Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.04.2023 року у справі №212/1077/20
Постанова КЦС ВП від 13.04.2023 року у справі №212/1077/20

Постанова

Іменем України

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 212/1077/20

провадження № 61-4462св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2021 року у складі судді Борис О. Н. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради» про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- скасувати наказ № 360 від 19 грудня 2019 року про переведення на посаду сестри медичної поліклініки (дільнича) диспансерного відділення № 2;

- скасувати наказ № 25-ос від 27 січня 2020 року про звільнення її на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України;

- поновити на посаді сестри медичної відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів Комунального підприємства «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради» (далі - КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради»);

- стягнути з КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 січня 2020 року по день ухвалення рішення у справі.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з 2005 року працювала у відповідача на посаді сестри медичної відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів.

30 жовтня 2019 року отримала повідомлення про скорочення штату та пропозицію перевестись до іншого відділення лікарні.

19 грудня 2019 року написала заяву про переведення її у диспансерне відділення № 2 лікарні та цього ж дня було видано наказ про її переведення за № 360.

Разом з тим, 23 грудня 2019 року нею було подано заяву про відкликання її згоди на переведення до диспансерного відділення № 2 з причин створення на неї адміністрацією психологічного тиску та юридичної необізнаності щодо наявності в неї переважного права на залишення на роботі, передбаченого статтею 42 КЗпП України, у зв`язку з чим вона не погоджується із наказом від 19 грудня 2019 року за № 360-ос.

14 січня 2020 року вона подала заяву про звільнення на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, а 27 січня 2020 року КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради» видало наказ № 25-ос про її звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Не погоджується із вказаним наказом про звільнення, оскільки заява про звільнення була написана під психологічним тиском, а 23 січня 2020 року нею було подано до адміністрації закладу заяву про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін.

27 січня 2020 року вона повторно подала аналогічну заяву адміністрації закладу про відкликання власної згоди на розірвання трудового договору на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 15 листопада 2021 року позов залишив без задоволення.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що між працівником та роботодавцем існувала домовленість про звільнення за угодою сторін (погоджена сторонами заява про звільнення від 14 січня 2020 року), анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Після відкликання працівником своєї згоди на звільнення роботодавець не погодив таку, тому звільнення ОСОБА_1 відбулося з додержанням вимог чинного законодавства.

Також суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів чинення психологічного тиску на ОСОБА_1 з вирішення кадрових питань, пов`язаних з її переведенням на посаду сестри медичної (дільничої) диспансерного відділення № 2 та подальшого її звільнення.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 19 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції не встановлена обопільна згода відповідача, як роботодавця, та позивача, як працівника, на скасування угоди про звільнення, тому позивача правомірно звільнено з роботи за згодою сторін, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також правильним є висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки частиною другою статті 235 КЗпП України передбачена можливість стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише у разі винесення рішення про поновлення працівника на роботі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_1 у травні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судами застосовано положення статті 36 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 565/347/17, щодо питання відводу судді.

ОСОБА_1 також зазначила, що апеляційну скаргу подала безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду за його юридичною адресою, проте листом від 30 листопада 2021 року її було повідомлено про направлення апеляційної скарги на адресу Дніпровського апеляційного суду у місті Кривому Розі, оскільки згідно з рішенням зборів суддів цивільні справи з апеляційними скаргами, що надходять з, зокрема, Жовтневого районного суду Дніпропетровської області розглядає судова палата з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду з місцерозташуванням у місті Кривому Розі.

Однак, апеляційна скарга до апеляційного суду надійшла не з Жовтневого районного суду Дніпропетровської області, який розглядав справу як суд першої інстанції, тому передача апеляційної скарги суперечить рішенню зборів суддів.

Згідно з протоколом розподіл справи здійснювався лише між 3 суддями, які входять до однієї колегії, в той час як інформація щодо підстав за яких інші 12 суддів (4 колегії) не брали участі в автоматичному розподілі справи взагалі відсутні.

Представником відповідача є ОСОБА_2 , яка тривалий час працювала у Апеляційному суді Дніпропетровської області, що розташований у місті Кривому Розі, у зв`язку з чим виникають сумніви щодо неупередженості суддів колегії під час розгляду апеляційної скарги, тому зазначені судді повинні бути відведені від розгляду її апеляційної скарги.

Судами також не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 та постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради» у липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її відхилити, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки визначення складу суду для розгляду справи здійснюється не за бажанням учасників справи, а в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України.

Необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді справи є порушенням права на справедливий суд.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій правильно встановили всі обставини справи, дослідили надані докази та надали їм правильну правову оцінку, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку, що переведення та звільнення позивача відбулося на законних підставах із додержанням процедури звільнення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Справа № 212/1077/20 надійшла до Верховного Суду 24 серпня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Комунальне підприємство «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КП «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради») 19 червня 2019 року реорганізовано у КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради».

Рішенням Дніпровської обласної ради від 13 грудня 2019 року назву КП «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» змінено на КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради», про що 11 січня 2020 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради» 30 вересня 2019 року направило до профспілкового комітету КП «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» повідомлення про заплановане скорочення штатних одиниць, зокрема, 3 сестер медичного відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів.

Профспілковим комітетом КП «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» надано згоду на скорочення штату, зокрема, 3 сестер медичних відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів. Зазначено про необхідність працевлаштування ОСОБА_1 за її бажанням, оскільки остання є одинокою матір`ю 2-х дітей віком до 14 років.

Наказом КП «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» від 31 жовтня 2019 року внесено зміни до штатного розпису підприємства з 01 січня 2020 року, зокрема виведено зі штатного розпису 3 ставки сестри медичної сестри відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів. За штатним розписом на 01 січня 2020 року у відділенні обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів обліковується 0,25 посади сестри медичної.

Адміністрацією медичного закладу 31 жовтня 2019 року повідомлено ОСОБА_1 про скорочення штату відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів, яке відбудеться 31 грудня 2019 року. Одночасно запропоновано ОСОБА_1 , в термін до 30 грудня 2019 року ознайомитись з вакантними посадами та подати заяву до відділу кадрів щодо переведення.

Адміністрацією КП «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» 31 жовтня 2019 року складено акт про те, що в повідомленні про вивільнення від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 зазначено дату ознайомлення 30 жовтня 2019 року. ОСОБА_1 відмовилась виправляти описку.

Адміністрацією КП «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» ОСОБА_1 було запропоновано 33 вакантні посади. ОСОБА_1 погодилась на переведення на посаду сестри медичної поліклініки (дільнича) диспансерного відділення № 2.

ОСОБА_1 01 листопада 2019 року до адміністрації подано заяву про залишення її на посаді сестри медичної відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів.

Позивач скористалась своїм правом на переведення на іншу роботу в цьому ж підприємстві та 19 грудня 2019 року надала адміністрації КП «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» заяву про переведення її на посаду сестри медичної поліклініки (дільнична) диспансерного відділення № 2 з 02 січня 2020 року.

Наказом № 360ос від 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду сестри медичної поліклініки (дільнична) диспансерного відділення № 2 з 02 січня 2020 року.

19 грудня 2019 року ОСОБА_1 надала адміністрації КП «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» заяву про згоду тимчасово виконувати обов`язки сестри старшої медичної відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів на період листа непрацездатності ОСОБА_3 з 02 січня 2020 року.

Наказом № 316з від 19 грудня 2019 року, на період непрацездатності сестри медичної старшої відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів ОСОБА_3 та у зв`язку з виробничою необхідністю, тимчасово, з 02 січня 2019 року призначено виконуючою обов`язки сестри медичної старшої відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів сестру медичну (дільничу) диспансерного відділення № 2 ОСОБА_1

ОСОБА_1 23 грудня 2019 року подано заяву до адміністрації про тимчасове переведення в диспансерне відділення № 2 на посаду сестри медичної (дільничої), в якій ОСОБА_1 також просила залишити її продовжувати виконувати обов`язки старшої медичної сестри відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів з 02 січня 2020 року на період непрацездатності ОСОБА_4 , з подальшим звільненням за скороченням штату.

23 грудня 2019 року ОСОБА_1 подано заяву до адміністрації про те, що остання просить вважати недійсною її заяву про переведення у диспансерне відділення № 2 від 19 грудня 2019 року, оскільки вона була написана нею під психологічним тиском.

27 грудня 2019 року ОСОБА_1 ознайомилась із посадовою інструкцією сестри медичної старшої відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів.

Наказом № 3з від 02 січня 2020 року внесено зміни до наказу № 316з від 19 грудня 2019 року, у зв`язку з листком непрацездатності виконуючої обов`язки сестри медичної старшої відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів ОСОБА_1 , тимчасово з 02 січня 2020 року призначено виконуючою обов`язки сестри медичної старшої відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядівна період листа непрацездатності сестри медичної старшої ОСОБА_3 сестру медичну поліклініки (дільничу) диспансерного відділення № 1 ОСОБА_5

14 січня 2020 року від сестри медичної поліклініки дільничної ОСОБА_1 надійшла заява до адміністрації КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради» про звільнення її за згодою сторін з 27 січня 2020 року.

14 січня 2020 року ОСОБА_1 подано заяву до адміністрації про звільнення у зв`язку із скороченням штату відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів та відсторонення від виконання обов`язків старшої медсестри відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів з 14 січня 2020 року. Від переводу в будь-який інший структурний підрозділ диспансеру ОСОБА_1 відмовляється з причини створення нестерпних умов для роботи внаслідок психологічного тиску на неї.

17 січня 2020 року адміністрацією було надано ОСОБА_1 відповідь за № 335 на заяву від 14 січня 2020 року, якою повідомлено про те, що на підставі наказу по закладу № 316з від 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 було призначено виконуючою обов`язки сестри медичної старшої відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів тимчасово на період листа непрацездатності сестри медичної старшої ОСОБА_3 в зв`язку з тим, що 02 січня 2020 року ОСОБА_1 повідомила завідувача відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів ОСОБА_6 про перебування на лікарняному за листком непрацездатності, комісією були прийняті матеріальні цінності та передані під звіт виконуючій обов`язки сестри медичної старшої ОСОБА_5

27 січня 2020 року ОСОБА_1 подано до адміністрації заяву про те, що вона просить вважати її заяву про звільнення за угодою сторін недійсною, оскільки остання не мала бажання звільнятись за угодою сторін. Зазначила, що при написанні вказаної заяви на неї працівниками підприємства чинився психологічний тиск та її ввели в оману стосовно підстав звільнення. Вона бажає звільнитись у зв`язку із скороченням штату.

Наказом № 25ос від 27 січня 2020 року ОСОБА_1 сестру медичну поліклініки (дільничу) диспансерного відділення № 2 звільнено 27 січня 2020 року від займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з поданням заяви ОСОБА_1 від 14 січня 2020 року.

Згідно з скриншотами з електронної програми документообігу закладу заяву ОСОБА_1 від 14 січня 2020 року, направлену засобами поштового зв`язку, адміністрацією зареєстровано в системі 28 січня 2020 року під № 841; заяву ОСОБА_1 від 27 січня 2020 року адміністрацією зареєстровано в системі 28 січня 2020 року під № 809.

27 січня 2020 року ОСОБА_1 особисто ознайомилась із наказом про звільнення № 25ос від 27 січня 2020 року, зауважень щодо його змісту не зазначила.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

У відповідності до положень статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з частинами першою, другою статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Встановивши, що ОСОБА_1 переведено на посаду медичної сестри поліклініки (дільнична) диспансерного відділення № 2 на підставі поданої нею заяви, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про законність наказу № 360ос від 19 грудня 2019 року та переведення ОСОБА_1 з додержанням вимог статті 32 КЗпП України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 27 січня 2020 року.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін.

Також суди правильно зазначили, що анулювання домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Встановивши відсутність такої згоди як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 було проведено з додержанням вимог КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційна скарга до апеляційного суду надійшла не з Жовтневого районного суду Дніпропетровської області, який розглядав справу як суд першої інстанції, тому передача апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду міста Кривого Рогу суперечить рішенню зборів суддів, не заслуговують на увагу, з таких підстав.

Згідно з інформацією, розміщеною на сайті Дніпровського апеляційного суду, рішенням зборів суддів Дніпровського апеляційного суду № 1 від 02 жовтня 2018 року визначено, що цивільні справи з апеляційними скаргами, що надходять з Дзержинського, Довгинцівського, Жовтневого, Інгулецького, Саксаганського, Тернівського, Центрально-Міського районних судів міста Кривого Рогу, Нікопольського міськрайонного, Орджонікідзевського міського суду, Апостолівського, Криворізького, Софіївського, Широківського районних судів Дніпропетровської області розглядає судова палата з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду з місцерозміщенням у місті Кривому Розі.

Як зазначено вище, розгляд цієї справи здійснювався Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу, тому на підставі розпорядження зборів суддів Дніпровського апеляційного суду № 1 від 02 жовтня 2018 року, розгляд апеляційної скарги повинен був здійснюватися саме Дніпровським апеляційним судом з місцерозміщенням у місті Кривому Розі.

Аргументи касаційної скарги щодо непогодження з автоматизованим розподілом справи між суддями також не заслуговують на увагу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач. Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.

Відповідно до частини одинадцятої статті 33 ЦПК України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим же суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, що унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 2.3.31 розділу II Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 02 квітня 2015 року № 25 (далі - Положення про автоматизовану систему документообігу суду),

Підпунктом 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду передбачено, що результатом автоматизованого розподілу судових справ є протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями відповідного суду (додаток 1), що автоматично створюється автоматизованою системою.

Одночасно з протоколом автоматизованою системою автоматично формується звіт про автоматизований розподіл судової справи між суддями відповідного суду. Звіт містить такі відомості: дата та час початку автоматизованого розподілу; єдиний унікальний номер судової справи; номер провадження (за наявності); категорія судової справи (за наявності); коефіцієнт складності судової справи (за наявності); інформація про учасників судового процесу (кримінального провадження); інформація про визначення повноважень суддів; інформація про визначення головуючого судді (судді-доповідача) за випадковим числом; інформація про визначення складу колегії суддів (за наявності) за випадковим числом; версія автоматизованої системи; час закінчення автоматизованого розподілу; тривалість автоматизованого розподілу. Доступ для коригування протоколу та звіту щодо автоматизованого розподілу судової справи між суддями автоматично блокується автоматизованою системою.

Протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями роздруковується, підписується та додається до матеріалів судової справи.

Звіт про автоматизований розподіл судової справи між суддями може бути роздрукований для службового використання в суді.

З матеріалів справи вбачається, що 19 листопада 2021 року Дніпровським апеляційним судом зареєстровано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2021 року.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2021 року визначено колегію суддів: Зубакова В. П. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Барильська А. П., Бондар Я. М.

21 грудня 2021 року Дніпровським апеляційним судом зареєстровано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2021 року.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21 грудня 2021 року скаргу у тій же справі розподілено складу колегії суддів: Зубакова В. П. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Барильська А. П., Бондар Я. М.

Отже, апеляційний суд розглянув справу повноважним складом суду.

Посилання у касаційній скарзі на те, що представником відповідача є ОСОБА_2 , яка тривалий час працювала у Апеляційному суді Дніпропетровської області, що розташований у місті Кривому Розі, у зв`язку з чим виникають сумніви щодо неупередженості суддів колегії під час розгляду апеляційної скарги, тому зазначені судді повинні бути відведені від розгляду її апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої-третьої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Враховуючи викладене, заявником касаційної скарги не наведено підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України для відводу (самовідводу) колегії суддів апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 та постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19, суд касаційної інстанції також відхиляє.

У постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 викладено правову позицію про те, що … [однією з підстав припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 цього Кодексу). Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін].

Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19виклав висновок про …[доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. За відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, висновок апеляційного суду, що звільнення позивача проведено із дотриманням вимог КЗпП України є обґрунтованим].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду України та Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що питання про поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми КЗпП України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров