Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №752/7461/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 752/7461/22

провадження № 61-636св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Сенс Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Газізової Юлії Леонідівни, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року

у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Писаної Т.О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позову

1. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «Сенс Банк» про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями банку та стягнення коштів.

2. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 29 лютого 2008 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 770/11/379, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 80 000,00 дол. США, зі сплатою 12,75 % річних строком до 27 лютого 2023 року.

3. В цей же день, з метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором між ним та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладено іпотечний договір, за умовами якого він передав в іпотеку банку належну йому на праві власності чотирикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки сторонами визначена

у розмірі 129 000,00 дол. США.

4. Зауважував, що 26 червня 2014 року Постійним діючим третейським судом при Асоціації українських банків прийнято рішення про стягнення з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором невідновлюваної кредитної лінії №770/11/379 від 29 лютого 2008 року, у розмірі 1 094 400,02 грн.

5. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року видано виконавчий лист на примусове виконання зазначеного рішення третейського суду, який, в свою чергу, пред`явлено стягувачем для примусового виконання до Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області (виконавче провадження № НОМЕР_1). Тим самим, АТ «Укрсоцбанк», на переконання позивача, втратило право на нарахування процентів за користування кредитом і передбачені договором штрафні санкції.

6. Незважаючи на зазначене, 09 квітня 2019 року заборгованість за вищевказаним кредитним договором передана AT «Укрсоцбанк» до наступного кредитора (Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» (далі - ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп»)), на загальну суму 10 430 837,13 грн, що майже в 10 разів перевищує заборгованість, установлену судовим рішенням.

7. ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп», в свою чергу, того ж дня уклало з ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги № 09-04/19-2 на цю ж суму за договором невідновлюваної кредитної лінії № 770/11/379 від 29 лютого 2008 року.

8. Зазначав, що 26 березня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» використало право, надане йому пунктом 4.5.3. договору іпотеки б/н від 29 лютого 2008 року, укладеного з ним з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором невідновлюваної кредитної лінії № 770/11/379 від 29 лютого 2008 року, та зареєструвало за собою право власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

9. Державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за стягувачем проведена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І. Т. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав власності.

10. 10 квітня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» уклало з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу вказаної квартири, за умовами якого вартість нерухомого майна становить 1 254 717,00 грн.

11. Вказував, що оскільки заборгованість позивача встановлена рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 березня

2014 року у справі № 607/23576/13-ц за договором невідновлювальної кредитної лінії № 770/11-504 від 12 вересня 2008 року, у розмірі 500 288,69 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 346 955,59 грн, нарахованих процентів у розмірі 119 824,50 грн і пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за користування кредитом у розмірі 33 508,60 грн, а також 3 441,00 грн судового збору, однак, відповідач відчужив чотирикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , яка була предметом іпотеки за вартістю, що перевищує встановлену судом заборгованість, за договором № 770/11-504 від 12 вересня 2008 року, на 754 428,31 грн, тому відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідач зобов`язаний відшкодувати йому 90 % від вказаної суми.

12. Додатково зазначав, що з моменту відчуження вказаної квартири

(з 11 квітня 2019 року), у АТ «Укрсоцбанк» виникло зобов`язання щодо повернення грошових коштів, тому на суму заборгованості підлягають нарахуванню 3 % річних і інфляційні втрати, встановлені статтею 625 ЦК України.

13. Крім того, вказував, що внаслідок неправомірних дій та нарахування заборгованості за договором невідновлювальної кредитної лінії № 770/11/379

від 29 лютого 2018 року в розмірі 10 430 837,13 грн, що майже в 10 разів перевищує заборгованість, встановлену судовим рішенням, яку в подальшому відчужено фінансовій компанії, а пізніше ОСОБА_2 , якою заявлено судовий позов про стягнення неіснуючої заборгованості, а тому АТ «Альфа-Банк», як правонаступник АТ «Укрсоцбанк», зобов`язане відшкодувати йому завдану шкоду, а також 3 000 000,00 грн упущеної вигоди, адже вказану суму коштів він не міг отримати у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

14. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня

2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

15. Рішення районного суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять висновок про вартість майна, а саме чотирикімнатної квартири

АДРЕСА_1 , складений на замовлення сторін суб`єктом оціночної діяльності, а встановлена за домовленістю АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2

в пункті 2.1. договору купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року ціна продажу майна в розмірі 47 000,00 дол. США, що станом на дату укладення договору становило

1 254 717,00 грн, сама по собі не підтверджує визначення вартості майна суб`єктом оціночної діяльності.

16. Таким чином, районний суд виснував, що матеріалами справи не встановлено і не доведено стороною позивача, що відповідач у позасудовому порядку звернув стягнення на іпотечне майно, набувши його у власність за вартістю більшою, ніж розмір забезпечених іпотекою вимог, а тому відсутні правові підстави для сплати ОСОБА_1 як іпотекодавцю різниці між сумою, яка становить 90 відсотків вартості предмета іпотеки, і розміром забезпечених іпотекою вимог.

17. Також районний суд зауважив, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих відповідно до

статті 625 ЦК України, а також упущеної вигоди, які є похідними від основної вимоги про стягнення з АТ «Сенс Банк» на його користь 90 % від суми перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, факт існування якої не підтвердився, не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

18. Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

19. Змінюючи судове рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позову, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що матеріали справи містять відомості щодо незалежної оцінки вартості предмета іпотеки від 27 березня

2019 року, а тому виснував про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності саме окремого звіту про незалежну оцінку вартості об`єкту нерухомості, що стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

20. Апеляційний суд зауважив, що на момент переходу права власності на предмет іпотеки його вартість не перевищувала розмір заборгованості

ОСОБА_1 , яка існувала у останнього перед банком за двома кредитними договорами, а неповернення позичальнику відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» суми перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, на переконання апеляційного суду, свідчить про те, що за рахунок іпотечного майна здійснювалося погашення заборгованості за двома кредитними зобов`язаннями, яка існувала у боржника перед кредитором на цей час.

21. Водночас апеляційний суд у змісті оскаржуваної постанови зауважив, що позбавлений компетенції щодо надання оцінки діям банку, які були вчинені останнім після 22 березня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22. У січні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Газізової Ю. Л., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року.

23. Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2025 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Газізової Ю. Л., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року.

Відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Газізової Ю. Л., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

24. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Газізова Ю. Л., просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

26. Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 березня 2023 року в справі № 752/15699/19, від 03 липня 2024 року в справі № 761/15469/20-ц, від 20 серпня 2024 року в справі № 552/2285/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

27. Крім того, як на підставу касаційного оскарження посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

28. Також, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме не дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не з`ясували фактичних обставин справи, зокрема, на переконання заявника, суди помилково не взяли до уваги порушення саме іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення шляхом ненадання експертної оцінки предмета іпотеки станом на день його відчуження, що безпосередньо вплинуло на законне право іпотекодавця отримати відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, завідомо ставлячи останнього

у невигідне становище, залежне від дотримання чи недотримання зі сторони іпотекодержателя вимог закону.

30. Вважає помилковими висновки Київського апеляційного суду щодо здійснення погашення заборгованості за рахунок іпотечного майна за двома кредитними зобов`язаннями, оскільки постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2022 року у справі №752/15699/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 26 березня 2023 року, встановлено відсутність зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості саме за двома кредитними договорами.

31. Так, адвокат Газізова Ю. Л. звертає увагу касаційного суду на те, що матеріали справи містять достатню кількість доказів на підтвердження порушеного права позивача, оскільки відповідач у справі не здійснив перерахунок заборгованості за іншим кредитним договором, як і не повернув позивачеві суми перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

32. Також, на переконання заявника касаційної скарги, відсутність висновку про оцінку вартості об`єкта нерухомого майна станом саме на 26 березня 2019 року (на момент набуття банком права власності на предмет іпотеки), якого не було зроблено з вини саме відповідача як іпотекодержателя, який, в свою чергу, здійснював позасудове стягнення, не може слугувати підставою для відмови

у задоволенні вимоги про відшкодування грошових коштів в розмірі перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.

33. На переконання заявника, матеріалами справи встановлено та не оскаржувалась сторонами вартість предмета іпотеки, зокрема, вартість останнього підтверджується змістом договору купівлі-продажу від 10 квітня

2019 року, укладеного між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 .

Відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи до Верховного Суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 лютого 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 770/11/379, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 80 000,00 дол. США зі сплатою 12,75 % річних строком до 27 лютого 2023 року (Т.1, а.с.81-88).

35. У той же день, з метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором, між АКБРС «Укрсоцбанк» та позивачем укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку належну йому на праві власності чотирикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.54-57).

36. Вартість предмета іпотеки сторонами визначена у розмірі

129 000,00 дол. США.

37. 12 вересня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого

є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено інший договір невідновлювальної кредитної лінії № 770/11-504 за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 45 000,00 дол. США зі сплатою 15 % річних строком до 09 вересня 2023 року.

38. 12 вересня 2008 року для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки б/н, згідно з яким останній передав в наступну іпотеку банку належну йому на праві власності чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки, визначена за згодою сторін, встановлена у розмірі

162 297,00 дол. США (Т.1, а.с.61-63).

39. Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 березня 2014 року в справі № 607/23576/13-ц позов

ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму заборгованості за договором невідновлювальної кредитної лінії від 12 вересня 2008 року № 770/11-504 у розмірі 500 288,69 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 346 955,59 грн, нарахованих процентів у розмірі

119 824,50 грн, пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за користування кредитом у розмірі 33 508,60 грн, а також 3 441,00 грн судового збору.

40. На виконання вказаного судового рішення Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист № 607/23576/13-ц, на підставі якого Тернопільським МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

41. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2014 року, позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму заборгованості за кредитним договором від 29 лютого 2008 року № 770/11/379 в сумі 1 094 400,02 грн.

42. 20 жовтня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2014 року, на підставі якого Тернопільським МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

43. 26 березня 2019 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І. Т. на підставі заяви ПАТ «Укрсоцбанк» прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким право власності на предмет іпотеки (чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ) зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк».

44. 09 квітня 2019 року між АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» укладено договір факторингу № б/н, за умовами якого первісний кредитор передав фактору право грошової вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії

від 29 лютого 2008 року № 770/11-379 відносно боржника ОСОБА_1 . Сукупний розмір грошової вимоги становить 10 430 837,13 грн.

45. 09 квітня 2019 року ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» на підставі договору про відступлення права вимоги відступило фізичній особі ОСОБА_2 право вимоги щодо заборгованості за договором невідновлювальної кредитної лінії

від 29 лютого 2008 року № 770/11-379, в сумі 10 430 837,13 грн.

46. 10 квітня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» уклало з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого ціна продажу встановлена в розмірі 47 000,00 дол. США, що станом на дату укладення договору становило 1 254 717,00 грн.

47. Як вбачається з наявного в матеріалах справи повідомлення, НБУ рішенням Правління № 799-рш від 24 жовтня 2019 року відкликав банківську ліцензію

АТ «Укрсоцбанк» та виключив останнє з Державного реєстру банків. Прийняте рішення пов`язане із завершенням реорганізації АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

48. Під час розгляду справи, АТ «Альфа Банк» змінило найменування на

АТ «Сенс Банк» (Т.1, а.с.132).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

49. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

50. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

51. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

52. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

53. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

54. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

55. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

56. У справі, що переглядається Верховним Судом, предметом спору

є відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, а також відшкодування іпотекодавцю 3 % річних, інфляційних втрат та упущеної вигоди внаслідок неповернення вартості предмета іпотеки.

57. Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

58. Законом України «Про іпотеку» визначено три способи задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, а саме: позасудове врегулювання (стаття 36), реалізація предмета іпотеки за рішенням суду (стаття 39) та реалізація предмета іпотеки за виконавчим написом нотаріуса (стаття 41).

59. Частиною першою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

60. Позасудове врегулювання включає в себе передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 37) та право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (стаття 38).

61. Змістом статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент здійснення реєстрації іпотекодавцем права власності на квартиру) закріплено право іпотекодавця задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки,

є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження

в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

62. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

63. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

64. Відтак, змістом статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено порядок передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, а правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно визначено договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

65. Обов`язок іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, передбачених у статті 37 Закону України «Про іпотеку», виникає у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

66. Тобто, такий обов`язок ґрунтується на договірному характері правовідносин сторін щодо передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю (постанова Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі № 751/2658/18 (провадження № 61-20333св21)).

67. Зобов`язання іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, в свою чергу, виникає безпосередньо в момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого перевищує вартість забезпечених іпотекою вимог.

68. З урахуванням зазначеного, предметом доказування у справах про відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя є момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, а також розмір перевищеної вартості забезпечених іпотекою зобов`язань (постанова Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 200/14524/16-ц (провадження

№ 61-843св18)).

69. Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою адвокат

Газізова Ю. Л., зокрема, вказувала, на помилковість висновків апеляційного суду щодо одночасного здійснення погашення заборгованості за рахунок іпотечного майна за двома кредитними зобов`язаннями.

70. Колегія суддів погоджується із зазначеними доводами заявника з огляду на наступне.

71. Звертаючись до суду із позовом у справі, що переглядається, на обґрунтування вартості предмета іпотеки на момент набуття права власності на останній відповідачем, ОСОБА_1 було надано суду копію договору купівлі-продажу квартири від 10 квітня 2019 року, укладеного між АТ «Укрсоцбанк» з ОСОБА_2 , відповідно до умов якого ціна продажу чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 встановлена в розмірі 47 000,00 дол. США, що станом на дату укладення договору становило

1 254 717,00 грн.

72. Районний суд, відмовляючи у задоволенні позову, мотивував своє рішення відсутністю в матеріалах справи висновку про вартість майна, складеного на замовлення сторін суб`єктом оціночної діяльності.

73. При цьому Голосіївським районним судом міста Києва зауважено, що встановлена за домовленістю АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 змістом пункту 2.1. договору купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року ціна продажу майна в розмірі 47 000,00 дол. США, що станом на дату укладення договору становило

1 254 717,00 грн, сама по собі не підтверджує визначення вартості майна суб`єктом оціночної діяльності.

74. Скасовуючи ж рішення районного суду, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що предметом іпотеки за двома договорами іпотеки: від 29 лютого 2008 року та від 12 вересня 2008 року була належна боржнику на праві власності чотирикімнатна квартира

АДРЕСА_1 .

75. Термін виконання зобов`язання за обома кредитними договорами настав, що підтверджено рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2014 року та рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 березня 2014 року в справі

№ 607/23576/13-ц.

76. Відтак, апеляційний суд у змісті постанови дійшов висновку, що оскільки існувала заборгованість, яка визначена рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2014 року, та заборгованість, визначена рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 березня 2014 року в справі № 607/23576/13-ц, кредитор мав законні підстави для отримання решти суми у розмірі 1 594 688,71 грн (500 288,69 грн за рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

+ 1 094 400,02 грн (за рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2014 року), яка на момент переходу права власності на предмет іпотеки (1 166 076,00 грн) не перевищувала розмір заборгованості ОСОБА_1 (1 594 688,71 грн).

77. Узагальнюючи, апеляційний суд виснував, що на момент переходу права власності на предмет іпотеки її розмір не перевищував розмір заборгованості ОСОБА_1 , яка існувала у нього перед цим банком, а неповернення позичальнику відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» суми перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, свідчить про здійснення погашення заборгованості за рахунок іпотечного майна за двома кредитними зобов`язаннями.

78. У справі, яка переглядається Верховним Судом (№ 752/7461/22), матеріалами справи не підтверджено одночасне звернення стягнення за іпотечними договорами від 12 вересня 2008 року та 29 лютого 2008 року.

79. Більше того, зазначені обставини були предметом оцінки в рамках розгляду іншої цивільної справи (№ 752/15699/19), зокрема, у касаційному порядку.

80. Відтак, Верховний Суд у змісті постанови від 26 квітня 2023 року за результатами касаційного перегляду справи № 752/15699/19 (провадження

№ 61-5807св22) виснував, що: «Доводи касаційної скарги про те, що банком звернуто стягнення за іпотечними договорами від 12 вересня 2008 року та

29 лютого 2008 року матеріалами справи не підтверджено, оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на підставі іпотечного договору від 12 вересня 2008 року, 26 березня 2019 року приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І. Т. прийняв рішення про реєстрацію права власності на № 6 будинку АДРЕСА_3 за

АТ «Укрсоцбанк» (а.с. 201-203, т. 1)»

81. Апеляційний суд вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про одночасне звернення стягнення за іпотечними договорами від 12 вересня 2008 року та 29 лютого 2008 року та, як наслідок, відсутність перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

82. Водночас, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення Голосіївського районного суду міста Києва

від 05 червня 2024 року з огляду на таке.

83. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів

і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

84. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

85. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

86. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

87. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України).

88. Відповідно до змісту частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

89. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

90. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

91. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

92. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

93. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

94. Як вже зазначалось колегією суддів, предметом доказування в даній справі, зокрема, є момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та розмір перевищеної вартості забезпечених іпотекою зобов`язань.

95. Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

96. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 року

у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23) виснувала наступне:

«до 26 лютого 2020 року Порядок № 1127 не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, проте така вимога передбачалася

у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу та відповідно до якої іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, й зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження».

97. Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна.

98. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

99. Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

100. Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року

№ 1440, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

101. Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442

є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

102. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна» з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади здійснення такої оцінки.

103. З урахуванням вищевказаного, а також враховуючи, що матеріали справи не містять належним чином оформленого висновку про вартість майна (чотирикімнатної квартири

АДРЕСА_1 ), що складений на замовлення сторін суб`єктом оціночної діяльності до набуття іпотекодержателем предмета іпотеки, Верховний Суд вважає помилковим висновок апеляційного суду щодо підтвердження вартості предмета іпотеки, на момент набуття відповідачем права власності на нього договором купівлі-продажу

від 10 квітня 2019 року, оскільки такий висновок ґрунтується на припущеннях.

104. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вищезгаданий договір укладено між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , відповідно останній підтверджує виключно обумовлену сторонами ціну такого предмета, а не вартість майна на момент набуття іпотекодержателем останнього.

105. Таким чином, встановлена за домовленістю АТ «Укрсоцбанк» та

ОСОБА_2 в пункту 2.1. договору купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року ціна продажу майна розмірі 47 000,00 дол. США, що станом на дату укладення договору становило 1 254 717,00 грн, сама по собі не підтверджує визначення вартості майна суб`єктом оціночної діяльності.

106. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання заявника касаційної скарги на зміст пункту 2.2. договору купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року, відповідно до якого, за даними звіту про незалежну оцінку вартості об`єкту

від 27 березня 2019 року, зробленого та затвердженого Товариством з обмеженою відповідальністю «Антей Ріелті» ринкова вартість майна, належного продавцеві на праві власності, становить 1 166 076,00 грн, оскільки матеріали справи не містять зазначеного вище звіту.

107. При цьому, Верховний Суд зауважує, що стороною позивача відповідне клопотання про витребування зазначеного вище звіту не порушувалось, а в силу приписів частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

108. З огляду на викладене, апеляційний суд помилково вважав доведеною ринкову вартість предмета іпотеки, встановлену на підставі договору купівлі-продажу останнього, укладеного вже після набуття АТ «Укрсоцбанк» у власність предмета іпотеки у позасудовому порядку відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку». При цьому, як вбачається із матеріалів справи та змісту касаційної скарги, законність набуття АТ «Укрсоцбанк» у власність предмета іпотеки позивачем не оскаржується.

109. Зазначене узгоджується, зокрема із правовим висновком, викладеним

у змісті постанови Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 522/142/19 (провадження № 61-668св25).

110. Зважаючи на вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що районний суд розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права.

111. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

112. За таких обставин, з огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у згаданій вище постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 522/142/19 (провадження

№ 61-668св25), тобто в постанові Верховного Суду, ухваленій після подання касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Газізової Ю. Л., на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.

113. З урахуванням недоведеності позову в частині вимог про стягнення

з відповідача 90 відсотків від суми перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, колегія суддів не надає оцінку доводам касаційної скарги щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих відповідно до

статті 625 ЦК України, а також упущеної вигоди, які є похідними від основної вимоги про стягнення з відповідача 90 відсотків від суми перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, факт існування якої не підтвердився.

114. Доводи касаційної скарги щодо не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 03 липня 2024 року в справі № 761/15469/20-ц (провадження № 61-2987св23), від 20 серпня 2024 року в справі № 552/2285/22 (провадження № 61-2812св24) є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними.

115. Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати,

а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

116. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково

і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 409 ЦПК України).

117. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

118. Установлено, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 413 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Газізової Юлії Леонідівни, задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 рокускасувати.

3. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2024року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович