Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.02.2023 року у справі №759/864/20
Ухвала КЦС ВП від 08.07.2021 року у справі №759/864/20

Постанова

Іменем України

14 лютого 2023 року

місто Київ

справа № 759/864/20

провадження № 61-10998св21

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Шахової О. В., Вербової І. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на його частку, в якому просив суд:

- визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53, 30 кв. м, житловою площею 28, 00 кв. м;

- визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25 вересня 2010 року між ним та ОСОБА_3 укладено шлюб, який розірвано 06 листопада 2019 року.

Під час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , яку купували за власні та отримані у кредит кошти.

ОСОБА_1 зазначав, що кредит виплачено ними під час перебування у шлюбі та право власності на спірну квартиру оформлено на дружину.

Посилаючись на те, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки вона набута під час шлюбу, позивач просив задовольнити позов.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачка ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Відповідач посилалася на те, що їх сімейний дохід не давав можливості придбати житло, тому грошові кошти на перший внесок в розмірі 200 000, 00 грн їй дав батько ОСОБА_5 . Іншу частину коштів отримано нею в кредит, який погашено також за рахунок коштів її батька. Позивач не брав фінансової участі у придбанні квартири, відтак квартира не є спільним майном.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 18 січня 2021 року Святошинський районний суд міста Києва у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбана за спільні кошти сторін. Врахувавши те, що грошові кошти на придбання квартири надавалися батьком відповідача, суд першої інстанції виснував, що немає підстав для визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частку у праві на цю квартиру.

Постановою від 02 червня 2021 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року та ухвалив нове судове рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визнав квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53, 30 кв. м, житловою площею 28, 00 кв. м, спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку на квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що спірну квартиру сторони придбали в період шлюбу. Відповідач не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Врахувавши принцип рівності часток, апеляційний суд дійшов переконання про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_3 05 липня 2021 року подаладо Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_3 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:

- суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі

№ 6-612цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 370/443/13ц та у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18); від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 (провадження № 61-4114св20), відповідно до яких самий лише факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя;

- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Суд не врахував, що розписки за своєю природою є договорами пожертви, оскільки батько відповідача надав їй благодійні пожертви для погашення кредиту, й ці договори не підлягають нотаріальному посвідченню. Відтак спірна квартира не може бути спільною сумісною власністю подружжя;

- суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, належно не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, оскільки адвокат Мазур Олександр Васильович не мав повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 в апеляційному суді.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у серпні 2021 року подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 липня 2021 року справу № 759/864/20 (провадження № 61-10998ск21) призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

Ухвалою від 28 липня 2021 року Верховний Суд поновив ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, відкрив касаційне провадження у справі та відмовив у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваного судового рішення.

Розпорядженням від 18 січня 2023 року № 70/0/226-23 Верховний Суд призначив повторний автоматизований розподіл судової

справи № 61-10998св21 у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у тривалій соціальній відпустці.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року справу № 759/864/20

(провадження № 61-10998ск21) призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О. та 20 січня 2023 року справу передано судді-доповідачеві.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 25 вересня 2010 року між сторонами у справі укладено шлюб.

21 жовтня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - ПАТ «ХК «Київміськбуд») та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу майнових прав № 3352/РН-К, за умовами якого компанія продає, а покупець придбаває майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 53, 51 кв. м, вартістю 508 077, 45 грн.

25 жовтня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь») та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 95114-45.1-13-2, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 300 000, 00 грн, строком повернення до 25 жовтня 2023 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 жовтня 2013 року ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 уклали договір іпотеки, за яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_3 , яка належить іпотекодавцям на праві приватної часткової власності.

У довідці від 26 червня 2015 року ПАТ «ХК «Київміськбуд» зазначило, що за договором купівлі-продажу майнових прав від 21 жовтня 2013 року № 3352/РН-К вартість майнових прав на квартиру № 79 , загальною фактичною площею 53, 30 (проєктна площа 53, 51) кв. м, сплачено в сумі 506 083, 50 грн разом із ПДВ, що відповідає оплаті 100 % вартості майнових прав.

03 вересня 2015 року складено акт прийому-передачі майнових прав на квартиру та акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_5 на АДРЕСА_6 ), загальною площею 53, 30 кв. м, житловою площею 28, 00 кв. м.

Згідно з інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 24 листопада 2015 року за

ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_1 , виданого 08 грудня 2015 року УДР ГТУЮ у м. Києві.

Відповідно до довідки ПАТ «Банк «Київська Русь» від 16 квітня 2018 року № 1105/42 заборгованість за кредитним договором від 25 жовтня 2013 року № 95114-45.1-13-2, станом на 16 квітня 2018 року погашена повністю.

06 листопада 2019 року сторони розірвали шлюб, укладений між ними - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Право, застосоване судом

Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 Сімейного кодексу України

(далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У справі, що переглядається, позивач зазначав, що сторони придбали квартиру в період шлюбу, відтак спірне нерухоме майно є їх спільною сумісною власністю.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав недоведеності позивачем факту придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя.

Суд апеляційної інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 з тих підстав, що відповідач не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Спірна квартира не може бути спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана не за грошові кошти подружжя, а за кошти її батька.

Щодо правового статусу спірної квартири

Основним питанням, яке мали з`ясувати суди, є те, чи можна вважати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим учасниками справи доказам та зробив обґрунтований висновок про те, що квартира АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбана сторонами у період шлюбу, а відповідач не спростувала презумпцію спільності майна.

У такому висновку суд апеляційної інстанції правильно врахував правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17

(провадження № 14-325цс18), у яких зазначено таке.

У постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 Верховний Суд України звернув увагу на те, що за загальним правилом застосування презумпції згідно зі статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить спільно подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Втім, заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Відтак, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Подібні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спірну квартиру придбано сторонами в період шлюбу за спільні кошти подружжя та за рахунок кредиту, заборгованість за яким погашено до розірвання шлюбу.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку розпискам, поданим до суду ОСОБА_3 на підтвердження придбання квартири за особисті кошти.

Так, згідно з письмовою розпискою від 19 жовтня 2013 року ОСОБА_5 з метою придбання житла в його інтересах за адресою: АДРЕСА_7 , передав ОСОБА_2 200 000, 00 грн для внесення коштів на користь ПАТ «ХК «Київміськбуд». Зазначено, що інші потрібні суми будуть надаватися додатково за необхідності.

Відповідно до розписок про передачу в дар грошових коштів від 03 листопада 2013 року, 01 грудня 2013 року, 02 січня 2014 року, 02 лютого 2014 року, 02 березня 2014 року, 30 березня 2014 року, 03 травня 2014 року, 01 червня 2014 року, 01 липня 2014 року, 03 серпня 2014 року, 01 вересня 2014 року, 05 жовтня 2014 року, 02 листопада 2014 року, 01 грудня 2014 року, 05 січня 2015 року, 02 лютого 2015 року, 02 березня 2015 року, 05 квітня 2015 року, 04 травня 2015 року, 01 червня 2015 року, 30 червня 2015 року, 03 серпня 2015 року, 03 вересня 2015 року, 04 жовтня 2015 року, 08 листопада 2015 року, 03 грудня 2015 року, 04 січня 2016 року, 01 серпня 2016 року, 03 березня 2016 року, 01 квітня 2016 року, 09 травня 2016 року, 06 червня 2016 року, 07 липня 2016 року, 09 серпня 2016 року, 07 вересня 2016 року, 09 жовтня 2016 року, 08 листопада 2016 року, 08 грудня 2016 року, 09 січня 2017 року, 09 лютого 2017 року, 08 березня 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подарували своїй дочці ОСОБА_2 грошові кошти для погашення кредиту, отриманого на придбання квартири (кредитний

договір № 95114-45.1-13-2).

Апеляційний суд врахував, що за приписами частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини п`ятої статті 719 Цивільного кодексу України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що надані відповідачем розписки не спростовують презумпції права спільної сумісної власності на майно, придбане подружжям в період шлюбу, оскільки такі розписки не оформлені як договори дарування, не посвідчені нотаріально. Без нотаріального посвідчення неможливо беззаперечно встановити, чи відповідають дати складення розписок, зазначені в них, дійсним датам їх написання, а відтак, чи передано кошти у дні, зазначені в розписках. ОСОБА_3 в судах першої та апеляційної інстанцій не заявляла клопотання про призначення судової технічної експертизи документів для встановлення абсолютної давності розписок з метою доведення обставин придбання квартири за особисті кошти та на спростування презумпції спільності майна подружжя.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що розписки за своєю природою є договорами пожертви, оскільки, на переконання заявника, батько надав їй благодійну пожертву для погашення кредиту, тому ці договори про благодійну пожертву валютних цінностей не підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації».

За приписами частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_3 зазначала, що грошові кошти за розписками передані її батьком в дар для придбання квартири та погашення заборгованості за кредитним договором. Тобто відповідач визначила правову природу грошових коштів - дарунок. Відповідач не посилалася на те, що кошти передані саме за договором пожертви, відтак ця обставина не досліджувалася судами, а за положеннями частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Крім того, в розписках зазначено, що грошові кошти передано відповідачу саме в дар, а не в рахунок благодійної пожертви, що також спростовує твердження відповідача про те, що гроші на придбання квартири передавалися за договорами благодійної пожертви, які не підлягають нотаріальному посвідченню.

Апеляційний суд правильно не врахував показання свідків щодо обставин придбання спірної квартири та походження коштів, за які її було придбано, оскільки відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 370/443/13ц та у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18), від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18

(провадження № 61-4114св20).

Так у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15 Верховний Суд України зробив висновки про те, що підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цих норм права належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. З урахуванням наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 370/443/13ц та у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18) зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Вважається, що правила статті 60 СК України застосовані правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому самий лише факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

У постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) та від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 (провадження № 61-4114св20) зроблено висновки про те, що тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас, зазначену презумпцію може бути спростовано й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать загальним правовим висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, не підтвердилися. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

З урахуванням викладених обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки відповідач не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Апеляційний суд, врахувавши принцип рівності часток у спільній власності, що не спростовувався ОСОБА_3 , обґрунтовано визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку спірної квартири.

Оцінка інших доводів скарги

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справуза відсутності позивача, належно не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, оскільки адвокат Мазур О. В. не мав повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 в апеляційному суді.

У пункті 5 частини першої статті 411 ЦПК України зазначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Отже, на підставі цитованої норми права суд касаційної інстанції скасовує судове рішення, якщо особа, яка подала касаційну скаргу, не була належним чином повідомлена про розгляд справи та обґрунтовує свою скаргу такою підставою.

У справі, що переглядається, касаційну скаргу подала відповідач, яка обґрунтовує свою скаргу, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції не повідомив позивача про дату, час і місце судового засідання.

Водночас позивач не оскаржував в касаційному порядку постанову апеляційного суду, зокрема, з підстав неповідомлення його про дату, час і місце судового засідання, а ОСОБА_3 не є особою, яка має право на представництво інтересів ОСОБА_1 . Отже цей довід касаційної скарги не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржуване судове рішення не суперечить наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак