Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.09.2022 року у справі №203/3184/20
Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №203/3184/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 203/3184/20

провадження № 61-3071cв23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 до 2020 роки, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС України в Дніпропетровській області).

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є уродженцем Грузинської РСР. Влітку 1991 року на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1 , виданого Горійським РВ 21 серпня 1990 року, з метою працевлаштування та постійного проживання прибув в Україну.

З літа 1991 року до 1995 року проживав у сім`ї свого дядька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

До 2004 року був зареєстрований на АДРЕСА_2 , а в подальшому неодноразово змінював місце реєстрації на території Дніпропетровської області.

З 2011 року проживає однією сім`єю із громадянкою України ОСОБА_3 , з якою має спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

29 жовтня 2004 року Покровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області взамін паспорта громадянина СРСР йому було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , який у зв`язку з незаконними діями працівника відділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб був визнаний таким, що виданий незаконно, та знищений. Під час обміну на паспорт громадянина України його паспорт громадянина СРСР також був знищений.

Посилаючись на те, що встановлення факту постійного проживання на території України йому потрібно для підтвердження належності до громадянства України, ОСОБА_1 , зокрема, на підставі пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», пункту 9 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, у редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006, (далі - Порядок), просив суд встановити, що він постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 до 2020 роки.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Справа судами переглядалась неодноразово.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Горі Грузинської РСР, на території України із 1993 року до 2020 року.

У іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

Частково задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання ОСОБА_1 на території України у період із 1993 до 2020 роки, що відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про громадянство України» є однією з умов прийняття до громадянства України. У той час суд першої інстанції дійшов висновку, що у справі відсутнє безспірне підтвердження фактичних даних та доказів щодо факту перебування заявника в Україні станом на 13 листопада 1991 року, а засоби здобуття доказів з належних і допустимих джерел суд вважав вичерпаними.

При цьому місцевий врахував заяву ОСОБА_1 , подану 18 лютого 2015 року до Кіровського РВ в м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, в якій заявник зазначав, що прибув до Україну у 1993 році із паспортом громадянина колишнього СРСР.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року до 2020 роки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заяву ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції безпідставно відхилив показання свідків, які вказували, що станом на 13 листопада 1991 року заявник постійно проживав у свого дядька ОСОБА_2 , починаючи з літа 1991 року, відвідував секцію боротьби дзюдо у м. Дніпрі, що узгоджується з довідкою комунального позашкільного навчального закладу «Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву № 6» Дніпровської міської ради (далі - КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР) від 20 січня 2021 року № 10, на підставі чого апеляційний суд вважав доведеним факт постійного проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року до 2020 роки.

Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 рокукасаційну скаргу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-14161св21).

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи, встановивши факт проживання заявника на території України до 2020 року, не звернув увагу на те, що юридичне значення для встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України може мати факт його постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або проживання на території України на момент набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-XII «Про громадянство України» (далі - Закон України № 1636-ХІІ) (13 листопада 1991 року), а отже, встановлення із вказаною метою факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України в інший період не має правового значення.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц, копія якого надана в матеріали справи, не існує.

Так, в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) відсутня інформація про рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц, яким встановлено, що ОСОБА_1 є особою без громадянства. Так само відсутня інформація про розгляд в судах справи № 200/6631/14-ц або № 200/6631/14, відсутній текст самого рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року в цій справі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року скасовано.

Заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року до 2020 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявником надано належні та допустимі докази на доведення факту його проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року до 2020 року.

У матеріалах справи наявна завірена представником ОСОБА_1 копія рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц, яким встановлено, що ОСОБА_1 є особою без громадянства. Копія рішення має відмітку, що воно набрало законної сили.

Однак в ЄДРСР відсутня як інформація про розгляд в судах справи № 200/6631/14-ц або № 200/6631/14, так і текст рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року в цій справі.

Судом апеляційної інстанції, на виконання вказівок Верховного Суду, було витребувано із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 200/6631/14-ц.

На виконання вимог апеляційного суду, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська надав відповідь, що обліково-статистична картка на справу в автоматизованій системі документообігу суду містить реєстраційні відомості щодо результатів розгляду справи суддею Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Циганковим В. О. - 08 травня 2014 року заяву задоволено повністю. При цьому електронний примірник рішення суду суддею електронним цифровим підписом не підписано та до ЄДРСР не надіслано. Матеріали вказаної цивільної справи отримано з канцелярії секретарем судового засідання та до канцелярії суду не повернуті.

Отже, враховуючи відповідь суду та обставини, які склалися в організації роботи суду через суддю та інших працівників суду, сама по собі відсутність цивільної справи та тексту судового рішення, який би був опублікований офіційно або внесений до ЄДРСР, не спростовують факт ухвалення зазначеного рішення і обставини, які ним встановлені.

Звертаючись до суду із зазначеною заявою, заявник зазначав, що йому це необхідно для усунення розбіжностей у свідоцтві про народження дитини. До того ж дане рішення не виключає його проживання на території України з 13 листопада 1991 року і бажання отримати громадянство України, а лише встановлює факт, що заявник є особою без громадянства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2023 року ГУ ДМС України в Дніпропетровській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року і відмовити в задоволенні заяви повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ГУ ДМС України в Дніпропетровській області мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин вимоги Закону України «Про громадянство України» та пункт 7 Порядку, оскільки заявником не було надано суду будь-яких документів на підтвердження його проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, зокрема, копії військового квитка; трудової книжки; реєстраційної картки чи карток прописки; документів про здобуття середньої чи вищої освіти тощо. Зазначений факт судом встановлено лише на показаннях свідків.

Підставами касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 липня 2020 року у справі № 335/5634/18 (провадження № 61-7305св19) та від 21 липня 2021 року у справі № 740/4027/20 (провадження № 61-3965св21).

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У квітні 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ореховський М. Л., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та заяву, в яких просив суд закрити касаційне провадження, оскільки касаційна скарга не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а також просив суд у разі неприйняття рішення про закриття касаційного провадження залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін як таку, що постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У січні 2023 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Горі Грузинської РСР.

29 жовтня 2004 року ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина України, виданий Покровським РВ УМВС України у Дніпропетровській області, серія НОМЕР_2 .

Вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2006 року, який набрав законної сили, засуджено працівника Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України. За встановлених у вироку обставин, спеціаліст імміграційного контролю Покровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_6 визнаний винним у службовому підробленні в період з лютого 2003 року до лютого 2005 року включно, яке виявилось у безпідставному внесенні в офіційні заяви форми № 1 завідомо неправдивих відомостей про період проживання на території України, досягнення 16-річного віку і зміни прізвища осіб, здебільшого з числа кавказької етнічної групи, які не мали права на громадянство України, після чого на підставі таких заяв форми № 1, були підготовлені та видані паспорта громадян України, серед яких і паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до обліків Покровського РС ГУ ДМС паспортний документ серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 вилучений 12 лютого 2013 року, як незаконно виданий, та знищений у встановленому законом порядку.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту задоволено. Встановлено факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою без громадянства. Матеріали цієї справи відсутні в судді та рішення не внесено в ЄДРСР.

18 лютого 2015 року ОСОБА_1 подав до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області заяву про продовження строку перебування на території України, де в графі «Обґрунтовані підстави для подальшого перебування в Україні» зазначив: «із 1993 року проживаю на території України, маю сина громадянина України», а в графі «Громадянство» - «ОБГ» (особа без громадянства).

Того ж дня ОСОБА_1 надав спеціалісту ГУ ДМС України в Дніпропетровській області пояснення, в яких зазначав, що прибув в Україну у 1993 році.

Згідно з довідкою КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР № 10 від 20 січня 2021 року № 10 ОСОБА_1 із серпня 1991 року був вихованцем спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву.

У судовому засіданні були допитані свідки:

- ОСОБА_2 , який вказав, що є дядьком заявника та навесні чи влітку 1991 року до нього у м. Дніпропетровськ приїхали племінники ОСОБА_1 із м. Горі після розпалу збройного конфлікту в Грузії. Вони декілька місяців побули в нього, потім поїхали до Грузії і через деякий час знов повернулись в Україну, де ОСОБА_1 залишився жити.

Показання свідка ОСОБА_2 підтвердила його дружина ОСОБА_8 ;

- ОСОБА_9 , який вказав, що із 1989 року працював тренером у спортивному клубі на базі КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР у м. Дніпрі, куди у 1990 та 1991 роках прийшов тренуватися ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_10 , який пояснив, що із 1992 року займався дзюдо в КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР де познайомився із ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_11 , який пояснив, що у 1990 та 1991 роках у спортивному клубі познайомився із ОСОБА_1 та тренувався в спортивному залі КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР;

- ОСОБА_12 , яка пояснила, що знайома із ОСОБА_1 з початку 90-х років, приблизно із 1991 року, та у жовтні 1992 року ОСОБА_1 був у неї на весіллі;

- ОСОБА_13 , який пояснив, що товаришував із ОСОБА_2 , у зв`язку із чим на початку 90-х років, приблизно у 1991 році, познайомився із ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ГУ ДМС України в Дніпропетровській області підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 3, та частиною першою статті 4 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право за захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про громадянство України» для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироком суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» встановлено підстави набуття громадянства України.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».

Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку, встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» № 2235-III особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), від 02 червня 2021 року у справі № 125/1472/19 (провадження № 61-8866св20), від 20 грудня 2021 року у справі № 499/700/19 (провадження № 61-8525св21), від 17 травня 2022 року у справі № 127/26354/20 (провадження № 61-14367св21).

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особидо 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апеляційний суд, задовольняючи заяву ОСОБА_1 , прийняв до уваги як докази проживання ОСОБА_1 на території України станом на 13 листопада 1991 року, зокрема, довідку КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР № 10 від 20 січня 2021 року № 10, з якої вбачається, що ОСОБА_1 із серпня 1991 року був вихованцем спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву та показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а також проживання ОСОБА_1 з 2011 року однією сім`єю із громадянкою України ОСОБА_3 , з якою має спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однак, встановивши, що ОСОБА_1 станом на 1991 рік, у тому числі станом на 13 листопада 1991 року проживав на території України, судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою те, що наявні у матеріалах справи докази не містять достатньої інформації щодо постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 13 листопада 1991 року, оскільки надана заявником довідка КПНЗ «СДЮСШОР № 6» ДМР № 10 від 20 січня 2021 року № 10 та показання свідків не є беззаперечними доказами проживання ОСОБА_1 на території України у спірні періоди постійно.

Крім того, надана ОСОБА_1 копія рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц про встановлення факту того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою без громадянства, не може підтверджувати дійсність цього факту, оскільки в ЄДРСР відсутня як інформація про розгляд в судах справи № 200/6631/14-ц або № 200/6631/14, так в ЄДРСР відсутній і текст рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року в цій справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції, на виконання вказівок Верховного Суду було витребувано із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 200/6631/14-ц.

На виконання вимог апеляційного суду, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська надав відповідь, що обліково-статистична картка на справу в автоматизованій системі документообігу суду містить реєстраційні відомості щодо результатів розгляду справи суддею Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Циганковим В. О., а саме: 08 травня 2014 року заяву задоволено повністю. При цьому електронний примірник рішення суду суддею електронним цифровим підписом не підписано та до ЄДРСР не надіслано. Матеріали вказаної цивільної справи отримано з канцелярії секретарем судового засідання та до канцелярії суду не повернуті.

Отже, матеріали цієї справи відсутні в суді та рішення не внесено в ЄДРСР.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі № 740/4027/20 (провадження № 61-3965св21) зазначено, що «переглядаючи рішення місцевого суду апеляційний суд, взяв до уваги докази, які не містять інформацію постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року. Крім того Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що працевлаштування ОСОБА_2 станом на лютий 1991 року палатною санітаркою у неврологічному відділенні Кримської обласної клінічної лікарні не може бути беззаперечним доказом проживання заявника ОСОБА_1 на території України, оскільки станом на 1991 рік вона була повнолітньою. Надана ОСОБА_1 довідка Кольчугинської школи № 1 від 15 серпня 2019 року також не може доказом факту проживання заявника на території України станом на 1991 , оскільки містить інші періоди її навчання у зазначеній школі. Також не є належним доказом акт обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї/особи, складний 01 липня 2020 року, оскільки не свідчить про факт проживання заявника у спірний період. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що не можливо встановити факт постійно проживання заявника на території України станом на 1991 рік на підставі доказів, які не містять інформації щодо такого проживання саме відносно особи, яка безпосередньо звернулася із заявою про встановлення такого факту».

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що надані заявником докази не є безспірними доказами підтвердження факту постійного (безперервного) його проживання на законних підставах на території України станом на 13 листопада 1991 року. Надані заявником докази оцінюються за правилами статті 89 ЦПК України і вони доводи заявника не доводять.

Таким чином, вимоги заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, є недоведеними.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У зв`язку з викладеним підлягає скасуванню й рішення суду першої інстанції, так як встановлення факту проживання на території України з 1993 року по 2020 рік не має юридичного значення для встановлення належності заявника до громадянства України, про що вже було зазначено Верховним Судом при попередньому скасуванні судового рішення й на що апеляційний суд уваги не звернув.

Висновок за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до частини першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 840,80 грн.

Щодо розгляду клопотання про визнання зловживання процесуальними правами

У грудні 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ореховський М. Л., подав до суду клопотання про визнання зловживання процесуальними правами, яке мотивоване тим, що подання Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області касаційної скарги у цій справі є зловживанням процесуальними правами та просить суд постановити окрему ухвалу в межах справи, що переглядається в касаційному порядку, якою визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зловживанням процесуальними правами, а касаційну скаргу залишити без розгляду.

Колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні цього клопотання з огляду на те, що оскарження судових рішень в касаційному порядку є правом сторони у справі, передбаченим вимогами статті 389 ЦПК України та не є зловживанням процесуальними правами.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ореховського Миколи Леонідовича про визнання зловживання процесуальними правами та про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа -Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення факту постійного проживання на території України відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець