Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.07.2018 року у справі №343/800/17

Постанова

Іменем України

15 січня 2020 року

місто Київ

справа № 343/800/17

провадження № 61-36084св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Надіївська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 рокуу складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , складений на користь ОСОБА_2 , що посвідчений секретарем виконавчого комітету Надіївської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області 25 липня 2009 року та зареєстрований у реєстрі за № 29.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 . Після смерті батька спадщину, яка складалася з простих іменних акцій Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - ВАТ «Укрнафта»), номінальною вартістю 0, 25 грн у кількості 483 штук, що належали спадкодавцю на підставі сертифіката акцій, виданого 04 грудня 2002 року, серія А № 7905, за законом успадкував його брат ОСОБА_2 . Нещодавно йому стало відомо, що його батько ОСОБА_4 за кілька днів до своєї смерті склав заповіт на користь відповідача. Відповідно до заповіту батько заповів на користь відповідача все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого воно б не складалося і взагалі все те, на що за законом матиме право і що буде належати йому на момент смерті. Ознайомившись із заповітом, він помітив, що підпис у ньому є підробленим і візуально відрізняється від інших підписів, які вчиняв батько на різних документах за свого життя. З цього приводу вважає, що заповіт, який начебто складений від імені його батька, не складався та не підписувався ним особисто, а на ньому міститься напис та підпис іншої особи, які суттєво відрізняються від підписів та почерку на інших документах, вчинених батьком ще за життя, тому заповіт є таким, що не відповідає дійсності, а відтак його необхідно визнати недійсним, що стало причиною для звернення до суду з цим позовом.

Стислий виклад заперечень відповідача

У наданому відзиві відповідач позов не визнав, просив застосувати позовну давність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2018 року позов задоволено частково. Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 , складений на користь ОСОБА_2 , що посвідчений секретарем виконавчого комітету Надіївської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області 25 липня 2009 року та зареєстрований у реєстрі за № 29, поновивши позивачу строк звернення до суду за захистом своїх прав як пропущений з поважних причин. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що заповіт ОСОБА_4 від 25 липня 2009 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Надіївської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області та зареєстрований в реєстрі за № 29, ним не підписувався, тому з цих підстав необхідно визнати його недійсним. Крім цього, суд послався на те, що про існування зазначеного заповіту позивач дізнався у липні 2016 року, з копією заповіту ознайомився у лютому 2017 року, тому поновив позивачу строк звернення до суду за захистом своїх прав як пропущений з поважних причин.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Долинського районного суду від 07 лютого 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що про смерть спадкодавця ОСОБА_1 було відомо у день смерті спадкодавця та відкриття спадщини, у шестимісячний строк він не подавав заяви про прийняття спадщини. Отже, довідатись про наявність спірного заповіту, оригінал якого знаходився у його матері ОСОБА_3 , у позивача не було перешкод та із дотриманням позовної давності оспорити цей заповіт. Крім цього, установлено, що за заповітом, складеним 25 липня 2009 року, згідно з яким ОСОБА_4 все своє майно заповів своєму синові ОСОБА_2 , не відкривалась спадщина. Відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину видано за законом.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 , не погодившись із ухваленим рішенням апеляційного суду, у червні 2018 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання поважним пропуску позовної давності, оскільки про наявність заповіту йому стало відомо лише у липні 2016 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 липня 2009 року складено заповіт, згідно з яким ОСОБА_4 все своє майно заповів своєму синові ОСОБА_2 посвідчений секретарем виконавчого комітету Надіївської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області Шегедою Л. В. та зареєстрований у реєстрі за № 29.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 03 серпня 2009 року, серії НОМЕР_1 .

Установлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є рідними дітьми спадкодавця та його спадкоємцями першої черги за законом.

Висновком судової почеркознавчої експертизи від 08 грудня 2017 року

№ 1.1.-302/17, проведеної на виконання ухвали суду від 29 вересня 2017 року, установлено, що рукописні написи: «Мною, ОСОБА_4 текст заповіту прочитано вголос і власноручно підписано» та підпис у графі «Підпис заповідача» у заповіті від 25 липня 2009 року виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою. Під час складення заповіту мав місце факт наслідування підпису ОСОБА_4 , а рукописні написи « Мною , ОСОБА_4 текст заповіту прочитано вголос і власноручно підписано» у досліджуваному документі виконані без наслідування.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

За правилами статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Частина перша статті 1257 ЦК України встановлює, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

З огляду на наведені положення закону Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо наявності обставин, які зумовлюють недійсність оспорюваного заповіту, оскільки встановлено, що ОСОБА_4 його не підписував.

Водночас Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність визнання поважними причини пропуску позивачем позовної давності з огляду на таке.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах

держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами третьою - четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Встановлено, що ОСОБА_2 у липні 2018 року звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.

Судами встановлено, що позивачу про смерть батька було відомо ще у 2009 році, однак із позовом про оспорювання заповіту ОСОБА_1 звернувся лише у травні 2017 року, тобто за спливом восьми років.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, дав оцінку тому, що позивачу було відомо про факт смерті спадкодавця ОСОБА_4 з моменту його смерті, проте до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або видачу свідоцтва ОСОБА_1 не звертався. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів, що він не міг дізнатися про порушення свого права у встановлені законом строки.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано, що за встановлених судами обставин, коли оспорюваний заповіт фактично не було реалізовано, відповідач успадкував майно у порядку спадкування за законом, а позивач не реалізував своє право на спадкування, оскільки не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_1 не довів, яке його право та яким чином було порушене.

Оцінюючи останнє, Верховний Суд виходить з того, що під час розгляду цієї справи судами позивач не довів факт порушення його прав та інтересів, не надавши відповідних доказів прийняття ним спадщини, що відкрилася після смерті батька.

Доводи касаційної скарги у наведеній частині фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд встановив, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик