Історія справи

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 553/2086/17

провадження № 61-25705св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перший відділ державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави, у складі судді Крючко Н. І., від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області, у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., від 21 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_2звернулась до суду із позовом до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Перший відділ державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області про звільнення майна з-під арешту.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 16 серпня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перший відділ державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області про звільнення майна з-під арешту повернуто заявнику для подання до належного суду за підсудністю. Вирішено питання про повернення судового збору.

Постановляючи ухвалу про повернення заявнику позовної заяви для подання до належного суду за підсудністю, місцевий суд виходив з того, що згідно частини другої статті 114 ЦПК України, 2004 року, правила виключної підсудності застосовуються у справах про виключення рухомого майна з акту опису та не можуть бути застосовані у даній справі, оскільки предметом спору є накладення обтяження державною виконавчою службою, а не виключення рухомого майна - автомобіля з акту опису.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено порушень норм процесуального права. Висновок суду першої інстанції про те, що справа не підсудна Ленінському районному суду м. Полтави є обґрунтованим, оскільки правила виключної підсудності до цього спору не застосовуються.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2просить ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду,посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не врахували наявність нової редакції частини другої статті 114 ЦПК України, 2004 року, відповідно до якої позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Враховуючи, що спір стосується зняття арешту з майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що територіально відноситься до компетенції Ленінського районного суду м. Полтави, відсутні підстави для повернення позовної заяви заявнику.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

16 травня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.

05 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_2 до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перший відділ державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області про звільнення майна з-під арешту, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції, у тому числі і територіальної.

У серпні 2017 року ОСОБА_2подала до Ленінського районного суду м. Полтави позовну заяву до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перший відділ державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області про звільнення майна з-під арешту.

Підсудність цивільних справ визначалась відповідно до положень глави 1 розділу ІІІ ЦПК України, 2004 року (станом на серпень 2017 року).

Відповідно до частини другої статті 114 ЦПК України, 2004 року, позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

За змістом частини другої статті 114 ЦПК України, на відміну від частини першої статті 114 ЦПК України, не проводилось розмежування територіальної компетенції судів залежно від виду майна (рухоме чи нерухоме), про зняття арешту з якого подано позов.

У поданій позовній заяві ОСОБА_2 просила зняти арешт з автомобіля марки «Skoda», модель «Superb Classic 1.8Т», чорного кольору, 2005 року випуску, № кузова (рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, накладений відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції у межах виконавчого провадження. Позивачем зазначено, що вказаний автомобіль зберігається за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, місцевий суд залишив поза увагою ту обставину, що спірне майно, з якого позивач просить зняти арешт, знаходиться на території, на яку поширюється юрисдикція Ленінського районного суду м. Полтави, а враховуючи те, що відповідно до частини другої статті 114 ЦПК України позови про зняття з майна арешту підлягають розгляду за місцем знаходження цього майна, то помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що спір, який виник між сторонами у справі, не підлягає вирішенню Ленінським районним судом м. Полтави.

Місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування положень статті 115 ЦПК України, 2004 року, та повернення позовної заяви заявнику для подання до належного суду.

Апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, доводів апеляційної скарги у достатньому обсязі не перевірив, у результаті чого помилково залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали чи постанови, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлені у справі ухвали судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року скасувати.

Справу передати для продовження розгляду до Ленінського районного суду м. Полтави.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта