зобов'язання кредитний договір є припиненим з моменту такої зміни, є неприйнятними, оскільки зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Посилання заявника на висновки, зроблені Верховним Судом у постановах

від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 564/4/18, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та постанови Верховного Суду України

від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1707цс15 та № 6-249цс15 є безпідставними, оскільки у наведених вище справах вирішувалось питання щодо стягнення кредитної заборгованості, де було зроблено висновок про відсутність підстав для нарахування процентів та пені після зміни строку банком виконання основного зобов'язання.

У справі, що переглядається, предмет позову є відмінний, а питання щодо нарахування боргу після зміни строку виконання основного зобов'язання має вирішуватися у справі про стягнення боргу.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до правил статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня

1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня

2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська