Історія справи

Постанова

Іменем України

14 березня 2019 року

м. Київ

справа № 168/148/18

провадження № 61 - 44983св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - державне підприємство «Центр земельного кадастру» в особі Волинської регіональної філії,

представник відповідача - Семенюк Олександр Леонтійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 14 червня 2018 року у складі судді Назарука О. В. та постанову апеляційного суду Волинської облатсі від 29 серпня 2018 року у складі суддів Матвійчук Л. В., Русинчук М. М., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в особі Волинської регіональної філії (далі - ДП «Центр ДЗК»), в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ від 29 січня 2018 року про його звільнення з посади начальника Старовижівського районного виробничого відділу Волинської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», поновити на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, витрати на правничу допомогу.

Позов мотивовано тим, що наказом від 01 червня 2001 року позивача призначено на посаду директора Старовижівської філії ДП «Ковельський міський центр державного земельного кадастру».

З 27 серпня 2009 року, відповідно до наказу №78-к, позивача переведено на посаду начальника Старовижівського районного виробничого відділу Волинської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» (далі - Старовижівський відділ ДЗК).

На підставі наказу №4-к від 29 січня 2018 року позивача звільнено з займаної посади на підставі пункту 7 частини 1 статті 40 КЗпП Україниу зв'язку з перебуванням на роботі у нетверезому стані.

Позивач вважає своє звільнення за наведених підстав незаконним, оскільки не перебував на робочому місці 25 січня 2018 року у стані алкогольного сп'яніння. Вважає підстави звільнення надуманими у зв'язку з упередженим ставленням до нього директора Волинської регіональної філії ДП «Центр державного земелного кадастру» (далі - Волинська філія ДЗК) Семенюка О. Л. та підлеглої ОСОБА_7, у зв'язку з чим просив позов задовольнити.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 14 червня 2018 року в, залишеним без змін постановою апеляційного суду Волинської області від 29 серпня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що факт появи позивача на роботі у нетверезому стані є доведеним, що є підставою для його звільнення з роботи за пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України.

У касаційній скарзі, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що чинним законодавством передбачено та визначено порядок фіксування перебування працівника на роботі в нетверезому стані, а саме: фіксування даного факту шляхом притягнення до адміністративної відповідальності згідно зі статтею 179 КУпАП. Разом з тим, протокол про адміністративне правопорушення за вказаною статтею у відношенні позивача не складалось, до адміністративної відповідальності не притягувався.

Посилається на те, що лист ДП «Центр державного земельного кадастру» від 26 січня 2018 року «Про погодження звільнення з роботи» не є допустимим доказом, оскільки долучений до матеріалів справи з порушенням норм процесуального права, а саме: після надання відзиву на позовну заяву та закриття підготовчого судового засідання. Вказаний лист в порушення норм процесуального законодавства прийнято судом першої інстанції до уваги, оскільки такий доказ мав бути повернутий.

Судом апеляційної інстанції дано неправильну оцінку наявним у справі письмовим доказам, безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про дослідження під час апеляційного розгляду справи технічних записів судових засідань у даній справі від 25 квітня 2018 року та від 14 червня 2018 року. Апеляційним судом не мотивовано таку відмову.

Судами неправильно оцінено та не враховано покази свідків, зокрема поліцейських ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які не підтвердили факт знаходження позивача на робочому місці в стані алкогольного сп'яніння.

Крім того, посилався на те, що такі ознаки сп'яніння, на які посилалися свідки (почервоніння обличчя та запах спирту з ротової порожнини), є побічною дією медичного препарату Ротокан, який позивач використовував за призначенням лікаря-стоматолога, що не впливало на загальний стан під час перебування на робочому місці.

Надісланий Волинською регіональною філією ДП «Центр ДЗК» відзив на касаційну скаргу колегія суддів не бере до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України. Заявником не надано доказів його направлення позивачу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір, до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

З наведеній у цій нормі підстави можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Звільнення за появу на роботі в стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння застосовується до працівника незалежно від того, чи притягався він раніше до дисциплінарної відповідальності та чи вживались до нього заходи громадського стягнення. Власник або уповноважений ним орган вправі звільнити працівника за цією підставою і при одноразовому порушенні трудової дисципліни, дотримуючись при цьому порядку і строків накладення дисциплінарних стягнень.

Установлено, що факт знаходження ОСОБА_4 на роботі 25 січня 2018 року в нетверезому стані підтверджується актом, складеного 25 січня 2018 року посадовими особами Волинської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», матеріалів Старовижівського відділу поліції відносно ОСОБА_4 які були складені 25 січня 2018 року працівниками поліції щодо факту повідомлення про перебування останнього на робочому місці у стані алкогольного сп'яніння, відмовою останнього надати пояснення щодо причин появи на роботі в нетверезому стані та відмовою від проходження медичного огляду, а також показами свідків, допитаних судом першої інстанції, які були учасниками події, покази свідків узгоджуються між собою та з іншими доказами, не викликають сумніву.

Суди попередніх інстанції дали належну оцінку сукупності доказів, якими підтверджується факт перебування позивача у нетверезому стані, в тому числі наявність відмови останнього від проходження медичного огляду, а також непроходження такого огляду в самостійному порядку та неспростування ним встановленого факту належними і допустимими доказами.

Суди дійшли правильного висновку, що позивача звільнено у порядок та спосіб передбачений трудовим законодавством, зокрема за пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки зібраними по справі доказами підтверджено, що останній знаходився на роботі у нетверезому стані.

Доводи касаційної скарги про те, що нетверезий стан особи передбачає інший порядок встановлення такої обставини, зокрема, шляхом притягнення до адміністративної відповідальності згідно зі статтею 179 КУпАП, є безпідставним, оскільки перебування працівника у нетверезому стані на роботі може бути підтверджено як медичним висновком, так і іншими видами доказів, зокрема, які у цій справі перевірені і досліджені судами та не спростовані позивачем під час розгляду справи.

Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що лист ДП «Центр державного земельного кадастру» від 26 січня 2018 року «Про погодження звільнення з роботи» є недопустимим доказом, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про встановлений факт перебування позивача на роботі у нетверезому стані та доказів, на підставі, яких суди дійшли таких висновків. Крім того, позивач не обґрунтовував незаконність звільнення з роботи у зв'язку з порушенням процедури погодження з генеральним директором ДЗК України. У будь-якому випадку, прийняття судом доказів з порушенням строків їх подання не може бути безумовною підставою для скасування правильних по суті рішень.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи позивача зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та оцінки зібраних у ній доказів, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 14 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 29 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська