Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.07.2018 року у справі №755/4441/17

Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 755/4441/17

провадження № 61-35259св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В.

П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м.

Києва від 16 лютого 2018 року у складі судді Винниченко Л. М. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить 2/9 частини квартири АДРЕСА_1, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 листопада 2010 року, виданого державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори. Інша частина квартири належить відповідачам.

З червня 1996 року до серпня 1999 року позивач проживала у зазначеній квартирі із чоловіком ОСОБА_4. Після смерті чоловіка, з серпня 1999 року, відповідачі заселились у вказану квартиру і проживають там вже 16 років. За цей час вони систематично перешкоджають ОСОБА_1 в доступі у квартиру. При цьому, відповідачі відмовляються компенсувати вартість частки квартири.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкод у здійсненні права приватної власності на частину квартири АДРЕСА_1; зобов'язати відповідачів видати ключі від вказаної квартири.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2018 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні 2/9 частками квартири АДРЕСА_1 та надати ключі від замків на вхідних дверях квартири.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є співвласником спірної квартири, на час ухвалення судового рішення між сторонами не вирішений спір про виплату позивачу компенсації вартості її частки у спільному нерухомому майні та не припинене право власності на її частку в квартирі. Тому позивач, як власник своєї частки квартири, має право користуватися нею, що передбачено чинним законодавством.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У червні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що вирішення цієї справи про усунення перешкод у здійсненні права власності у позивача на частку у спільному майні є неможливим до вирішення справи про стягнення вартості частки і про припинення права власності позивача на цю частку у спільному майні.

Відповідачі зазначають, що спірна квартира двокімнатна, загальною площею 43,1 кв. м. Ідеальна частка в жилій площі позивача становить менше половини будь-якої кімнати. Тому, на думку ОСОБА_2, спільне користування є неможливим.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

В зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи за касаційним провадженням № 61-35259ск19.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2019 року, вказана справа передана на розгляд колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_3 з повідомленням про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_1 померла.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення касаційного провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 2/9 частки квартири АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори 30 листопада 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1999, що також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 24 березня 2011 року.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є співвласниками по 7/18 частки кожний спірної квартири, відповідно до витягу про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 16 грудня 2010 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 листопада 2010 року, виданого державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1-2001.

Відповідно до акту від 04 липня 2012 року, складеного співробітниками Житлової ремонтно-експлуатаційної організації № 420 та дільничним інспектором, затвердженим начальником Житлової ремонтно-експлуатаційної організації № 420, вбачається, що ОСОБА_2 відкрив двері спірної квартири, проте ОСОБА_1 у квартиру не впустив.

Відповідно до акту від 12 вересня 2014 року у ОСОБА_1 відсутні ключі від квартири АДРЕСА_1 та на її прохання відкрити двері до квартири відповідачі не реагують, до квартири не впускають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановлених законом.

В силу статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З врахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, прийшов до правильного висновку, що відповідачі перешкоджали позивачці у вільному володінні та користуванні спірною квартирою, співвласником якої вона є, чим порушувалися її права та законні інтереси позивача на вільне володіння власністю. Тому її права, як співвласника житла, підлягали захисту шляхом зобов'язання відповідачів не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні 2/9 частками квартири та надати ключі від замків на вхідних дверях квартири.

Посилання відповідачів у касаційних скаргах на наявності у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва цивільної справи № 2604/6791/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення компенсації за частку у спільній частковій власності і зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у спільному майні та виплату компенсації не є обґрунтованим, оскільки такі обставини не були підставою для зупинення провадження у справі та не впливають на правильність і законність оскаржених судових рішень.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві померла позивач у справі - ОСОБА_1, відповідно до свідоцтва про смерть від 11 вересня 2019 року, актовий запис № 15214.

Колегія суддів зазначає, що за правилами частини 3 статті 414 ЦПК України якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені законні і обґрунтовані судові рішення, смерть ОСОБА_1 не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2018 року, постанову Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило