Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №2-592/09

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 2-592/09

провадження № 61-8383 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., УсикаГ.І.,

учасники справи:

заявник - старший державний виконавець Богородчанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Дидич ІннаПетрівна,

боржник - ОСОБА_4,

стягувач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2017 року у складі судді Битківського Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року старший державний виконавець Богородчанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області ДидичІ. П. (далі - старший державний виконавець Дидич І. П.) звернулась до суду із заявою, у якій зазначала, що на виконанні у Богородчанському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - Богородчанський ВДВС) перебуває виконавче провадження АСВП:52464839 з примусового виконання виконавчого листа № 2-592/09, виданого 04 листопада 2009 року Богородчанським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 54 953,86 грн.

Відповідно до інформаційних довідок реєструючих установ відомості щодо наявності зареєстрованого рухомого та нерухомого майна ОСОБА_4 відсутні, відсутні також відомості щодо джерел доходів, номерів рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах, а також не знайдено інформації щодо боржника, як особи яка отримує пенсію, працює за трудовим та цивільно-правовим договором.

Згідно з поданою у лютому 2017 року стягувачем заяви, за боржником ОСОБА_4 в судовому порядку визнано право власності на 1/4 частини будинку АДРЕСА_1, яке до теперішнього часу не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Посилаючись на викладене, старший державний виконавець Дидич І. П. просила вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника у вигляді 1/4 частини будинку АДРЕСА_1, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2017 року у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що звернення старшого державного виконавця із заявою про вирішення питання звернення стягнення на належну боржникові частину жилого будинку є передчасним, оскільки ним не в повному обсязі вчинено дії, спрямовані на виявлення рухомого майна боржника, на яке можна було б звернути стягнення.

Також судом першої інстанції зазначено, що звернення стягнення на жилий будинок, у якому проживає особа, є виключним заходом й може бути застосовано в останню чергу, з метою уникнення обмеження конституційних прав громадянина.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо передчасності звернення державного виконавця із заявою про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

У вересні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що розглянувши справу у порушення вимог частини другої статті 377 ЦПК України 2004 року за відсутності державного виконавця суди не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2018 року цю справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Судами встановлено, що рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2009 року задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 54 380,00 грн суми боргу за договором позики, 543,86 грн судового збору та 30,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

04 листопада 2009 року на виконання вказаного рішення Богородчанським районним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист № 2-592/09.

03 жовтня 2016 року старшим державним виконавцем Дидич І. П. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження АСВП:52464839.

16 лютого 2017 року стягувач ОСОБА_5 звернувся до виконавчої служби із заявою, у якій вказав, що за боржником ОСОБА_4 відповідно до рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2003 року визнано право власності на 1/4 частини будинку АДРЕСА_1 й у разі необхідності просив державного виконавця звернутися до суду із заявою для вирішення питання про звернення стягнення на майно боржника, речові права на яке не зареєстровані у встановленому законом порядку. З аналогічною заявою 29 травня 2017 року до виконавчої служби звернувся й представник стягувача ОСОБА_6

У зв'язку з наведеним державний виконавець звернувся до суду із заявою про звернення стягнення на належну боржникові, але не зареєстровану в установленому законом порядку частину жилого будинку.

Відповідно до положень частини першої статті 377 ЦПК України 2004 рокупитання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб (пункт 13 частина третя статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з вимогами статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. У разі відсутності технічної документації на майно, у зв'язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення такої документації здійснюється за зверненням виконавця в установленому законодавством порядку за рахунок додаткового авансування стягувача. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня одержання відповідного повідомлення виконавця не авансує витрати, пов'язані з підготовкою технічної документації на майно, виконавчий документ повертається стягувачу, за умови що відсутнє інше майно у боржника, на яке можливо звернути стягнення.

Судами встановлено, що старшим державним виконавцем Дидич І. П. 01 березня 2017 року було складено акт, зі змісту якого вбачається, що при виході за адресою, зазначеною у виконавчому листі - АДРЕСА_2 встановлено, що боржник ОСОБА_4 був присутній за даною адресою, однак до будинку державного виконавця не допустив, тому опис майна належного боржникові, не проводився. Цей акт складено в присутності представника стягувача - ОСОБА_6

Вирішуючи питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що суду не надано належних та допустимих доказів того, що державний виконавець звертався до суду з поданням про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_4, державним виконавцем не вчинено в повному обсязі виконавчі дії, спрямовані на виявлення коштів, рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу.

Відмовляючи у задоволенні заяви старшого державного виконавця Дидич І. П. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звернення стягнення на житловий будинок, в якому проживає особа, є виключним заходом, може бути застосоване в останню чергу, що визначено частинами першою, третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», з метою уникнення обмеження конституційних прав громадянина.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, повністю погодився з висновками суду першої інстанції та обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги стягувача ОСОБА_5 про помилковість висновків суду першої інстанції щодо перевірки можливої реалізації земельної ділянки площею 0,0611 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства у селі Підгір'я Богородчанського району Івано-Франківської області в рахунок погашення боргу ОСОБА_4, оскільки державним виконавцем правовий статус цієї земельної ділянки не встановлено.

Аналогічні доводи заявника ОСОБА_5 містяться у касаційній скарзі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, постановлені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А.С. Олійник Г. І. Усик