Історія справи

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа №753/12140/14-ц

провадження № 61-6940зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс»,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., Рубан С. М. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Леванчука А. О., Ситнік О. М., Ступак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» (далі - ТОВ «Ковальська-Житлосервіс») звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 24 березня 2008 року між ним та ОСОБА_2 було укладено комплексний договір 10-А-6-Б на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежилих приміщень, участь у витратах на утримання будівлі та прибудинкової території БПО №3, за умовами якого товариство взяло на себе зобов'язання з обслуговування будівлі та прибудинкової території за адресою: м. Київ, проспект М. Бажана, 10а, а відповідач - своєчасно оплачувати зазначені послуги в строки та на умовах, передбачених договором.

ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 01 січня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 37 446,25 грн.

ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за надані послуги у розмірі 37 446,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 680,98 грн та три проценти річних у розмірі 4 740,13 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року, в позові ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» заборгованість у сумі 37 446,25 грн за надання технічного обслуговування комунікаційних мереж нежилих приміщень та витрат на утримання будівлі і прибудинкової території, 5 680,98 грн інфляційних втрат та 4 740,13 грн трьох процентів річних. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року залишено без змін.

У липні 2017 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_2із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України у редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 261, 256, 257 та 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав заявник надав постанови Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №6-43цс17, від 09 листопада 2016 року у справі №6-1457цс16, від 06 листопада 2013 року у справі №6-116цс13 та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року у справі №6-9022ск15, від 08 червня 2016 року у справі №425/1255/15-ц, від 13 січня 2016 року у справі №6-29742ск15, від 01 березня 2017 року у справі №761/18122/15-ц, від 12 грудня 2016 року у справі №204/5266/14-ц, від 07 вересня 2016 року у справі №520/17685/14-ц, від 03 лютого 2016 року у справі №6-21512ск15, від 29 жовтня 2015 року у справі №6-27772св15 в яких, на думку заявника, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

04 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві ОСОБА_2 доводи, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що заява задоволенню не підлягає.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 24 березня 2008 року між ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» та ОСОБА_2 укладено комплексний договір 10-А-6-Б на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежилих приміщень та участь у витратах на утримання будівлі та прибудинкової території БПО №3, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання обслуговувати будівлю та прибудинкову територію за адресою: АДРЕСА_1, а відповідач - своєчасно сплачувати зазначені послуги в строки та на умовах, передбачених договором (а.с. 5-7). Відповідно до пункту 4.1 договору боржник повинен сплачувати за надані послуги на рахунок заявника не пізніше п'ятого числа наступного за звітним місяцем. У зв'язку з порушенням ОСОБА_2 умов договору за період з грудня 2009 року до лютого 2011 року виникла заборгованість зі сплати обов'язкових платежів у розмірі 37 446,25 грн, 5 680,98 грн інфляційної складової боргу, 4 740,13 грн трьох процентів річних (а.с. 9).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2своєчасно та в повному обсязі не сплачує вартість наданих послуг, внаслідок чого за період з грудня 2009 року до лютого 2011 року виникла заборгованість зі сплати обов'язкових платежів у розмірі 37 446,25 грн (а. с. 9).

20 листопада 2014 року ОСОБА_2 подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 41).

Матеріали справи свідчать, що останній платіж ОСОБА_2 здійснив у березні 2011 року (а. с. 9).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року у прийнятті заяви ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» про видачу судового наказу відмовлено з підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 100 ЦПК України 2004 року, яку було подано до суду 19 лютого 2014 року (а.с. 10), тобто в межах встановленою вказаною вище нормою права строку.

Справа у судах апеляційної та касаційної інстанцій переглядалася неодноразово.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що судом встановлено відмову у прийнятті заяви ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» про видачу судового наказу ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року з підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 100 ЦПК України 2004 року, яку подано до суду 19 лютого 2014 року (а.с. 10), тобто в межах встановленою вищевказаною нормою права строку, тому звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу призвело до переривання перебігу позовної давності, тому її перебіг починається заново з 26 лютого 2014 року, а з відповідним позовом ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» звернулося 02 липня 2014 року, тобто в межах строку передбаченого 257 ЦК України.

Судом встановлено, що при сплаті відповідачем поточних платежів за комунальні послуги позивач перераховував їх на погашення заборгованості за вказаними платежами (а.с. 9 ).

Постанови Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №6-43цс17, від 09 листопада 2016 року у справі №6-1457цс16, від 06 листопада 2013 року у справі №6-116цс13, які надані заявником на підтвердження пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року як підстави звернення із заявою про перегляд судових рішень, не свідчать про невідповідність висновку суду касаційної інстанції висловленому висновку Верховного Суду України, оскільки у вказаних постановах Верховний Суд України зазначив про переривання перебігу позовної давності у зв'язку із вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання певної частини боргу за періодичними платежами та визначення початку перебігу позовної давності датою закінчення дії кредитного договору, у той час як у вказаній справі суди дійшли висновку про переривання перебігу позовної давності зверненням позивача до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості.

Також ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року у справі №6-9022ск15, від 08 червня 2016 року у справі №425/1255/15-ц, від 13 січня 2016 року у справі №6-29742ск15, від 01 березня 2017 року у справі №761/18122/15-ц, від 12 грудня 2016 року у справі №204/5266/14-ц, від 07 вересня 2016 року у справі №520/17685/14-ц, від 03 лютого 2016 року у справі №6-21512ск15, від 29 жовтня 2015 року у справі №6-27772св15, які надані заявником на підтвердження підстав звернення із заявою, не можуть слугувати прикладами неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, оскільки постановлені у справах, в яких встановлені інші фактичні обставини, зокрема у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судами не було встановлено, що при сплаті відповідачем поточних платежів за комунальні послуги позивач перераховував їх на погашення заборгованості за вказаними платежами. У зв'язку з чим касаційний суд в ухвалах, наданих на підтвердження пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року, як однієї з підстав перегляду оскаржуваних рішень, направляв справу на новий розгляд, оскільки суди не з'ясували належним чином усіх фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення.

З огляду на зазначене обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України 2004 року у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О.Кузнєцов

А. С.Олійник

Г. І.Усик