Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №755/13218/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 755/13218/21

провадження № 61-6299 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 червня 2022 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист авторських прав.

Позовна заява обґрунтована тим, що у 1982 році на замовлення Київського академічного театру драми і комедії ним вперше в Україні було створено інсценізацію за мотивами роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот». Постановку вистави під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » здійснив на малій сцені театру режисер МХАТу ОСОБА_3 . Вистава мала успіх глядача, трималася у репертуарі театру понад 5 років. В академічному виданні «Нариси з історії театрального мистецтва України ХХ ст.» визнана знаковим твором українського театру кінця ХХ століття.

06 грудня 1982 року державна організація «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (далі - ДО «УААСП») зареєструвала його як єдиного автора інсценізації роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот».

У 1997 році Київський театр драми і комедії знов включив до свого репертуару виставу за романом Ф. М. Достоєвського « Ідіот » для показу її в розширеному, доробленому вигляді на своїй головній великій сцені. Постановником вистави було призначено ОСОБА_2 .

Зазначав, що наказом Київського академічного театру драми і комедії 31 жовтня 1997 року було встановлено співпрацю між ним та ОСОБА_2 над створенням нової сценічної версії роману «Ідіот», де зазначалося: «інсценізація ОСОБА_1 за участю ОСОБА_2 ». Про використання відповідачем наробок позивача при створенні вистави «Ідіот» свідчить запропонований ним список дійових осіб та виконавців вистави «Ідіот», який є віддзеркаленням списку героїв вистави « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В подальшому інсценізацію роману до свого репертуару включив провідний театр України - Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка. Постановником вистави був призначений ОСОБА_2 , який одночасно виступив як автор нової сценічної версії роману « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яку керівництво театру голослівно визнало самостійним, оригінальним, концептуальним відмінним від інсценізації позивача роману «Ідіот» твором. Відповідач уклав з театром ліцензійний договір та оголосив інсценізацію роману « ІНФОРМАЦІЯ_2 » своєю інтелектуальною власністю, порушивши права позивача, автора захищеного законодавством первинного твору за романом « Ідіот ». Прем`єрний показ вистави «Ідіот» відбувся на сцені театру ім. І. Франка 22 червня 2018 року.

05 жовтня 2018 року він отримав надіслану театром посторінково завізовану відповідачем інсценізацію роману « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Порівнявши отриманий 05 жовтня 2018 року текст інсценізації роману «Ідіот», завірений відповідачем, з текстом вистави «ІНФОРМАЦІЯ_1» 1982 року, інсценізація якого захищена авторськими правами, він переконався, що дві третини рукопису відповідача є прямим запозиченням тексту його інсценізації з окремими редакційними правками, доповненнями (скороченнями) діалогів і картин. Відповідач повністю зберіг фабулу вистави «ІНФОРМАЦІЯ_1 », склад дійових осіб, сюжетну конструкцію вистави «ІНФОРМАЦІЯ_1 », зміст і послідовність. Усі запропоновані ним картини першої частини інсценізації вистави відповідач переніс до своєї інсценізації. Також були запозичені перші та фінальні частини другої частини інсценізації.

На переконання позивача, показана на сцені театру ім. І. Франка інсценізація роману «Ідіот» не має жодних ознак самостійного, оригінального твору, є самовільною переробкою його первинного твору, створеною з грубим порушенням чинного законодавства про авторські права.

ОСОБА_5 . Достоєвського «Ідіот» є єдиним неповторним твором, інших будь-яких аналогічних творів з аналогічною назвою не існує. Тому вважає, що відповідач не мав права використовувати даний твір у своїй інсценізації без його, як первинного автора інсценізації, дозволу.

Вказував, що не надавав відповідачу згоди або дозволу щодо використання або переробку інсценізації роману « ІНФОРМАЦІЯ_2 », жодних змін до своєї інсценізації не погоджував. Відтак дії відповідача прямо порушують його авторські права.

Вважав, що має право на стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення, та моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати його автором інсценізації роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот» в однойменній виставі Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка; поновити його права шляхом припинення дій, що порушують авторські права, та заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії, що порушують його авторське право, а саме: заборонити використання в будь-якій формі інсценізацію роману «Ідіот»; стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн, а також дохід, отриманий внаслідок порушення авторських прав, в розмірі 750 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при інсценізації роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот», постановку якої здійснено на сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка режисером-постановником ОСОБА_2 , останнім був запозичений текст інсценізації роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », автором якої є позивач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф., Синельникова Є. В., Шиповича В. В. від 15 травня 2022 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 755/13218/21 із Дніпровського районного суду м. Києва.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 серпня 2023 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.; судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В, Сакара Н. Ю.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідач визнав факт порушення авторського права позивача, що призвело до неправильного вирішення справи та незаконної відмови у задоволенні позову. Відповідач не заперечував, що частина тексту інсценізації роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот», автором якої є позивач, співпадає з інсценізацією цього роману, виконану відповідачем. Постановка на сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка ОСОБА_2 інсценізація роману «Ідіот» не має жодних ознак самостійного, оригінального твору, є самовільною переробкою первинного твору позивача « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 1982 року, авторські права на який захищено. При цьому позивач не надавав відповідачу згоди або дозволу на використання або переробку інсценізації роману «Ідіот», жодних змін до своєї інсценізації не погоджував. Відтак дії відповідача прямо порушують авторські права позивача, а тому позивач має право на підставі статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» на стягнення з відповідача, як порушника авторського права, доходу, отриманого внаслідок порушення авторського права та моральної шкоди.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є автором інсценізації роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот», яку під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » було постановлено Київським театром драми та комедії у 1982 році. Дана інсценізація була зареєстрована в державній організації «Українське агентство з авторських та суміжних прав» 06 грудня 1982 року, що підтверджується копією довідки (а. с. 11).

12 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до генерального директора Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка з листом, в якому просив надати йому текст франківської інсценізації роману «Ідіот» для звіряння тексту, розробленого ОСОБА_2 (а. с. 14).

Листом від 13 березня 2018 року в. о. генерального директора - художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Захаревич М. В. повідомив позивача, що дійсно наразі в їх театрі триває робота над постановкою роману «Ідіот» за Ф. Достоєвським, над інсценізацією та втіленням її працює режисер-постановник ОСОБА_2 . Оскільки текст майбутньої вистави ще повністю не готовий, робота над ним триває під час репетицій з акторами, надати повний текст інсценізації для ідентифікації з текстом, що створив позивач для театру на Лівому березі, не представляється можливим. Після завершення роботи над текстом інсценізація ОСОБА_2 буде надіслана позивачу (а. с. 15).

20 червня 2018 року Національним академічним драматичним театром ім. І. Франка була складена довідка про прем`єру, з якої вбачається, що назва спектакля « ІНФОРМАЦІЯ_2 », автор - ОСОБА_6 , інсценізація ОСОБА_2 , 2 акти, мова українська, переклад з російської на українську ОСОБА_7 , сценограф - ОСОБА_8 , художник по костюмах - ОСОБА_9 , режисер-постановник спектаклю - ОСОБА_2 (а. с. 16).

Листом від 26 вересня 2018 року в. о .генерального директора - художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Захаревич М. В. повідомив позивача, що пересилає йому обіцяний примірник інсценізації роману «Ідіот» Ф. Достоєвського російською мовою, створену режисером-постановником ОСОБА_2 , а також повідомив, що ОСОБА_2 з питань авторського права працює з повіреним, а саме з ТОВ «Українське театральне партнерство». Реєстрація майнових авторських прав на твори автора та виплатою йому авторської винагороди в повному обсязі займається вищевказана організація (а. с. 17).

12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до генерального директора Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка з листом, в якому зазначив, що він отримав текст інсценізації роману Ф. Достоєвського «Ідіот» у франківському варіанті. Після ознайомлення з рукописом позивач виявив, що дві третини «зробленого» ОСОБА_2 є дослідним запозиченням його, позивача, інсценізації 1982 року. Також позивач повідомив, що не стане звертатись до суду, але пропонує театру вирішити це питання в іншій спосіб (а. с. 20-21).

Листом від 29 жовтня 2018 року в. о. генерального директора - художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Захаревич М. В. повідомив позивача, що всі твори ОСОБА_2 зареєстровані відповідними договорами, в тому числі і інсценізація та його режисерська робота у виставі «Ідіот». Відповідно до ліцензійного договору на публічне виконання від 03 липня 2018 року № 203 театр сплачує належну ОСОБА_2 авторську винагороду. Щодо можливого запозичення ОСОБА_2 варіанту інсценізації і, відповідно, претензій на авторство інсценізації ОСОБА_1., повідомив, що театр не має повноважень проводити текстову експертизу, оскільки встановлення презумпції авторства законодавство України надає право виключно суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Перелік об`єктів авторського права закріплений у статті 433 ЦК України та статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Частиною першою статті 435 ЦК України, частиною першою статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що первинним суб`єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Відповідно до частини першої статті 437 ЦК України та частиною другою статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право виникає з моменту створення твору. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Відповідно до положень статті 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору належить такі особисті немайнові права: вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

За змістом статей 440 441 ЦК України та статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора належить виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами, а саме: дозволяти або забороняти, зокрема відтворення творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статями 21-25 цього Закону.

Пунктом 1 статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є зокрема, вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 згаданого Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39-41 цього Закону, а згідно з пунктами «в», «г» частини другої статті 52 цього Закону суб`єкт авторського права може подавати до суду позови, зокрема, про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», судам роз`яснено, що позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача. При цьому суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства (частина перша статті 435 ЦК України, стаття 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Відповідач, який заперечує проти позову, зобов`язаний довести виконання вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» при використані ним об`єкта авторського права і (або) суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (статті 614 та 1166 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення його авторських прав відповідачем, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при інсценізації роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот», постановку якої здійснено на сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка режисером-постановником ОСОБА_2 , останнім був запозичений текст інсценізації роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », автором якої є позивач.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що надана позивачем до позовної заяви порівняльна таблиця інсценізація роману Ф. М. Достоєвського « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яку під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » було постановлено Київським театром драми та комедії у 1982 році, та роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот», постановку якої здійснено на сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка режисером-постановником ОСОБА_2 , не дає підстав вважати доведеними ті обставини, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог, а саме, що показана на сцені театру ім. І. Франка інсценізація роману «Ідіот» є самовільною переробкою твору позивача.

В матеріалах справи відсутні повні тексти інсценізацій, на які посилається позивач, висновки експертиз, які б давали підстави для висновків про подібність інсценізації роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот», постановку якої здійснено ОСОБА_2 , та інсценізації цього роману під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », авторські права позивача на яку зареєстровані в державній організації «Українське агентство з авторських та суміжних прав».

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій визнання відповідачем факту порушення авторського права позивача, є безпідставними, оскільки матеріли справи не містять доказів на підтвердження такого факту, позиція щодо незгоди з заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами висловлена стороною відповідача у письмових поясненнях (а. с. 78-83).

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, зазначену у доводах касаційної скарги, на підставі якої відкрито касаційне провадження.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17 викладено висновок, що принцип змагальності сторін у господарському судочинстві не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній заявником у касаційній скарзі постанові.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович