Історія справи

Постанова

Іменем України

13 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 753/14104/18

провадження № 61-5037св22

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Товарна біржа «Електронні торгові системи»,

треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_2 ,

особа, яка подає касаційну скаргу - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О., у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товарної біржі «Електронні торгові системи», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_2 , про визнання недійсними електронних торгів,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Товарної біржі «Електронні торгові системи», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_2 , про визнання недійсними електронних торгів.

Позовна заява обґрунтована тим, що 25 квітня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 150102044841023, за яким позивач отримав кредитну лінію з кредитним лімітом у розмірі 115 000 грн.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань між позивачем та банком був укладений іпотечний договір від 25 квітня 2013 року, відповідно до якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 , що належала позивачу.

У грудні 2013 року ОСОБА_4 повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь нового кредитора ПАТ «Дельта Банк».

27 липня 2017 року із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А. В. від 02 березня 2016 року проведена державна реєстрація права власності на належну позивачу квартиру на користь ПАТ «Дельта Банк». Про здійснення державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ «Дельта Банк» позивач не повідомлявся.

24 липня 2018 року були проведені електронні торги щодо продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Переможцем електронних торгів визнано ОСОБА_2 .

Позивач вважав, що відповідачем безпідставно набуто право власності на квартиру, оскільки банком було порушено порядок звернення стягнення на майно, а саме жодних повідомлень про звернення стягнення і про намір до вчинення таких дій стосовно квартири з боку банку та/або нотаріуса до позивача не надходило. Відсутнє підтвердження факту невиконання умов кредитного та іпотечного договорів. Порушено порядок державної реєстрації речових прав, оскільки банком та державним реєстратором не було проведено перевірки виконання позивачем (як боржником) кредитного договору. Порушено порядок проведення торгів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо добросовісного виконання обов`язку про повернення суми кредиту.

Оскільки на момент реалізації ПАТ «Дельта Банк» у позасудовому порядку існувала прострочена заборгованість, останній зареєстрував за собою право власності на квартиру на законних підставах.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 січня 2022 року закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року.

Ухвала суду мотивована тим, що суд першої інстанції не вирішував питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_3 , оскільки права, на захист яких подано нею апеляційну скаргу, належать іншим особам.

ОСОБА_3 не надано доказів, які б підтверджували, що вона на час проведення електронних торгів на спірну квартиру була її безумовним співвласником, оскільки ОСОБА_3 не перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 на час набуття останнім права власності на спірну квартиру, що була придбана ОСОБА_2 на оспорюваних електронних торгах, а тому право спільної сумісної власності на цю квартиру не є таким, що презюмується.

Надані ОСОБА_3 рішення Дарницького районного суду м. Києва

від 17 січня 2022 року про встановлення факту перебування її з ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах з 01 січня 2010 року, та нотаріально посвідчений договір про спільне проживання чоловіка та жінки від 13 серпня 2021 року датовані після подій: укладення іпотечного договору, реєстрації права власності на спірну квартиру на підставі іпотечного застереження та відчуження кредитором квартири на електронних торгах новому власнику ОСОБА_2 .

Крім того, судом та нотаріусом не було встановлено очевидних та безумовних обставин належності ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на спірну квартиру.

Обставини правомірності набуття кредитором ПАТ «Дельта Банк» права власності на спірну квартиру та правомірності набуття новим власником ОСОБА_2 права власності на цю квартиру були предметом перевірки у судовому порядку, під час чого не було встановлено порушених прав ОСОБА_4 та не спростовано набуття права власності на спірну квартиру новими власниками.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу для продовження розгляду.

У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі застосовано норму права, передбачену статтею 60 СК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі

№ 760/16783/15-ц (провадження № 61-13331св21), від 19 травня 2020 року у справі № 361/2822/17 (провадження № 61-13609св19), від 01 червня 2020 року у справі № 619/3544/17 (провадження № 61-8926св19),

від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження

№ 61-43734св18), від 12 травня 2020 року у справі № 243/5477/15-ц (провадження № 61-46081св18), від 06 травня 2020 року у справі

№ 640/13553/14-ц (провадження № 61-48240св18).

Скаржник зазначала, що відповідно до пункту 3.1 нотаріально посвідченого договору про спільне проживання чоловіка та жінки від 13 серпня 2021 року сторони домовились, що майно набуте ними та/або одним з них за період спільного проживання однією сім`єю, починаючи з 01 січня 2010 року, належить чоловікові та жінці на праві спільної сумісної власності, незалежно від самостійного заробітку (доходу) кожного з них.

Квартира була придбана ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за спільні кошти та за спільною згодою була зареєстрована на ім`я ОСОБА_4 .

Право власності підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18 квітня 2013 року серія НОМЕР_1 , виданим реєстраційною службою Головного управління юстиції в м. Києві та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 квітня 2013 року серія СЕК № 492754.

Зазначала, що посилання апеляційного суду на те, що сторонами у нотаріально посвідченому договорі про спільне проживання чоловіка і жінки від 13 серпня 2021 року не вказано конкретного переліку майна є безпідставним, оскільки сторони, керуючись презумпцією свободи договору, погодили у якості кваліфікуючої ознаки майна період за який воно набувалось.

Також вказувала на недобросовісність поведінки ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , які мали можливість встановити зареєстровану особу ОСОБА_3 та наявні її майнові інтереси щодо спірної квартири, що суперечить висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просив відхилити касаційну скаргу ОСОБА_3 , а ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року та відкрито касаційне провадження за касаційної скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 січня 2022 року. Витребувано цивільну справу № 753/14104/18 з Дарницького районного суду м. Києва.

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла справа № 753/14104/18.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 25 квітня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 150102044841023, за умовами якого останній отримав кредитну лінію з кредитним лімітом у розмірі 115 000 грн в строки та на умовах, визначених договором, строк повного виконання кредитних зобов`язань за яким наступає 25 квітня 2018 року (т. 1 а. с. 12).

З метою забезпечення виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, між сторонами кредитного договору укладено іпотечний договір від 25 квітня 2013 року, предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на праві власності.

Відповідно до пунктів 5.7, 7.5 договору іпотеки від 25 квітня 2013 року позивач добровільно передбачив в момент його укладання можливі наслідки невиконання умов кредитного договору, зокрема надавши іпотекодержателю право позасудового звернення стягнення на заставне майно, в порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором ПАТ «Астра Банк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «Астра Банк», як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ «Астра Банк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати замість АТ «Астра Банк» від боржників повного, належного та реального виконання за кредитними та забезпечувальними договорами.

У грудні 2013 року позивачем від банку було отримано повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь нового кредитора ПАТ «Дельта Банк» (т. 1 а. с. 15).

Отже, відповідно до вищевказаного договору про передачу активів та кредитних зобов`язань АТ «Дельта Банк» набув права вимоги за кредитним договором від 25 квітня 2013 року № 150102044841023.

Враховуючи, що банк отримав право вимоги за кредитним договором від 25 квітня 2013 року № 150102044841023, позивачем не дотримано належного виконання умов кредитного договору, внаслідок чого банк звернувся до нотаріуса для реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком на підставі іпотечного застереження.

ОСОБА_4 не погоджуючись із рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А. В. від 02 березня 2016 року про державну реєстрацію права власності на об`єкт житлової нерухомості - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ПАТ «Дельта Банк» звертався з позовом до суду, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А. В. від 02 березня 2016 року про державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 грудня 2020 року у справі № 753/13859/17 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ «Дельта Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А. В., третя особа: ОСОБА_2 , про визнання рішення незаконним, скасування рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 від 25 лютого 2016 року, номер запису про право власності 13534278.

Вказане рішення суду першої інстанції не було оскаржене ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_3 та набрало законної сили.

У травні 2020 року ОСОБА_4 також звертався до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: ПАТ «Дельта Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов А. В., в якому просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, індексний номер 2592096.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 січня 2021 року в справі № 753/7503/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ПАТ «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов А. В., про витребування майна з чужого незаконного володіння.

До суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 надала рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2022 року у справі № 753/24315/21 про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ спільно набутого майна.

Вказаним рішенням встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу

з 01 січня 2010 року до 17 січня 2022 року, а також шляхом поділу спільного майна в рівних частках визнано за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на Ѕ рухомого майна, а саме: бойлер THERMEX IU 50 V; духову шафу електричну PYRAMIDA F 84 ETR BLACK RUSTICO; електричну варочну поверхню PYRAMIDA CFEA 640/1 RUSTICO; двокамерний холодильник INDESIT NBS 18 АА UA; витяжку PYRAMIDA КН 60 (BLACK RUSTICO); пральну машину автомат компактну INDESIT IWSC 5105 CIS; ноутбук HP 255 G5; телевізор ROMSAT 43FK1810Т2; меблеву шафу-купе; меблеву кухню зі стільницею без мийки.

У вказаному рішенні не встановлено, що ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

Апеляційний суд, на виконання вимог процесуального закону, відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, належним чином дослідив і перевірив доводи апеляційної скарги та, з`ясувавши відсутність у ОСОБА_3 встановленого права на спірну квартиру, правильно виходив з того, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, а отже, відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, є підстави для закриття апеляційного провадження.

Посилання ОСОБА_3 на те, що нотаріально посвідченим договором про спільне проживання чоловіка та жінки від 13 серпня 2021 року встановлено спільне проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 01 січня 2010 року є необґрунтованим, оскільки вказаний договір містить загальні положення та не визначає конкретний перелік майна, на який поширено режим права спільної сумісної власності ОСОБА_3 , зокрема на квартиру АДРЕСА_1 .

Також є безпідставним посилання скаржника на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2022 року, оскільки у вказаному рішенні не було встановлено, що ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1 .

Посилання касаційної скарги на те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі застосовано норму права передбачену статтею 60 СК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 760/16783/15-ц (провадження

№ 61-13331св21), від 19 травня 2020 року у справі № 361/2822/17 (провадження № 61-13609св19), від 01 червня 2020 року у справі № 619/3544/17 (провадження № 61-8926св19), від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 12 травня

2020 року у справі № 243/5477/15-ц (провадження № 61-46081св18),

від 06 травня 2020 року у справі № 640/13553/14-ц (провадження

№ 61-48240св18) є безпідставним, оскільки судом було з`ясовано відсутність у ОСОБА_3 встановленого права на спірну квартиру.

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність висновків суду щодо підстав закриття апеляційного провадження та зводяться до встановлення права власності ОСОБА_3 на квартиру під час апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у справі, в якій вона не є позивачем, що не узгоджується із загальним принципом диспозитивності цивільного процесу.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України», заява

№ 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі, та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко