Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.03.2023 року у справі №511/575/19
Постанова КЦС ВП від 16.03.2023 року у справі №511/575/19

Постанова

Іменем України

16 березня 2023 року

м. Київ

справа № 511/575/19

провадження № 61-18295св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Роздільнянська районна державна адміністрація, Лиманська селищна рада Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_2 ,

третя особа - головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 ,

в інтересах якої діє адвокат Шарандак Андрій Андрійович, на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 лютого 2020 року в складі судді Ільяшук А. В. та постанову Одеського апеляційного суду

від 23 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Роздільнянської районної державної адміністрації, Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_2 , третя особа - головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона є власником

1/2 частини житлового будинку з господарськими спорудами на

АДРЕСА_1 . Власником іншої 1/2 частини вказаного житлового будинку з господарськими спорудами

є ОСОБА_2 . Земельна ділянка, на якій розташований зазначений житловий будинок з господарськими спорудами, перебувала у спільному користуванніОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

У 2019 році позивач дізналася, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 на підставі рішення сесії Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 10 квітня 2017 року була передана у власність ОСОБА_2 . Вказувала, що передача у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, яка відбулася без погодження меж цієї земельної ділянки з ОСОБА_1 як співвласником будинку, розташованого на зазначеній земельній ділянці, порушує права та інтереси останньої. Зазначала, що між власниками домоволодіння існують суперечки щодо користування земельної ділянкою. Так, судовим рішенням, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати шиферну огорожу, встановлену на спірній земельній ділянці, як таку, що порушує права ОСОБА_1 . Cпірне рішення органу місцевого самоврядування порушує права ОСОБА_1 на користування належною їй частиною домоволодіннята земельною ділянкою під ним, а також суперечить іншим судовим рішенням, які набрали законної сили та сторонами яких були власники зазначеного домоволодіння.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати незаконним

і скасувати рішення сесії Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 10 квітня 2017 року № 522-VII в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,036 га, цільове призначення якої для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на

АДРЕСА_1 , та надання її у власність ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 лютого 2020 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення сесії Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 10 квітня 2017 року № 522-VІІ в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,036 га, цільове призначення якої для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої на

АДРЕСА_1 , та надання її у власність ОСОБА_2 .

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,036 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5123955400:02:002:0221, що розташована на

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1234001851239).

Стягнуто з відповідачів: Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, сплачений судовий збір у розмірі 2 305,20 грн, витрати, пов`язані із забезпеченням доказів, - 370,50 грн, а всього - 2 675,70 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: стягнуто

з Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_3 судові витрати - 891,90 грн за рахунок бюджетних асигнувань; стягнуто з Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області на користь ОСОБА_3 судові витрати - 891,90 грн за рахунок бюджетних асигнувань; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати - 891,90 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є власниками житлового будинку

з господарськими спорудами на

АДРЕСА_1 , по 1/2 частині кожна. Спори між вказаними співвласниками щодо поділу житлового будинку та земельної ділянки, усунення перешкод

у користуванні земельною ділянкою неодноразово були предметом розгляду судів, проте ні житловий будинок, ні земельна ділянка не були поділені між співвласниками у натурі.

Оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування прийняте всупереч рішенню Роздільнянського районного суду Одеської області від 04 липня 2011 року у справі № 2-437/11, яке набрало законної сили та яким зобов`язано ОСОБА_5 демонтувати шиферну огорожу, встановлену на спірній земельній ділянці, оскільки вона порушує право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою. У результаті прийняття рішення Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 10 квітня 2017 року № 522-VІІ ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку, до складу якої увійшов двір загального користування, а встановлення межі земельної ділянки відповідача по лінії, на якій була розташована шиферна огорожа (знесена за рішенням суду), унеможливлює користуватися позивачу двором та входом (в`їздом)

у спільне домоволодіння.

Крім того, для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 надано рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 16 серпня 2013 року у справі № 1524/2-205/12, яким поділено в натурі будинок на

АДРЕСА_1 . Разом з тим вказане судове рішення було скасоване,

а провадження у справі № 1524/2-205/12 закрите ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 лютого 2015 року. На час прийняття рішення Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області

від 10 квітня 2017 року № 522-VІІ між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не вирішено питання щодо поділу будинку в натурі та не поділено земельну ділянку (не встановлено порядку користування цим майном).

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивач довела належними та допустимими доказами порушення спірним рішенням її прав на земельну ділянку, яка необхідна їй для користування відповідною частиною домоволодіння на

АДРЕСА_1 . Внаслідок встановлення по межі виділеної

ОСОБА_2 земельної ділянки паркану, ОСОБА_1 позбавлена вільного, безпечного та безперешкодного входу до свого нерухомого майна. Суд першої інстанції правильно дослідив підставу заявлених у справі вимог, всебічно дослідив матеріали справи та правильно встановив факт наявності порушень прав ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою та погодження меж земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат

Шарандак А. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

07 листопада 2021 року ОСОБА_2 через адвоката Шарандака А. А., засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області

від 05 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 23 вересня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шарандак А. А., на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц та від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду не містить посилання на висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постановах Верховного Суду. Мотивувальна частина постанова апеляційного суду мітить посилання на обставини, що не мають зв`язку з підставами та предметом позову. Апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги. Суди не дослідили всі зібрані у справі докази та не звернули уваги на підстави та предмет поданого позову. Позивач не довела порушення своїх прав спірним рішенням органу місцевого самоврядування. Суд першої інстанції змінив підстави позову. Суди дали неправильну оцінку судовим рішенням, які ухвалені в інших справах щодо спірного домоволодіння. Суди не дали належної оцінки суперечливій поведінці позивача.

Позиції інших учасників

Лиманська селищна рада Роздільнянського району Одеської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на її обґрунтованість, тому просила скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позову. Зазначала, що судові рішення

є необґрунтованими та незаконними, ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Зазначала, що спірне рішення селищної ради прийнято всупереч судовим рішенням в інших справах, які набрали законної сили, а також порушує її право на користування належним їй нерухомим майном. Вказувала, що суди правильно встановили обставини справи та обґрунтовано захистили її порушене право.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку із господарськими спорудами на

АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав комунального підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Бюро технічної інвентаризації». Підставою для виникнення права власності зазначено рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 січня 2011 року у справі № 2-149/11, яким визнано за ОСОБА_1 право власності по праву спадкування за заповітом на 1/2 частину зазначеного житлового будинку.

ОСОБА_4 є власником іншої 1/2 частини житлового будинку із господарськими спорудами на АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування будинку

від 10 грудня 2002 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що зареєстровано у комунальному підприємстві спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Бюро технічної інвентаризації».

Відповідно до наданого ОСОБА_1 технічного паспорту на житловий будинок на АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа

№ 5-161, реєстровий номер 18670802), виготовленого станом на 09 грудня 2011 року, позивач є власником 1/2 частини вказаного будинку за рішенням суду; загальна площа земельної ділянки під домоволодіння складає

0,1365 га; площа земельної ділянки під будинком, господарськими будівлями та спорудами - 0,0279 га; площа земельної ділянки під

будинком - 0,0177 га; площа земельної ділянки під господарськими будівлями та спорудами - 0,0102 га.

З технічного паспорту на житловий будинок на АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 06 березня 2007 року, вбачається, що ОСОБА_6 є власником 1/2 частини вказаного житлового будинку; площа земельної ділянки під будинком, господарськими будівлями та спорудами складає 0,0258 га; площа земельної ділянки під будинком - 0,0156 га; площа земельної ділянки під господарськими будівлями та спорудами - 0,0102 га; загальна площа земельної ділянки не зазначена.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у період з 2006 року до 2016 року були учасниками судових спорів щодо спірного домоволодіння та земельної ділянки під ним, однак ні житловий будинок, ні земельна ділянка не були поділені між співвласниками в натурі.

Так, з рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області

від 04 липня 2011 року у справі № 2-437/11, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_7 демонтувати шиферну огорожу, встановлену на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , який порушує право користування земельною ділянкою (двором) та ділить двір навпіл.

Вказаним судовим рішенням у справі № 2-437/11 встановлено, що ОСОБА_1 навела докази належності їй на праві приватної власності за рішенням суду від 28 січня 2011 року 1/2 частини будинку на

АДРЕСА_1 та навела докази, що право користування вказаним двором ОСОБА_1 набула спільно

з ОСОБА_7 внаслідок набуття нею права власності на частину будинку, таким же правом користується і ОСОБА_7 . Встановлено, що рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 18 березня 2010 року ОСОБА_7 відмовлено у встановленні запропонованого нею порядку землекористування, тобто вказана земельна ділянка та двір знаходяться

у спільному сумісному користуванні без виділення часток. Ніякого рішення жодним з органів місцевого самоврядування не приймалося. Збудована огорожа є перешкодою у користуванні 1/2 частиною будинку для

ОСОБА_1 та порушує порядок користування земельною ділянкою, тому вказана огорожа підлягає демонтажу.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2011 року рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 04 липня 2011 року залишено без змін.

14 травня 2013 року за заявою ОСОБА_1 суд постановив ухвалу про роз`яснення рішення Роздільнянського районного суду Одеської області

від 04 липня 2011 року у справі № 2-437/11, зазначив, що судовим рішенням вирішено демонтувати шиферну огорожу, яку було встановлено на межі та яка порушує порядок користування.

Для виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 надано технічний паспорт на житловий будинок

АДРЕСА_1 , виготовлений станом на грудень 2013 року, де зазначено, що їй належить 1/2 частина вказаного житлового будинку, загальна площа земельної ділянки - 0,17 га, під будинком, господарськими будівлями та спорудами - 0,01534 га, під будинком 0,00674 га, під господарськими будівлями та спорудами -

0,0086 га.

Суди також встановили, що в акті обстеження від 28 квітня 2016 року, складеному депутатом Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області та підписаному сусідами (3 особи), зазначено про непідписання ОСОБА_1 технічної документації на земельну ділянку по причині конфлікту з ОСОБА_2 .

Згідно з актом попереднього візуального обстеження спільного домогосподарства на АДРЕСА_1 , затвердженого

18 травня 2016 року першим заступником голови Роздільнянської районна державна адміністраціяЦибенко Д. О., комісія дійшла висновку, що

ні одна зі сторін спору не може вільно користуватися земельною ділянкою. Рекомендовано місцевому органу влади втрутитись в це спірне питання щодо усунення самовільного паркану. Доцільно відкрити прямий доступ

з АДРЕСА_1 з подальшим встановленням воріт для належного, безпечного та безперешкодного входу на спільне земельне домоволодіння.

У проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки на

АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка), складеному ТОВ «Центр приватизації», зазначено, що площа земельної ділянки, яка передбачається у відведення, становить 0,036 га.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 лютого 2017 року № НВ-5104098992017 земельна ділянка площею 0,036 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123955400:02:002:0221, зареєстрована як об`єкт.

Встановлено, що для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у 2016 році ОСОБА_2 надала ТОВ «Центр приватизації» рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 16 серпня 2013 року у справі № 1524/2-205/12, яким проведено поділ будинку з господарчими спорудами на

АДРЕСА_1 в натурі відповідно до часток сторін у спільній власності. Вказане рішення від 16 серпня 2013 року у справі №1524/2-205/12 залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 листопада

2013 року.

При цьому ОСОБА_2 не надала ТОВ «Центр приватизації» ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня

2014 року, якою рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 16 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області

від 19 листопада 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи № 1524/2-205/12 ухвалено рішення Роздільнянським районним судом Одеської області від 04 листопада

2014 року, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено у повному обсязі, як заявлених безпідставно.

Рішенням Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 10 квітня 2017 року № 522-VІІ: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка) на території вказаної селищної ради, розроблену ТОВ «Центр приватизації»; передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,036 га на

АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 5123955400:02:002:0221, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), із земель житлової та громадської забудови Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 квітня 2017 року № 85877833 ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,036 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 5123955400:02:002:0221, цільове призначення - для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка (номер запису про право власності 20148466

від 24 квітня 2017 року).

Як зазначено в ситуаційній схемі експлікації земельних угідь, межа земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 у власність, проходить по лінії, де була раніше встановлена шиферна огорожа, яка у 2011 році демонтована на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки порушувала право користування земельною ділянкою (двором)

ОСОБА_1 .

За заявою ОСОБА_1 до Роздільнянської районної державної адміністрації проведено попереднє візуальне обстеження спільного домоволодіння та складено акт від 30 серпня 2019 року, відповідно до якого ні одна із сторін співвласників не може вільно користуватися земельною ділянкою, оскільки встановлено паркан, який перешкоджає вільному доступу у користуванні: ОСОБА_1 проходу по земельній ділянці до АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 проходу по земельній ділянці до огороду. Комісія рекомендувала Лиманській селищній раді Роздільнянського району Одеської області, втрутитись у спірне питання співвласників щодо усунення перешкод користування земельною ділянкою. В акті зазначено, що доцільно відкрити прямий доступ з АДРЕСА_1 з подальшим встановленням хвіртки (воріт) для ОСОБА_1 та хвіртки (воріт) зі сторони

самовільної огорожі для ОСОБА_2 для належного, безпечного та безперешкодного входу на спільне земельне володіння.

Суди встановили, що внаслідок передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки ОСОБА_1 позбавлена вільного, безпечного та безперешкодного входу до свого нерухомого майна.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні касаційної скарги, та застосовані норми права

Згідно з пунктами «а» та «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті 35 ЗК України передбачено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

За правилами пунктів «б» та «в» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм для користування.

Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок.

Частиною першою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною п`ятою статті 116 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Перелік правових підстав припинення права користування визначено статтею 141 ЗК України.

У статтях 317 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплено, що власникові належать права володіння, користування

та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 118 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель

і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку із господарськими спорудами на АДРЕСА_1 (по 1/2 частині кожна), а земельна ділянка під вказаним нерухомим майном перебувала у спільному користуванні зазначених осіб. При цьому домовленості про її поділ в натурі між співвласниками не було досягнуто, ця земельна ділянка або її частина у позивача не вилучалася.

Спори між вказаними співвласниками щодо поділу житлового будинку та земельної ділянки на

АДРЕСА_1 , усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою неодноразово були предметом розгляду судів, проте ні житловий будинок, ні земельна ділянка не були поділені між співвласниками у натурі.

З проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної

ділянки вбачається, що він був складений на підставі укладеного

з ОСОБА_2 договору від 04 квітня 2016 року. При цьому ОСОБА_2 , з метою виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,036 га, надала землевпорядній організації рішення Роздільнянського районного суду Одеської області

від 16 серпня 2013 року у справі № 1524/2-205/12, яким проведено поділ будинку з господарчими спорудами на

АДРЕСА_1 в натурі, проте вказане судове рішення було скасоване ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня

2014 року.

ОСОБА_1 не погоджувала межі переданої у власність

ОСОБА_2 земельної ділянки.

ТОВ «Центр приватизації» виготовило проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,036 га.

Рішенням Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 10 квітня 2017 року № 522-VІІ: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ; передано безоплатно у приватну власність останньої земельну ділянку площею

0,036 га на АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого

особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша

статті 16 ЦК України).

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що дії

відповідачів порушують її права як власника 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 , а також землекористувача ділянки під вказаним домоволодінням.

Зазначені обставини знайшли свої підтвердження під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення,

а отже, використання споруд, належних позивачу, неможливе без відповідної земельної ділянки.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 201/7770/20.

Хоча матеріали справи не містять доказів оформлення позивачем права користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що їй належить на праві власності, однак неоформлення права на спірну земельну ділянку не може бути підставою для обмеження права ОСОБА_1 як власника нерухомого майна на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою, на якій воно розташовано.

Ухвалення суб`єктом владних повноважень будь-яких рішень, які перешкоджають особі - власнику нерухомого майна (домоволодіння)

у наступному оформити свої права на земельну ділянку, на які розташовано таке майно, є такими, що порушують права власника нерухомого майна (домоволодіння).

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 706/508/19-ц.

У постанові від 21 січня 2022 року у справі № 496/3712/18 (за позовом фізичної особи до органу місцевого самоврядування та іншої фізичної особи про скасування рішення про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і державної реєстрації права власності на земельну ділянку) Верховний Суду вказував, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 303/6366/17 зазначено, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити

які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Ураховуючи те, що Лиманська селищна рада Роздільнянського району Одеської області передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, яка перебувала у її спільному користуванні з ОСОБА_1 , без вилучення цього майна в останньої, а також за відсутності згоди на таке виділення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. При цьому судом встановлено, що внаслідок передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки ОСОБА_1 позбавлена можливості належним чином користуватися належною їй 1/2 частиною домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 466/7329/16-ц.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц та від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Постановою Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 681/1039/15-ц залишено без змін судові рішення, якими визнано недійсними та скасовано: рішення селищної ради в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та передачу у власність земельної ділянки; рішення державного реєстратора реєстраційної служби про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; свідоцтво про право власності на нерухоме майно; державну реєстрацію земельної ділянки. У зазначеній справі встановлено, що позивач не була повідомлена про визначення суміжних меж земельної ділянки; з кадастрового плану вбачається, що конфігурація спірної земельної ділянки, її конкретні розміри між поворотними точками та загальна площа є різними та при приватизації відповідачем земельної ділянки нею частково приватизована земельна ділянка позивача. Суди дійшли висновку, що виготовлення відповідачем матеріалів технічної документації із землеустрою, зокрема встановлення меж земельної ділянки на місцевості, закріплення їх межовими знаками була проведена із порушеннями вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376,

а саме: у відсутності позивача як суміжного землекористувача, без урахування об`єктивних даних про дійсний розмір та конфігурацію земельної ділянки, яка підлягала приватизації.Селищна рада не звернула уваги на те, що технічна документація складена із вказаними вище порушеннями Інструкції, а документи про розмір земельної ділянки, зокрема дані земельно-шнурової книги, свідчили, що у законному користуванні відповідача перебувала земельна ділянка площею 0,14 га, та що передача їй у власність земельної ділянки площею 0,15 га відбулась за рахунок включення до її складу частини земельної ділянки, якою користується позивач, що призвело до порушення прав позивача.

За результатом касаційного перегляду справи № 580/168/16-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду постановою від 23 січня 2019 року залишив без змін рішення апеляційного суду, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку. Касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду, позивач не довів порушення його прав оспорюваними державними актами. Так, позивач, заявляючи вимоги про визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача, посилався на те, що даними державними актами порушується його право на користування земельною ділянкою, яка знаходиться в межах земельної ділянки, на яку відповідач отримала державні акти. Ця ділянка позначена літерою «Д» на ситуаційному плані і нею позивач користується протягом 53 років. Проте, доказів на підтвердження його правомірного володіння чи користування даною ділянкою позивач не надав. У суді апеляційної інстанції позивач підтвердив, що дійсно доказів на підтвердження свого права на дану земельну ділянку він не має, також додав, що даною земельною ділянкою користується зі згоди попередніх власників. Позивач також не заперечував, що його право на земельні ділянки, на які він має державні акти, не порушується оспорюваними державними актами. Ці земельні ділянки не накладаються, що підтверджується ситуаційним планом та викопіюванням з індексно-кадастрової карти земельних ділянок, що міститься в матеріалах справи.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,

не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи та доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Висновки судів не є суперечливими.

Безпідставним є доводи касаційної скарги, що оскаржуване рішення апеляційного суду не містить жодного посилання на висновки Верховного Суду, оскільки вказана обставина не може бути підставою для скасування судового рішення.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані

у справі докази та не дали їм належної оцінку, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги, що суди змінили підставу заявленого позову не підтверджується матеріалами справи та змістом оскаржуваних судових рішень, тому не заслуговують на увагу. Суди розглянули справу за зверненням ОСОБА_1 в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки судів по суті заявлених вимог. У мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції

є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шарандак Андрій Андрійович, залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук