Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.04.2019 року у справі №182/1268/18

Постанова

Іменем України

13 травня 2020 року

м. Київ

справа № 182/1268/18-ц

провадження № 61-7932св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Жданової В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю, Ігнатенка В. М., Коротуна В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний університет «Одеська юридична академія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2018 року в складі судді Рибакова В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2019 року в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного університету «Одеська юридична академія» (далі - НУ «Одеська юридична академія»), в якому просив:

1) визнати незаконним та скасувати наказ № 3874а-5 від 18 жовтня 2017 року про його звільнення з посади асистента кафедри спеціальних правових дисциплін Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія»;

2) поновити його на посаді асистента кафедри спеціальних правових дисциплін Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія»;

3) стягнути з НУ «Одеська юридична академія» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулупочинаючи з 26 грудня 2017 року по день розгляду справи;

Позов мотивований тим, що він з 30 серпня 2012 року працював на посаді викладача кафедри соціально-правових дисциплін Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія».

У жовтні 2017 року на загальних зборах членів трудового колективу проректор з міжнародних зв`язків Туляков В. О. повідомив про реорганізацію та оприлюднений наказ № 3345а-26 від 04 вересня 2017 року, в якому вказано, що з метою оптимізації роботи та на виконання рішення вченої ради НУ «Одеська юридична академія» від 29 серпня 2017 року потрібно реорганізувати внутрішню структуру університету шляхом приєднання структурного підрозділу Нікопольського факультету до структурного підрозділу Криворізького факультету. Працівники Нікопольського факультету продовжують роботу в Криворізькому факультеті НУ «Одеська юридична академія» на підставі поданих заяв.

На загальних зборах членів трудового колективу 18 жовтня 2017 року в.о. декана Нікопольського факультету повідомив, що Нікопольський факультет припиняє своє існування і всім співробітникам запропоновано написати заяву про звільнення.

Наказом № 3874а-5 від 18 жовтня 2017 року його звільнено з 26 грудня 2017 року з посади асистента кафедри спеціальних правових дисциплін Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія» на підставі наказу НУ «Одеська юридична академія» № 3345а-26 від 04 вересня 2017 року про реорганізацію Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія», пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Звертає увагу на порушення вимог трудового законодавства при його звільненні, а саме: порушений порядок повідомлення про наступне вивільнення; з наказом про реорганізацію він не ознайомлений; іншу роботу йому не запропоновано; при його звільненні не дотриманні положення статті 43 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до яких власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніше як через місць з дня одержання згоди первинної профспілкової організації; університет протягом останніх п`яти років не дораховував йому щомісячну надбавку за вислугу років. Просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що у внутрішній структурі НУ «Одеська юридична академія» відбулася реорганізація шляхом приєднання структурного підрозділу Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія» до структурного підрозділу Криворізького факультету НУ «Одеська юридична академія»; ОСОБА_1 було відомо про реорганізацію внутрішньої структури НУ «Одеська юридична академія», заяв про переведення до структурного підрозділу Криворізького факультету НУ «Одеська юридична академія» він не подавав; первинна профспілкова організація НУ «Одеська юридична академія» надала згоду на звільнення ОСОБА_1 ; вимог щодо неправомірності нарахування та виплати заробітної плати, стягнення заборгованості по заробітній платі не заявлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що НУ «Одеська юридична академія» не дотриманий порядок вивільнення працівників при реорганізації підприємства. Судами не перевірено чи дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці відповідача. Звертає увагу на те, що судами не досліджено дотримання НУ «Одеська юридична академія» порядку щодо отримання за три місяці згоди первинної профспілкової організації про наступне вивільнення працівників. Вважає, що погодження із профспілковим комітетом звільнення не відповідає дійсності, засідання не проводилось. Зауважує, що тягар доведення законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

Крім того, НУ «Одеська юридична академія» не пропонував йому жодної роботи, від якої би він відмовився.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року справа за позовом ОСОБА_1 до НУ «Одеська юридична академія» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначена до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 серпня 2012 року ОСОБА_1 прийнято на посаду викладача кафедри соціально-правових дисциплін Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія» з окладом 0,5 штатних ставки терміном на 1 рік з 01 вересня 2012 року по 31 серпня 2013 року.

28 серпня 2017 ОСОБА_1 продовжено строк трудового договору на цій же посаді та переведено з 0,4 штатної ставки на 0,25 штатної ставки з 01 вересня 2017 року по 31 жовтня 2017 року.

01 вересня 2017 року ОСОБА_1 погоджено індивідуальне навчальне навантаження науково-педагогічного працівника на 2017-2018 навчальний рік на кафедрі спеціальних правових дисциплін.

Наказом першого віце-президента ректора Завальнюка В. В. № 3345а-26 від 04 вересня 2017 року реорганізовано внутрішню структуру НУ «Одеська юридична академія» шляхом приєднання структурного підрозділу Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія» до структурного підрозділу Криворізького факультету НУ «Одеська юридична академія». Встановлено, що працівники Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія» продовжують роботу в Криворізькому факультеті НУ «Одеська юридична академія» на підставі поданих заяв.

22 вересня 2017 року первинна профспілкова організація НУ «Одеська юридична академія» надала згоду на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом по особовому складу працівників № 3874а-5 від 18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 26 грудня 2017 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія». Підстава звільнення: наказ ректора № 3345а-26 від 04 вересня 2017 року «Про реорганізацію у внутрішній структурі НУ «Одеська юридична академія», рапорт ОСОБА_4 , резолюція першого віце-президента, ректора Завальнюка В. В. ; згода профспілкового комітету.

26 грудня 2017 року в трудовій книжці ОСОБА_1 зроблений запис про його звільнення з займаної ним посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суди обґрунтовано дійшли висновку, що у НУ «Одеська юридична академія» дійсно відбулася реорганізація внутрішньої структури підприємства шляхом приєднання структурного підрозділу Нікопольського факультету НУ «Одеська юридична академія» до структурного підрозділу Криворізького факультету НУ «Одеська юридична академія».

Разом з тим, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства, тому відсутні правові підстави для його поновлення.

Відхиляючи доводи ОСОБА_1 про недотримання порядку вивільнення працівників, суд першої інстанції врахував, що йому було відомо про наявність наказу про реорганізацію внутрішньої структури НУ «Одеської юридичної академії» та він не звернувся з заявою про його переведення до Криворізького факультету НУ «Одеської юридичної академії».

Проте Верховний Суд не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівника має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при вивільненні є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо повідомив його про звільнення та запропонував наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Таким чином, факт обізнаності ОСОБА_1 про реорганізацію внутрішньої структури НУ «Одеська юридична академія» не свідчить про дотримання відповідачем порядку вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації праці, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України.

Належним виконанням порядку вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації праці є персональне попередження про наступне вивільнення працівника і надання пропозиції щодо іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Аналогічна правова позиція викладено в Постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не сприяв всебічному та повному дослідженню доказів, не навів обґрунтованих висновків на спростування доводів апеляційної скарги, не встановив усіх обставин справи, тому передчасно дійшов до висновку про правомірність звільнення ОСОБА_1 .

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Колегією суддів суду касаційної інстанції враховано, що відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, а суд апеляційної інстанції не використав вказані повноваження, оскільки відмовив у задоволенні позову про поновлення на роботі та не встановив розмір середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, що позбавляє Верховний Суд ухвалити власне рішення.

З огляду на вказане ухвалене у справі судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати вищевикладене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. ЖдановаСудді:С. Ю. Бурлаков В. М. Ігнатенко В. М. Коротун В. А. Стрільчук