Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2018 року у справі №227/2710/17

Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 227/2710/17

провадження № 61-32255св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Рута-Плюс»,

представники відповідача: Афонцева Наталія Миколаївна, Руднєва Інна Сергіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рута-Плюс» на постанову Апеляційного суду Донецької області від 20 березня

2018 рокуу складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Канурної О. Д.,

Космачевської Т. В.,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Рута-Плюс» (далі - ТОВ «Рута-Плюс») про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості з орендної плати.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 07 грудня 2007 року, їй належить земельна ділянка площею 5,36 га, розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області. Указану земельну ділянку на підставі договору оренди від 07 квітня 2008 року позивач передала в оренду на 49 років ТОВ «Рута-Плюс», відповідно до умов якого товариство зобов'язувалось протягом строку дії договору за кожен рік користування сплачувати 1,5 % від нормативно-грошової оцінки даної земельної ділянки у строк не пізніше 31 грудня кожного року. З моменту підписання договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки зросла, також Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних ділянок часток (паїв) від 02 лютого 2002 року № 92/2002 зі змінами та доповненнями від 19 серпня 2008 року передбачено, що за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) встановлюється плата у розмірі не менше 3 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю).

Посилаючись на те, що відповідачем не сплачувалась орендна плата за період з 2008 року по 2017 рік, у зв'язку із несистематичною несплатою орендної плати та з урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог ОСОБА_4 просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 07 квітня 2008 року, укладений між нею та ТОВ «Рута-Плюс», на земельну ділянку, площею 5,36 га, кадастровий номер НОМЕР_1;

Стягнути з ТОВ «Рута-Плюс» заборгованість з орендної плати у розмірі

14 963,51 грн, пеню у розмірі 0,1 % - 31 978,01 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 9 567,21 грн, що у загальній сумі становить 56 508,73 грн.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області

від 13 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що Указ Президента України № 92/2002 має рекомендаційний характер, він був прийнятий після укладення сторонами договору і є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору, а не для автоматичної зміни умов договору та підвищення розміру орендної плати до 3 %. Порушень виконання умов договору оренди землі судом не встановлено, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Додатковим рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2017 року доповнено резолютивну частину рішення суду

від 13 листопада 2017 року абзацом наступного тексту: «У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ТОВ «Рута-Плюс», в частині стягнення пені - 0,1 % у розмірі 31 978,01 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 9 567,21 грн - відмовлено».

Ухвалюючи додаткове рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені - 0,1 % у розмірі 31 978,01 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 9 567,21 грн, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є похідними від позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати та враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати відмовлено, підстави для задоволення похідних вимог, які є відповідальністю за неналежне виконання зобов'язань, відсутні.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 20 березня 2018 року рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області

від 13 листопада 2017 року та додаткове рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки задоволено.

Розірвано договір оренди землі, укладений 07 квітня 2008 року між орендодавцем ОСОБА_4 та орендарем - ТОВ «Рута-Плюс», згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, загальною площею 5,36 га, кадастровий номер НОМЕР_1; зареєстрований у Добропільському міському відділі Донецької регіональної філії ДП «ЦДЗК» при Державному комітеті України по земельних ресурсах, запис у Державному реєстрі земель від 07 квітня 2008 року за

№ 4 АА 007251040817400014.

Позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за орендною платою, пені та трьох процентів річних від простроченої суми задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Рута-Плюс» на користь ОСОБА_4 заборгованість з орендної плати за 2008-2012 роки у розмірі 8 554,74 грн, пеню за прострочення внесення орендної плати за 2008-2016 роки у розмірі 29 651,65 грн, три проценти річних від простроченої суми орендної плати за 2008-2016 роки у розмірі 2 437,37 грн, усього 40 643,76 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання ТОВ «Рута-Плюс» умов договору оренди землі утворилась заборгованість з орендної плати, яка підлягає стягненню з орендаря на користь позивача. Крім того, систематичне порушення умов договору щодо своєчасної сплати орендної плати є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки.

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ТОВ «Рута-Плюс»,у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій належним чином не перевірені надані докази у справі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами установлено, що 07 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Рута-Плюс» в особі директора Кузь В. М. укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, площа земельної ділянки 5,36 га, нормативна грошова оцінка землі - 51 789,01 грн, договір укладено на 49 років.

Пунктом 9 вказаного договору передбачено, що орендна плата встановлюється у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 866,83 грн (51 789,01 грн х 1,5 %), форма платежу - грошова.

Відповідно до пункту 10 договору перегляд річної орендної плати на землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Пунктом 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься один раз на рік до 31 грудня.

Пунктом 13 договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається один раз на два роки у разі: змін умов господарювання, передбачених договором; змін розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з довідкою ТОВ «Рута-Плюс» від 02 жовтня 2017 року ОСОБА_4 здала в оренду ТОВ «Рута-Плюс» земельну ділянку та відповідно до умов договору оренди від 07 квітня 2008 року отримувала орендну плату; у період з 2009 року по 2012 рік орендну плату отримував ОСОБА_10 на підставі довіреності від 17 січня 2008 року № 188.

Відповідно до копії нотаріально посвідченої довіреності від 17 січня 2008 року, зареєстрованої у реєстрі № 188, ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_10 користуватися земельною ділянкою, наданою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 5,36 га, кадастровий номер НОМЕР_1, належну їй на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданого 07 грудня 2007 року Добропільським районним відділом земельних ресурсів. Для цього надала йому право від її імені подавати та одержувати необхідні довідки та документи, подавати заяви, розписуватись за неї, підписувати договори, сплачувати платежі, одержувати дивіденди та виконувати усі дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність видана терміном на 5 років і дійсна до 17 січня 2013 року.

Під час розгляду справи було також встановлено, що ОСОБА_10 є засновником ТОВ «Рута-Плюс».

Згідно з довідкою ТОВ «Рута-Плюс» від 06 листопада 2017 року № 118

ОСОБА_4 нарахована орендна плата: за 2013 рік - 3 714,01 грн, податки - 557,10 грн, до видачі - 3 156,91 грн; за 2014 року - 3 714,01 грн, податки -

557,10 грн, до видачі - 3 156,91 грн; за 2015 рік - 4 638,79 грн, податки -

765,40 грн, до видачі - 3 873,39 грн; за 2016 рік - 6 494,64 грн, податки -

1 266,45 грн, до видачі - 5 228,18 грн; за 2017 рік - 6 494,64 грн, податки - 1 266,45 грн, до видачі - 5 228,18 грн, всього нараховано за 2013-2017 роки - 25 056,09 грн, податки 4 412,50 грн, до видачі - 20 643,57 грн.

Указана сума за вирахуванням податків перерахована ОСОБА_4

03 листопада 2017 року двома електронними переказами на суму 14 490,65 грн та 6 394,56 грн, що підтверджується копіями фіскальних чеків та визнана позивачем.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства (стаття 526 ЦК України).

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (частина перша статті 25 Закону України «Про оренду землі»), а орендодавець відповідно до частини першої статті 24 цього Закону має право вимагати від орендаря безпосереднього використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди та своєчасного внесення орендної плати.

За змістом частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України

від 16 квітня 2014 року № 6-18цс14, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року), встановивши, що відповідачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів виплати орендної плати за 2008 - 2012 роки та своєчасного внесення орендної плати за 2008-2016 роки, що свідчить про порушення товариством умов договору оренди та систематичну несплату орендної плати та з урахуванням того, що

ОСОБА_4 не уповноважувала ОСОБА_10 щодо отримання ним від її імені орендну плату за договором оренди від 07 квітня 2008 року, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості з орендної плати в межах заявлених позовних вимог та розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки апеляційним судом правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені ТОВ «Рута-Плюс» у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рута-Плюс» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 20 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

М.Є. Червинська

В.П. Курило