Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.09.2022 року у справі №509/6250/20

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 509/6250/20

провадження № 61-5923св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець Притуляк Валерій Миколайович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольга Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шахновський Олексій Олександрович, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 травня 2021 року у складі судді Кириченко П. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2022 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець Притуляк Валерій Миколайович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольга Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець Притуляк В. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування позовних вимог вказувала, що 09 червня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/0029/82/56348, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 25 960,00 дол. США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 09 червня 2006 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки та договір іпотеки.

Відповідно до договору іпотеки, іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

17 вересня 2009 року сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно з якою строк кредиту збільшено до 09 червня 2023 року.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 вересня 2013 року стягнено солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного банку «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») загальну суму боргу за кредитним договором у розмірі 18 021,91 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 березня 2013 року становило 144 049,13 грн.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 вересня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та судових витрат скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1

30 травня 2017 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 жовтня 2018 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

28 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. вчинено виконавчий напис № 2689 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Виконавчий напис від 28 вересня 2020 року № 2689 пред`явлено до виконання приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області Притуляку В. М., яким 15 жовтня 2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63307702.

ОСОБА_1 стверджувала, що всупереч вимогам частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, вона вимоги про сплату боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки не отримувала, що виконавчий напис, всупереч вимогам статті 88 Закону України «Про нотаріат», вчинено приватним нотаріусом після спливу трьох років після виникнення права вимоги.

Крім того, при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом не були дотримані вимоги чинного законодавства щодо його вчинення, оскільки сума заборгованості на момент вчинення виконавчого напису не була безспірною.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» надало приватному нотаріусу копії вимог про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором з доказами їх направлень іпотекодавцю і позичальнику, що свідчить про відсутність порушень вимог, передбачених статтею 35 Закону України «Про іпотеку» з боку АТ «Райффайзен Банк Аваль», не отримання ОСОБА_1 повідомлення не є перешкодою для вчинення виконавчого напису.

При вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом були враховані відомості, які містяться у кредитному договорі та договорі іпотеки з додатковими угодами, у розрахунку заборгованості за кредитним договором, які однозначно, беззаперечно та стовідсотково підтверджували наявність у боржника заборгованості перед кредитором, та право стягувача на витребування від іпотекодавця майна. На підставі наданих АТ «Райффайзен Банк Аваль» документів згідно з переліком приватний нотаріус дійшов висновку про наявність безспірної заборгованості.

У свою чергу, позивачем ОСОБА_1 ні у суді першої, ні у суді апеляційної інстанції не було надано суду жодних доказів, які свідчили би про відсутність боргових зобов`язань, погашення боргу або про наявність боргових зобов`язань у іншому розмірі, ніж тому, що було надано АТ «Райффайзен Банк Аваль» приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шахновський О. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, стягнути судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що виконавчий напис був вчинений з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат», банк не надав нотаріусу всіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості.

Також суди не надали оцінку доводам позивача про те, що строк основного зобов'язання було змінено у 2013 році, оскільки банк звернувся до суду за захистом своїх прав, а рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 вересня 2013 року достроково стягнено заборгованість. Виконавчий напис вчинено нотаріусом 28 вересня 2020 року, а отже, з пропуском трирічного строку, визначеного законом.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» через свого представника просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 509/6250/20 з Овідіопольського районного суду Одеської області.

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла справа № 509/6250/20.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 09 червня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 укладенокредитний договір № 014/0029/82/56348, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 25 960,00 дол. США (а. с. 76-78).

Крім того, 17 вересня 2009 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 09 червня 2006 року № 014/0029/82/56348, згідно з якою строк кредиту збільшено на 120 місяців, врегульовано строк сплати заборгованості, строк сплати якої настав із 17 вересня 2009 року до 17 вересня 2010 року, зменшено розмір щомісячного платежу по сплаті суми кредиту, змінено графік погашення кредиту та інших платежів (а. с. 79-84).

Встановлено, що 09 червня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем ОСОБА_2 , з метою забезпечення вимоги іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору № 014/0029/82/56348, укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцеві (а. с. 71-74).

17 вересня 2009 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, згідно з яким пункт 1.1 договору викладено в новій редакції, а саме, що цей договір забезпечує додаткові вимоги іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору від 09 червня 2006 року № 014/0029/82/56348 та додаткової угоди від 15 вересня 2009 року № 1 до кредитного договору від 09 червня 2006 року № 014/0029/82/56348 (а. с. 75).

14 серпня 2020 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» на адресу ОСОБА_1 та на адресу ОСОБА_2 направлено вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та іпотечного договору, згідно з якою прострочена заборгованість позичальника перед банком становить 15 783,43 дол. США - заборгованість за кредитом, 17 480,96 дол. США - заборгованість за відсотками. Банком надано 30 днів для здійснення погашення заборгованості шляхом переказу коштів на рахунок банку, та у разі, якщо зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором не будуть виконані, банком буде звернено стягнення на предмет іпотеки одним із способів, зазначених у повідомленні (а. с. 85, 86).

З матеріалів справи вбачається, що 24 вересня 2020 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. із заявою про вчинення виконавчого напису (а. с. 61-63).

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором від 09 червня 2006 року № 014/0029/82/56348, наданим АТ «Райффайзен Банк Аваль» приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. разом із заявою про вчинення виконавчого напису, заборгованість на 13 серпня 2020 року становила: 15 783,43 дол. США - заборгованість за кредитом, 17 480,96 дол. США - заборгованість за відсотками (а. с. 64-70).

28 вересня 2020 року на підставі заяви АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 24 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. вчинено виконавчий напис (зареєстрований за № 2689), яким було запропоновано звернути стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.

09 червня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 09 червня 2006 року № 014/0029/82/56348 між кредитором та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, що посвідчений 09 червня 2006 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф., зареєстрований за № 4162.

ОСОБА_1 виступає в договорі майновим поручителем по зобов`язанню ОСОБА_2 , який всупереч умов кредитного договору, не виконує своїх обов`язків, а саме: не в повній мірі здійснював та здійснює погашення кредиту та відсотків.

Заставну вартість предмета іпотеки за згодою сторін було погоджено у розмірі 163 872,00 грн.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «Райффайзен Банк Аваль» згідно з кредитним договором від 09 червня 2006 року № 014/0029/82/56348 станом на дату розрахунку 13 серпня 2020 року становила: за кредитом - 15 783,43 дол. США, що за курсом НБУ станом на дату розрахунку еквівалентно 434 464,16 грн; за відсотками - 17 480,96 дол. США, що за курсом НБУ станом на дату розрахунку еквівалентно 481 191,39 грн.

Отже, станом на 13 серпня 2020 року загальна сума заборгованості позичальника за кредитним договором від 09 червня 2006 року № 014/0029/82/56348 становить 33 264,39 дол. США, що за курсом НБУ станом на дату розрахунку еквівалентно 915 655,55 грн, та сума, що сплачена за вчинення виконавчого напису, в розмірі 10 000 грн. Стягнення здійснюється за період з 14 серпня 2017 року до 13 серпня 2020 року.

У виконавчому написі зазначено, що він набирає чинності з дня його вчинення, тобто з 28 вересня 2020 року, та має бути пред`явлений до виконання до відділу (підрозділу) державної виконавчої служби або до приватних виконавців протягом 3 років з моменту його вчинення (а. с. 20).

15 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В. М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63307702 по виконанню вищевказаного виконавчого напису № 2689, виданого 28 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. (а. с. 21).

АТ «Райффайзен Банк Аваль» надало приватному нотаріусу копії вимог про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором з доказами їх направлень іпотекодавцю і позичальнику, що свідчить про відсутність порушень вимог, передбачених статтею 35 Закону України «Про іпотеку» з боку АТ «Райффайзен Банк Аваль», не отримання ОСОБА_1 повідомлення не є перешкодою для вчинення виконавчого напису.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право. Проте, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, що є підставою нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такий висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Матеріали справи свідчать про те, що при зверненні до нотаріуса про вчинення виконавчого напису банк до заяви надав не всі необхідні документи на підтвердження безспірної заборгованості боржника, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Так, нотаріальна справа не містить належних документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, оскільки рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 вересня 2013 року стягнено солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму боргу за кредитним договором у розмірі 18 021,91 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 березня 2013 року становило 144 049,13 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 15 783,43 дол. США, що у гривневому еквіваленті становило 126 156,96 грн; прострочена заборгованість за кредитом - 258,54 дол. США, що у гривневому еквіваленті становило 2 066,51 грн; заборгованість за відсотками - 1 072,51 дол. США, що у гривневому еквіваленті становило 8 572,57 грн; пеня за прострочення погашення кредиту та відсотків - 1 165,97 дол. США, що у гривневому еквіваленті становило 9 319,60 грн.Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 вересня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та судових витрат скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 .

Однак нотаріус 28 вересня 2020 року вчинив виконавчий напис № 2689 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення іншого розміру заборгованості - 33 264,39 дол. США, що за курсом НБУ станом на дату розрахунку еквівалентно 481 191,39 грн.

Банк на підтвердження виникнення більшої заборгованості, ніж стягнена судовим рішенням, належні та допустимі докази не надав, не обґрунтував письмовими доказами, на підставі чого виникла така заборгованість після набрання законної сили вказаним судовим рішенням.

Отже, станом на дату вчинення виконавчого напису позичальник, за зобов`язаннями якого було передано в іпотеку належне ОСОБА_1 майно, мав заборгованість перед АТ «Райффайзен Банк Аваль», але не в тому розмірі, в якому вчинено виконавчий напис.

Верховний Суд враховує, що, звернувшись у червні 2013 року із позовом про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання, а тому нарахування процентів після цієї дати є безпідставним, однак з виконавчого напису вбачається, що нотаріусу надано розрахунок заборгованості ОСОБА_2 станом на 13 серпня 2020 року і нотаріусом запропоновано звернути стягнення заборгованості у більшому розмірі.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).

Оскільки вказаним судовим рішенням встановлена сума заборгованості позичальника ОСОБА_2 перед АТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором, однак заборгованість за кредитним договором, на підставі якого був вчинений оспорюваний виконавчий напис, не узгоджується зі змістом судового рішення, то така заборгованість не може вважатися безспірною, у зв`язку із чим суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про безспірність заборгованості, в рахунок погашення якої нотаріусом було запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, слід зазначити, що виконавчий напис вчинено в порушення статті 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки минуло більше трьох років з моменту виникнення права вимоги. Як було зазначено вище, вперше з позовом про стягнення заборгованості достроково банк звернувся у червні 2013 року й саме з цього часу виникло право вимоги за тілом та відсотками, а до нотаріуса відповідач звернувся лише у 2020 році.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вказані вище висновки Верховного Суду не врахували, не звернули уваги на відмінність заборгованості, стягненої за рішенням суду з позичальника на користь банку, від заборгованості, в рахунок якої приватний нотаріус виконавчим написом запропонував звернути стягнення на предмет іпотеки, а також, що минуло більше трьох років з моменту виникнення у банка права вимоги, унаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити таке.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із тим Верховний Суд наголошує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду

від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року

у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, позивач надала копію договору про надання правової допомоги від 17 листопада 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Шахновським О. О., відповідно до умов якого адвокат зобов`язується надати замовнику правничу допомогу та представництво інтересів клієнта під час розгляду цивільної справи. Сторони погодили, що юридичну допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує на підставі додаткової угоди до цього договору щодо кожного окремого доручення. За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої адвокатом юридичної допомоги і її вартість.

Також заявником подано детальний опис наданих юридичних послуг від 11 березня 2021 року, від 15 червня 2022 року, 28 червня 2022 року; акт наданих послуг від 11 березня 2021 року, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 10 000,00 грн, акт наданих послуг від 15 червня 2022 року, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 4 500,00 грн, акт наданих послуг 28 червня 2022 року, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 4 500,00 грн; додаткова угода від 15 червня 2022 року № 2 до договору про надання правової допомоги від 17 листопада 2020 року № 36.

Колегія суддів вважає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до статті 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Верховний Суд зауважує, що запровадження законодавцем граничного розміру (верхньої межі) компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані з прибуттям до суду, покликане насамперед запобігти завищенню розміру цих витрат та попередженню зловживання таким правом.

Таке правове регулювання порядку здійснення цивільного судочинства не може обмежувати та/або заперечувати право сторони, на користь якої ухвалене судове рішення та яка понесла витрати, пов`язані з прибуттям до суду, й підтвердила їх документально.

Граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», згідно з додатком до якої витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

У свою чергу, питання, пов`язані з відшкодуванням витрат на відрядження, унормовані постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59.

За змістом пунктів 7, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються, окрім іншого, витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).

Витрати на проїзд державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, у м`якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1 класу та бізнес-класу, фактичні витрати, що перевищують граничні суми витрат на найм житлового приміщення та на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якого входить до вартості квитка того виду транспорту, яким користується працівник, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з підтвердними документами.

Відповідно до пунктів 6, 7 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов`язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Пунктом 14 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 визначено, що підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України.

У абзаці сімнадцятому статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Водночас як пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98, так і пунктом 12 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 передбачено, що у разі відрядження за кордон на службовому автомобілі витрати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу відповідно до затвердженого маршруту.

Таким чином, сторона, яка не є суб`єктом владних повноважень і на користь якої ухвалене судове рішення, має право на компенсацію здійснених нею та підтверджених документально витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, які не можуть перевищувати встановлені законодавством, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59.

Водночас вищевказані нормативно-правові акти органів виконавчої влади передбачають можливість відшкодування витрат на проїзд в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі), або ж витрат на пально-мастильні матеріали, які відшкодовуються з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу відповідно до затвердженого маршруту.

Отже, вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально.

Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті затверджено наказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43 і призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.

З детального опису наданих юридичних послуг від 11 березня 2021 року, який міститься у матеріалах справи (а. с. 118), не вбачається, яку відстань з м. Одеси до смт Овідіополь в обидві сторони проїхав адвокат Шахновський О. О., яким видом транспорту користувався адвокат для прибуття до м. Одеси та не надано документів, що засвідчують вартість понесених витрат.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження понесених транспортних витрат адвоката для прибуття до м. Одеси та у зворотному напрямку.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), від 02 червня 2021 року у справі № 379/1437/18 (провадження № 61-11751св20).

Отже, згідно з детальним описом наданих юридичних послуг від 11 березня 2021 року та актом наданих юридичних послуг від 11 березня 2021 року стягненню підлягає 8 500,00 грн; згідно з детальним описом наданих юридичних послуг у суді апеляційної інстанції від 15 червня 2022 року та актом наданих юридичних послуг від 15 червня 2022 року стягненню підлягає 4 500,00 грн; згідно з детальним описом наданих юридичних послуг у суді касаційної інстанції від 28 червня 2022 року та актом наданих юридичних послуг від 28 червня 2022 року стягненню підлягає 4 500,00 грн (8 500,00 грн + 4 500,00 грн + 4 500,00 грн = 17 500,00 грн).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Отже, сплачений ОСОБА_1 судовий збір при поданні позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 3 783,60 грн (840,80 грн + 1 261,20 грн + 1 681,60 грн) покладається на відповідача.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шахновський Олексій Олександрович, задовольнити частково.

РішенняОвідіопольського районного суду Одеської області від 06 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець Притуляк Валерій Миколайович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольга Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений

28 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Іриною Вікторівною, зареєстрований у реєстрі за № 2689.

Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 500 (сімнадцять тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 783 (три тисячі сімсот вісімдесят три) грн 60 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук