Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.04.2021 року у справі №191/2592/19

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 191/2592/19-ц

провадження № 61-6770св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Стрільчука В. А., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24 жовтня 2017 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір позики, за яким остання одержала грошові кошти у сумі 6 642 500,00 грн, що становило еквівалент 250 000,00 дол. США за курсом Національного банку України станом на дату одержання грошових коштів. На підтвердження вказаного договору позики ОСОБА_3 видала розписку, в якій зобов'язувалася повернути йому таку ж суму грошей до 31 грудня 2018 року. У випадку зміни зазначеного курсу на момент повернення позики, сума позики змінюється пропорційно змінам курсу гривні, встановленого на день повернення позики. У разі неповернення грошових коштів у повному обсязі у вказаний строк, зобов'язалася виплатити пеню в розмірі 1 % від суми боргу за кожен день прострочення.

01 листопада 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір поруки, за яким останній поручився за часткове виконання ОСОБА_3, позикового зобов'язання на підставі розписки від 24 жовтня 2017 року. За умовами пункту 1.3 договору строк поруки складає два роки, що починається з дня укладення договору поруки і діє до 01 листопада 2019 року. Строк поруки не змінює строку виконання основного зобов'язання - до 31 грудня 2018 року, якого зобов'язаний додержуватись і поручитель. Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми у розмірі 50 000,00 грн.

Станом на 01 січня 2019 року ОСОБА_3 зобов'язання не виконала, позичені грошові кошти не повернула, виходячи з чого 06 січня 2019 року він звернувся з повідомленням до поручителя, за умовами якого вимагав виконати у повному обсязі зобов'язання за договором поруки від 01 листопада 2017 року та розпискою від 24 жовтня 2017 року.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з поручителя, як солідарного боржника, ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у сумі 50 000,00 грн, а також стягнути із ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у сумі 6 642 500,00
грн.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2020 року у складі судді Кухар Д. О., позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24 жовтня 2017 року в розмірі 50 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24 жовтня 2017 року в розмірі 6 642

500,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з висновком експерта від 15 травня 2020 року № 63-20 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 24 жовтня 2017 року, складений від імені ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, про отримання в борг грошей від ОСОБА_1 у сумі 250 000,00 дол. США, виконаний саме ОСОБА_3 ОСОБА_3 порушила умови договору позики від 24 жовтня 2017 року, умови якого не виконані у визначеній строк, остання порушила свої договірні зобов'язання щодо належного та вчасного погашення боргу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що доказів на спростування позовних вимог ОСОБА_1 відповідачами ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було, а наведені апелянтом в скарзі доводи є лише припущеннями, тоді як рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Також як на підставу оскарження судових рішень заявниця посилається на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини 3 статті 411 ЦПК України); суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 411 ЦПК України).

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, згідно з яким висновки, викладені у постановах Верховного Суду України, на які вказує ОСОБА_3, зводяться лише до того, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також, засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року № 723/304/16-ц та від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц, наявність боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боржник отримав кошти та не повернув їх, що в подальшому є підставою для задоволення позову кредитора.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обставини встановлені судами

Згідно з розпискою від 24 жовтня 2017 року ОСОБА_3 позичила у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 6 642 500,00 грн, що еквівалентно 250 000,00 дол. США за курсом Національного банку України на дату укладення договору (1 долар США = 26,57 грн) та зобов'язалася повернути йому таку ж суму грошей до 31 грудня 2018 року. В розписці зазначено, що у випадку зміни зазначеного курсу на момент повернення позики, сума позики змінюється пропорційно змінам курсу гривні, встановленого на день повернення позики. У разі неповернення грошових коштів у повному обсязі у визначений строк, остання зобов'язалася виплатити пеню в розмірі 1 % від суми боргу за кожен день прострочення.

01 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір поруки, згідно з пунктом 1.1 якого, ОСОБА_2 поручився перед кредитором за часткове виконання ОСОБА_3 позикового зобов'язання, яке виникло між нею ОСОБА_1 на підставі розписки, виданої боржником на користь кредитора 24 жовтня 2017 року.

Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що у разі порушення боржником обов'язку за договором позики, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у частці зобов'язання, забезпеченого порукою.

Строк поруки складає два роки, що починається з дня укладення договору поруки і діє до 01 листопада 2019 року. Строк поруки не змінює строку виконання основного зобов'язання - до 31 грудня 2018 року, якого зобов'язаний додержуватись і поручитель (пункт 1.3 договору).

Пунктами 3.1,3.2 договору поруки передбачено, що відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми у розмірі 50 000,00 грн. Поручитель не відповідає за відшкодування боржником збитків та за сплату процентів, неустойки (штрафу, пені) за основним договором.

У разі невиконання боржником зобов'язання протягом 5 (п'яти) календарних днів, починаючи з 01 січня 2019 року, кредитор вправі пред'явити вимоги про виконання зобов'язання за договором позики до поручителя в межах та обсязі, що визначені пунктом 3.1 договору (пункт 4.1.2 договору).

Згідно з пунктом 5.1.1 договору поруки, порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених містом цього договору.

Згідно з висновком експерта від 15 травня 2020 року № 63-20 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 24 жовтня 2017 року про отримання в борг грошей від ОСОБА_1 у сумі 250 000,00 дол. США, виконаний саме ОСОБА_3.

На стадії розгляду справи по суті, 19 червня 2020 року, в процесі судового засідання, представник ОСОБА_3 - адвокат Мельниченко В. М. заявив суду клопотання про призначення судової технічної експертизи розписки, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення експертів поставити питання: чи виготовлений печатний та рукописний фрагмент розписки в один час або різний час? ; у якій послідовності виконувались реквізити розписки (рукописний підпис, та друк тексту)? ; чи виготовлено розписку шляхом монтажу за допомогою комп'ютерної або копіювально-розмножувальної техніки? ; чи виготовлений рукописний текст у той час, яким датована розписка.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2020 року у задоволенні клопотання відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що представник ОСОБА_3 не навів суду обґрунтувань поважності причин не заявлення суду відповідного клопотання на стадії підготовчого провадження, на якій згідно з пунктом 3 частини 1 статті 189 ЦПК України визначаються обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3 у встановлений договором позики строк грошові кошти не повернула, а отже, заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.

Верховний Суд не може в повній мірі погодитися з такими висновками з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно зі статтею 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 2 ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (частини 1 -4 статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 189 ЦПК Українизавданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Відповідно до пунктів 5, 7, 8 частини 2 статті 197 ЦПК Україниу підготовчому засіданні суд може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Колегія суддів вважає, що особа, яка подає позовну заяву, вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй право звернення з позовом із можливістю подальшого вирішення процесуальних питань щодо визначення предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку.

Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення процесуального закону, яке б гарантувало особі право на судовий захист, зокрема звернення з позовною заявою до суду відповідно до приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи, не маючи на меті захист суспільних інтересів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Цивільно-процесуальний закон детально регламентує строки подання доказів, що, об'єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Зокрема, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина 2 статті 83 ЦПК України), а відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Тобто закріплення нормами ЦПК України строку на подання доказів дозволяє вже на початку судового провадження визначитися із тактикою та стратегією ведення процесу, спрогнозувати поведінку свого процесуального опонента, визначитися із фактами, які не потребують доказування тощо.

У справі, що переглядається, позивачем на стадії підготовчого провадження заявлено клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи щодо належності підпису ОСОБА_4 у розписці від 24 жовтня 2017 року про отримання нею в борг грошей від ОСОБА_1.

За результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 24 жовтня 2017 року про отримання в борг грошей від ОСОБА_1 у сумі 250 000,00 дол. США, виконаний саме ОСОБА_3.

Обставина належності підпису ОСОБА_3 на вказаній розписці встановлено під час розгляду справи по суті, тобто після закінчення стадії підготовчого провадження.

З урахуванням того, що ОСОБА_3 наполягає на тому, що вона ніколи не підписувала жодної розписки, грошових коштів у розмірі 250 000,00 дол. США не отримувала, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та поручителя ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, взагалі не знає, представник ОСОБА_3 заявив клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи для визначення за часом як виготовлена розписка, у якій послідовності виконувались її реквізити (підпис та друк тексту) та інше.

Оскільки це клопотання заявлено на стадії розгляду справи по суті, суд першої інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання, з огляду на те, що представник ОСОБА_3 не навів суду обґрунтувань з приводу поважності причин не заявлення суду відповідного клопотання на стадії підготовчого провадження.

Верховний Суд погоджується з тим, що такого роду клопотання як призначення експертизи у справі, за правилами статті 189 ЦПК України, повинні бути заявлені на стадії підготовчого провадження.

Разом з тим, з огляду на конкретні обставини цієї справи, Верховний Суд, дійшов переконання, що відмова у цій справі у призначенні судом судово-технічної експертизи для визначення за часом як виготовлена розписка, у якій послідовності виконувались її реквізити (підпис та друк тексту) не дозволило встановити дійсні обставини, відповідно виконати завдання правосуддя щодо справедливого розгляду справи, що відповідно є проявом надмірного формалізму.

Встановлення, обставин того, як виготовлена розписка, у якій послідовності виконувались її реквізити (підпис та друк тексту), з урахуванням того, що текст розписки надруковано на комп'ютері, а не виконано власноручно ОСОБА_3, мають істотне значення для вирішення цієї справи з урахуванням заперечень сторони відповідача.

Так, відповідач, допитана під присягою як свідок, пояснила, що їй 93 роки, вона з 2008 року проживає у селі, вона не знайома ні з ОСОБА_1,1984 року народження, ні з поручителем ОСОБА_2,1983 року народження, ніколи ні у кого не брала 250 000,00 дол. США.

Судом не надано оцінку усім наведеним обставинам, а саме: не встановлено, як і при яких обставинах позивач познайомився із відповідачем, яка проживає у іншому населеному пункті, що спонукало позивача надати позику у 250 000,00 дол. без будь-яких забезпечень людині, якій на момент надання такої позики виповнилось 89 років, та на які цілі, де при яких обставинах відбулась передача коштів. Яким чином виготовлялась (друкувалась) розписка, хто надав позивачу персональні дані відповідача для складання розписки, де відповідач її підписувала. Відповіді на наведені питання повинні дати суду підстави переконатись, що відповідач дійсно брала у позивача позику в 250 000,00 дол. США.

З урахуванням наведеного, призначення судово-технічної експертизи у цій справі, з урахуванням суті заперечень сторони відповідача, було необхідним з метою справедливого розгляду справи, оскільки відповідач, вказуючи на те, що ніяких коштів не позичала у позивача, могла і не очікувати такого висновку судово-почеркознавчої експертизи, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя, міг призначити судово-технічну експертизу навіть на стадії розгляду справи по суті, оскільки згідно з аксіомою цивільного судочинства "Aucupia verborum sunt judice indigna - Буквоїдство нижче гідності судді".

Дії суду, що сприяють встановленню істини у справі, в жодному разі не повинні сприйматися як дії щодо захисту однієї із сторін процесу. Цивільний процес є формою реалізації правосуддя, яка забезпечує і гарантії здійснення правосуддя, і гарантії права громадян на судовий захист. Такий зв'язок правосуддя і цивільного судочинства пояснює їх принципову єдність як змісту і форми.

Правосуддя через процес необхідно розглядати як доступність, що полягає у певному стандарті, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизується в належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої заінтересованої особи до суду.

Суд має сприяти у вирішенні спору, а тому призначення у справі судово-технічної експертизи на стадії розгляду справи по суті, не становить порушення таким судом норм процесуального права. Відмова суду у призначенні експертизи лише з підстав порушення стороною стадійності заявлення такого клопотання, не дало можливості суду встановити з достатнім ступенем вірогідності обставини справи та переконатись у тому, що позивач і відповідач знайомі люди, і позивач дійсно надав у борг відповідачці 250 000,00 дол. США, а відповідач отримала ці кошти та зобов'язувалась їх повернути.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, не вжили заходів для повного та всебічного розгляду справи, а неповне встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, призвели до формального підходу при вирішені цього спору.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи ОСОБА_3, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, знайшли своє підтвердження.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_3 також вказувала на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Разом з тим, такі доводи заявника не знайшли свого підтвердження.

У вказаних постановах Верховного Суду України сформульовано позицію про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

У справі, що переглядається, правовідносини хоч і є подібними, до правовідносин щодо яких Верховним Судом України сформульовано правові висновки, проте з урахуванням того, що судами не встановлено всіх обставин, що мають значення для її розгляду та вирішення, підстав, для перевірки правильного застосування судами норм матеріального права, немає.

Частиною 1 статті 400 ЦПК Українивизначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Разом з тим, суд не може ухвалити у цій справі рішення по суті спору, оскільки при розгляді справи виявлено надмірний формалізм щодо застосування норм цивільного процесу, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а отже, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин, що мають значення.

З урахуванням того, що Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно вирішити питання про наявність підстав для призначення у справі судово-технічної експертизи розписки, яка є єдиним доказом сторони позивача.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. А. Стрільчук

В. В. Яремко