Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.12.2018 року у справі №761/19879/17

Постанова

Іменем України

14 січня 2020 року

м. Київ

справа № 761/19879/17

провадження № 61-47628св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Фонд соціального страхування України (виконавча дирекція Фонду соціального страхування України), Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, комунальне підприємство «Київпастранс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року в складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду

від 15 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В.,

Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду соціального страхування України (виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України), Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, комунального підприємства «Київпастранс» (далі - КП «Київпастранс») про зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що під час виконання своїх трудових зобов`язань, внаслідок нещасного страхового випадку на виробництві, його здоров`ю заподіяно ядерної шкоди, що підтверджується, зокрема: наказом Автотранспортного підприємства № 09126 Київського управління пасажирського автотранспорту від 26 квітня 1986 року № 364 «Виконання урядового спеціального завдання з евакуації населення у смт Прип`ять»; експертним висновком Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії з питань зв`язку захворювань, пов`язаних з роботами по ліквідації наслідків на Чорнобильській атомній електричній станції України (далі - ЧАЕС України) профспілок МЗ УРСР Держкомпраці УРСР від 30 жовтня 1990 року № 272; актом від 10 грудня 1990 року № 10 Форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві при здійсненні роботи з ліквідації аварії на ЧАЕС у відповідності до наказу від 26 квітня 1986 року № 364. У зв`язку із різким погіршенням стану здоров`я з травня 1986 року по 04 березня 1991 року хворів та мав тимчасову втрату працездатності протягом 377 днів. Також, посилався на те, що ознайомившись з пенсійною справою, йому стало відомо про те, що йому невірно було нараховано та виплачено грошові кошти за листками непрацездатності у період з 1986 року по 1991 рік, а саме: при розрахунку фактичного заробітку згідно наказу від 26 квітня 1986 року № 364 відповідачем застосовано помилкову кількість відпрацьованих годин, а тому вважав, що його права порушені.

Враховуючи викладене,ОСОБА_1 просив суд: зобов`язати

КП «Київпастранс» здійснити розрахунок страхового заробітку, одержаного за відпрацьований час згідно маршрутного листа у відповідності до чинного законодавства, з урахуванням роботи у зоні ЧАЕС у відповідності до наказу від 26 квітня 1986 року № 364; визнати протиправними дії КП «Київпастранс» при здійсненні перерахунку листів працездатності; визнати порушеним право позивача на оплату лікарняних листів з тимчасової втрати працездатності за період з 1986 року по 1991 рік; зобов`язати КП «Київпастранс» здійснити перерахунок усіх листів з тимчасової втрати працездатності з травня

1986 року по 04 березня 1991 року у кількості 377 днів, виходячи із фактичного середньомісячного заробітку, одержаного при виконанні наказу від 26 квітня 1986 року № 364; зобов`язати Фонд соціального страхування України забезпечити конституційне право на реалізацію гарантій держави на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної здоров`ю внаслідок нещасного випадку на виробництві, як застрахованій особі; зобов`язати належного відповідача здійснити повний розрахунок боргу до його реальної вартості, а суму боргу проіндексувати згідно даних Держкомстату по день виплати; на всю суму проіндексованого та відновленого до реальної купівельної вартості боргу нарахувати 3 % річних, що входять до грошового зобов`язання; на всю суму відновленого боргу зобов`язати відповідача нарахувати пеню у розмірі 120 % від облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач втратив законні підстави на перерахунок всіх листків працездатності за період з 1986 року по 1991 рік, оскільки такий перерахунок суперечить положенням законодавства, що діяло та було чинним на той час. Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені ним у позовній заяві обставини в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року змінено у частині правового обґрунтування висновків суду. У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції щодо втрати позивачем законних підстав на перерахунок всіх листків працездатності за спірний період, з тих підстав, що перерахунок суперечить положенням законодавства, що діяло та було чинним на той час, не відповідає обставинам справи, проте зазначене не призвело до неправильного вирішення справи по суті, а тому рішення суду першої інстанції підлягало зміні у частині правового обґрунтування.

Разом з тим, постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції правильно виходив з того, що допомога з державного соціального страхування, зокрема тимчасової непрацездатності, у спірний період надавалась відповідно до Основних умов забезпечення допомогами з державного соціального страхування, затверджених постановою ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 23 лютого

1984 року № 191 (далі - Основні умови), у порядку, передбаченому Положенням про порядок забезпечення допомогою із державного соціального страхування, затвердженим постановою Президії ВЦСПС

від 12 листопада 1984 року № 13-6 (далі - Положення). Проте, оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що розрахунок виплат за листками непрацездатності за період з 1986 року по 1991 рік не відповідав зазначеним вище Основним умовам та Положенню, тому позовні вимоги щодо зобов`язання КП «Київпастранс» здійснити розрахунок страхового заробітку, одержаного за відпрацьований час згідно маршрутного листа у відповідності до чинного законодавства, з урахуванням роботи в зоні ЧАЕС у відповідності до наказу від 26 квітня 1986 року № 364; визнання протиправними дій

КП «Київпастранс» при здійсненні перерахунку листів непрацездатності; визнання порушеним право позивача на оплату лікарняних листів з тимчасової втрати працездатності за період з 1986 року по 1991 рік; зобов`язання КП «Київпастранс» здійснити перерахунок усіх листів з тимчасової втрати працездатності з травня 1986 року по 04 березня 1991 року в кількості 377 днів, виходячи із фактичного середньомісячного заробітку, одержаного при виконанні наказу від 26 квітня 1986 року № 364; зобов`язання належного відповідача здійснити повний розрахунок боргу до його реальної вартості, а суму боргу проіндексувати згідно даних Держкомстату по день виплати; на всю суму проіндексованого та відновленого до реальної купівельної вартості боргу нарахувати 3 % річних, що входить до грошового зобов`язання; на всю суму відновленого боргу зобов`язати відповідача нарахувати пеню у розмірі 120 % від облікової ставки НБУ не підлягають задоволенню у зв`язку із їх недоведеністю.

Щодо відмови у задоволенні вимог про зобов`язання Фонду соціального страхування України забезпечити конституційне право на реалізацію гарантій на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної здоров`ю внаслідок нещасного випадку на виробництві, як застрахованій особі, апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується те, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, є інвалідом І групи з 25 жовтня 1999 року та його захворювання пов`язане із роботами з ліквідації наслідків на ЧАЕС, а тому він є особою, на яку розповсюджується дія Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а у відповідності до норм цього Закону судове рішення про зобов`язання спеціальних суб`єктів забезпечити реалізацію визначених таких Законом гарантій не вимагається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задовольнити його позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цієї справи з суду першої інстанції.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Також, заявник посилався на те, що держава зобов`язана, зокрема: відшкодовувати ядерну шкоду, заподіяну життю та здоров`ю у повному обсязі; не порушувати прав потерпілих; виплатити допомогу із тимчасової непрацездатності у розмірі

100 % страхової заробітної плати; оплачувати лікарняні листи із тимчасової непрацездатності із фактичного заробітку всіх без винятку листів непрацездатності, а тому суди попередніх інстанцій до спірних правовідносин мали застосувати Закон УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ та Закону України «Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів про працю України» від 15 грудня 1993 року № 3694-ХІІ.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшли відзиви Фонду соціального страхування України (виконавча дирекція Фонду соціального страхування України) та Управління виконавчої дирекції фонду у м. Києві Фонду соціального страхування України на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких вони просили залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 05 жовтня 1983 року по 04 березня 1991 року ОСОБА_1 працював на посаді водія у Київському автотранспортному підприємстві № 13033 та відповідно до наказу від 26 квітня 1986 року № 364 приймав участь у евакуації населення з смт Прип`ять, час перебування у зоні відчуження

20 годин.

Згідно даних експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної ради від 30 жовтня 1990 року № 272, а також акта від 10 грудня 1990 року № 10 за Формою Н-1 визначено 15 відпрацьованих повних годин у зоні ЧАЕС.

Згідно із довідками від 15 квітня 1997 року № 310/05 та № 311/05, а також

від 16 грудня 2008 року № 2967/05 кількість фактично відпрацьованих годин за роботу в зоні відчуження становить 15,17 годин.

10 грудня 2008 року на засіданні Комісії з трудових спорів автобусного парку № 6 розглянуто звернення ОСОБА_1 та підтверджено факт роботи в зоні відчуження 15,17 годин.

Відповідно до даних листа виконуючого обов`язки директора філії

КП «Київпастранс» Автобусний парк № 6 ОСОБА_1 було проведено перерахунок листків тимчасової непрацездатності за період з 1986 року по 1990 рік та виплачено суму в розмірі 6 258,06 руб., що також підтверджено даними довідки від 24 вересня 1996 року № 845/05. Разом з тим, повідомлено його про знищення у зв`язку із закінченням строків зберігання листів непрацездатності, корінців листів непрацездатності, звітів (відомостей) про нарахування та перерахування страхових внесків на державне та недержавне соціальне страхування (у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю) за вказаний період.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незмінній частині та постанову апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що йому було невірно нараховано та виплачено грошові кошти за листками непрацездатності у період з 1986 року по 1991 рік (377 днів тимчасової непрацездатності), які, у відповідності до норм Закону УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ, підлягали оплаті із фактичного страхового заробітку за відпрацьований час без обмеження двома тарифними ставками або посадовими окладами.

У період з 1986 по 1991 роки допомога з державного соціального страхування, зокрема, тимчасової непрацездатності, надавалась відповідно до Основних умов забезпечення допомогами з державного соціального страхування, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС

від 23 лютого 1984 року №191, у порядку, передбаченому Положенням про порядок забезпечення допомогами з державного соціального страхування, затвердженим постановою Президії ВЦСПС від 12 листопада 1984 року

№13-6.

Державне соціальне страхування робітників і службовців підприємств установ, організації, у цей період, здійснював профспілковий комітет підприємства, установи, організації, який призначав допомогу із соціального страхування, згідно з Положенням про права профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 вересня 1971 № 2151-VIII.

Відповідно до пунктів 46-49 Основних умов допомога, зокрема, з тимчасової непрацездатності обчислювалась з фактичного заробітку робітника або службовця. При цьому для обчислення допомоги з тимчасової непрацездатності, крім випадків трудового каліцтва або професійного захворювання, фактичний заробіток ураховувався в сумі, що не перевищує подвійного посадового (місячного) окладу або подвійної тарифної ставки. Працівникам, робочий час яких не піддавався обліку, допомога обчислювалась з фактичного заробітку, що не перевищував подвійного посадового (місячного) окладу або подвійної тарифної ставки, також і при трудовому каліцтві, професійному захворюванні, вагітності та пологах.

У фактичному заробітку, з якого обчислювалась допомога, ураховувались всі види заробітної плати, на які за діючими правилами нараховувались внески на соціальне страхування, включаючи доплати за сполучення професій (посад), у тому числі за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника, за розширення зон обслуговування або збільшення обсягу роботи, виконуваної протягом установленої законодавством тривалості робочого дня (робочої зміни). У зазначеному заробітку не враховувалось: заробітна плата за роботу в понаднормовий час і по сумісництву, різного роду виплати одноразового характеру, доплата за роботу, що не входить в обов`язку робітника або службовця по основній роботі.

Допомога призначалась профспілковим комітетом підприємства, установи, організації або створюваної їм комісією із соціального страхування й виплачувалась підприємством, установою, організацією за місцем роботи або навчання в рахунок внесків на соціальне страхування.

Відповідно до пункту 3 Положення допомога, за загальним правилом, видавалась, якщо право на їхнє одержання настало в період роботи (включаючи й час випробування й день звільнення).

Згідно з пунктом 5 Положення допомога призначалась, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше 6 місяців від дня відновлення працездатності, установлення інвалідності, закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, народження дитини або від дня смерті. При цьому допомога з тимчасової непрацездатності за минулий час видавалась не більш ніж за 12 місяців з дня звернення за допомогою.

Виплата допомоги за минулий час (повністю або частково) з ініціативи профспілкових органів (наприклад, у результаті перевірки правильності призначення й виплати допомог) проводилась з дотриманням тих же строків.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що оплата лікарняних листків з тимчасової непрацездатності за період з травня 1986 року по 04 березня 1991 року не могла бути проведена у відповідності до вимог Закону УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ, прийнятого 28 лютого 1991 року, оскільки Постановою Верховної Ради Української РСР від 28 лютого 1991 року

№ 797-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» цей Закон введено в дію з 01 квітня 1991 року, тобто після спірного періоду, а тому цей Закон не міг бути застосований при нарахування виплат за листками непрацездатності за спірний період та дійшов правильного висновку про те, що допомога з державного соціального страхування, зокрема тимчасової непрацездатності, у спірний період надавалась відповідно до Основних умов забезпечення допомогами з державного соціального страхування, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 23 лютого 1984 року № 191, у порядку, передбаченому Положенням про порядок забезпечення допомогами з державного соціального страхування, затвердженим постановою Президії ВЦСПС

від 12 листопада 1984 року № 13-6.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, вирішуючи спір, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що розрахунок виплат за листками непрацездатності за спірний період не відповідав положенням законодавства, що діяло та було чинним на той час, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання КП «Київпастранс» здійснити розрахунок страхового заробітку, одержаного за відпрацьований час згідно маршрутного листа у відповідності до чинного законодавства, з урахуванням роботи в зоні ЧАЕС у відповідності до наказу від 26 квітня 1986 року № 364; визнання протиправними дії

КП «Київпастранс» при здійсненні перерахунку листів непрацездатності; визнання порушеним право позивача на оплату лікарняних листів з тимчасової втрати працездатності за період з 1986 року по 1991 рік; зобов`язання КП «Київпастранс» здійснити перерахунок усіх листів з тимчасової втрати працездатності з травня 1986 року по 04 березня 1991 року в кількості 377 днів, виходячи із фактичного середньомісячного заробітку, одержаного при виконанні наказу від 26 квітня 1986 року № 364; зобов`язання належного відповідача здійснити повний розрахунок боргу до його реальної вартості, а суму боргу проіндексувати згідно даних Держкомстату по день виплати; на всю суму проіндексованого та відновленого до реальної купівельної вартості боргу нарахувати 3 % річних, що входить до грошового зобов`язання; на всю суму відновленого боргу зобов`язати відповідача нарахувати пеню у розмірі 120 % від облікової ставки НБУ.

Разом з тим, встановивши, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, є інвалідом І групи з 25 жовтня 1999 року, його захворювання пов`язане із роботами із ліквідації наслідків на ЧАЕС, обґрунтовано вважав, що позивач є особою, на яку розповсюджується дія Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та ураховуючи те, що у відповідності до норм цього Закону судове рішення про зобов`язання спеціальних суб`єктів забезпечити реалізацію визначених таким Законом гарантій не вимагається, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимог щодо зобов`язання Фонду соціального страхування України забезпечити конституційне право на реалізацію гарантій держави на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної здоров`ю, внаслідок нещасного випадку на виробництві, як застрахованій особі.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року в незмінній частині та постанову Київського апеляційного суду

від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович