Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.03.2025 року у справі №466/12737/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року

м. Київ

справа № 466/12737/21

провадження № 61-637св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, відповідач - ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр»,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 30 січня 2023 року у складі судді Невойта П. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівської ОДА) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДП «Львівський лісовий селекційно?насіннєвий центр» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення.

Позов обґрунтовано тим, що під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням Галицькою окружною прокуратурою міста Львова виявлено порушення при набутті у власність земель державного лісового фонду.

Так, слідче відділення відділу поліції № 1 Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013150090000215, внесеному до ЄРДР 11 жовтня 2013 року за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Брюховицької селищної ради, які прийняли рішення від 11 березня 2004 року № 245 та від 18 березня 2004 року № 263, згідно з якими вилучили земельні ділянки лісового фонду 1 групи у кварталі 44 Львівського держлісгоспу, що перебувають на балансі Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» (далі - ДП «Львівський ЛСНЦ») та які до 27 травня 2021 року могли бути вилучені тільки на підставі рішень Кабінету Міністрів України, і їх віднесли до земель селища рекреаційного призначення, які згодом передали у власність приватних осіб для громадської забудови, що призвело до незаконної вирубки лісів рекреаційно-оздоровчого призначення та спричинило державі тяжкі наслідки.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 01 квітня 2004 року № 280 надано дозвіл на виготовлення проєкту відведення земельної ділянки, площею 8,86 га, яку пропонувалось надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» (далі - ТОВ «Новобуддизайн» ) в оренду строком на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно?навчального центру в районі вулиці Ряснянської, яка надається із земель запасу селища.Надалі рішенням Брюховицької селищної ради від 01 липня 2004 року № 328 ТОВ «Новобуддизайн» затверджено проєкт відведення земельної ділянки на вулиці Ряснянській у селищі Брюховичі, площею 8,8643 га, з яких 1,8 га - під житлове будівництво та 7,0643 га - під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, та надано в оренду строком на 10 років (з правом викупу у власність). Після цього між Брюховицькою селищною радою і ТОВ «Новобуддизайн» укладено договір оренди цієї земельної ділянки.

Мукачівський районний суд Закарпатської області рішенням від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04 зобов`язав Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки, площею 8,8643 га, з яких 1,8 га - під житлове будівництво та 7,0643 га - під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в селищі Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує ТОВ «Новобуддизайн», для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру, та укласти з ТОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки; зобов`язав ТОВ «Новобуддизайн» сплатити вартість земельної ділянки, яка згідно з експертною оцінкою становила 2 646 740 грн.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23 жовтня 2008 року № 618 виконано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04 та вирішено продати ТОВ «Новобуддизайн» зазначену земельну ділянку, площею 8,8643 га. Зазначеним рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою на вказану земельну ділянку та зобов`язано ТОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі?продажу земельної ділянки.

05 листопада 2008 року між Брюховицькою селищною радою і ТОВ «Новобуддизайн» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 8,8643 га, в районі вулиці Ряснянської в селищі Брюховичі.

Водночас Брюховицька селищна рада не мала повноважень на розпорядження вказаною земельною ділянкою, зокрема, передавати її у власність, що підтверджується судовими рішеннями.

Незаконно набувши у власність земельні ділянки, ТОВ «Новобуддизайн» відчужило земельну ділянку, площею 4,5363 га, Товариству з обмеженою відповідальністю «Самгородок» (далі - ТОВ «Самгородок») на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року. Надалі ТОВ «Самгородок» отримало державний акт від 27 січня 2009 року, серія ЯЖ № 907033, про право власності на земельну ділянку, площею 4,5363 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0068.

05 червня 2020 року ТОВ «Самгородок» здійснило поділ цієї земельної ділянки, у результаті якого утворились три земельні ділянки: площею 4,3578 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0119; площею 0,0899 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0120; площею 0,0886 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0121.

08 липня 2020 року ТОВ «Самгородок» відчужило земельну ділянку, площею 0,0899 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0120, ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що на теперішній час вказана земельна ділянка належить ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) № 285893450.

Набуття відповідачем у власність земель лісового фонду з порушенням земельного законодавства порушує права та інтереси держави в особі Львівської обласної державної адміністрації в частині права вільного володіння і розпорядження спірною земельною ділянкою, а також права ДП «Львівського ЛСНЦ» у частині права користування нею.

На підставі викладеного, керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської ОДА просив суд усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, площею 0,0899 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0120, шляхом її повернення у власність держави на користь Львівської ОДА.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Шевченківський районний суд міста Львова рішенням від 30 січня 2023 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, у задоволенні позову відмовив.

Місцевий суд, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановив, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави та мають особливий правовий режим використання, зареєстрована на праві власності за відповідачем ОСОБА_1 , врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, виснував, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння, проте, позивач заявив негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Обрання способу захисту, який є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації прав людини на справедливий суд та є самостійною підставою відмови у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі Львівська обласна прокуратура просить рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 30 січня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 910/15551/20, у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3574/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3897/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 367/4128/16-ц, від 01 листопада 2022 року у справі № 925/1152/21.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не витребування такої ділянки від фактичного володільця. Отже, помилковим є висновок судів про обрання позивачем неефективного способу захисту.

Також заявник у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме щодо належного способу захисту порушеного права власності держави незаконним відчуженням земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Доводи інших учасників справи

У березні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимів В. І., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У травні 2024 року Львівська обласна прокуратура через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду письмові пояснення, які за містом повторюють доводи касаційної скарги, вказуючи, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи, суперечать наявним в матеріалах справи доказам.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло під час розгляду справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта статті 183 ЦПК України).

Оскільки Верховний Суд не визнав необхідним Львівській обласній прокуратурі подавати письмові пояснення щодо окремих питань справи, зазначені письмові пояснення слід повернути без розгляду.

У травні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимів В. І., подав відповідь на письмові пояснення Львівської обласної прокуратури, яка за змістом є відзивом на касаційну скаргу, зазначаючи, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України).

Оскільки відповідь на письмові пояснення подано з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження на подання відзиву, що не відповідає розумним строкам для вчинення процесуальних дій, а підстав для продовження строку на її подання колегією суддів не встановлено, відповідь на письмові пояснення ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимів В. І., підлягає поверненню без розгляду.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційну скаргу подала до Верховного Суду Львівська обласна прокуратура у січні 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував цивільну справу з Шевченківського районного суду міста Львова.

У березні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 березня та 18 березня 2004 року Брюховицька селищна рада за результатами розгляду заяви Державного лісогосподарського об`єднання «Львівліс» прийняла, відповідно, рішення № 245 та № 263 про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, у кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу, загальною площею 19,1 га, та віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення.

Шевченківський районний суд міста Львова рішенням від 14 лютого 2005 року у справі № 2 38/2005, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2005 року, ухвалою Верховного Суду України від 16 серпня 2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2009 року, зазначені рішення Брюховицької селищної ради визнав неправомірними та скасував.

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 квітня 2005 року, задовольнив позов ОСОБА_2 до ТОВ «Новобуддизайн», Брюховицької селищної ради. Зобов`язав Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки, площею 8,8643 га, з яких 1,8 га - під житлове будівництво та 7,0643 га - під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, у районі вулиці Ряснянської в селищі Брюховичі, яку орендує ТОВ «Новобуддизайн», та укласти з ТОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Цим же рішенням зобов`язано ТОВ «Новобуддизайн» сплатити вартість вказаної земельної ділянки, яка згідно з експертною оцінкою становить 2 646 740 грн.

23 жовтня 2008 року Брюховицька селищна рада прийняла рішення № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року», на виконання якого між Брюховицькою селищною радою як продавцем і ТОВ «Новобуддизайн» як покупцем 05 листопада 2008 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 8,8643 га, розташованої у районі вулиці Ряснянської у селищі Брюховичі, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Урумовою Ж. М. та зареєстрований в реєстрі за № 8676.

25 грудня 2008 року між ТОВ «Новобуддизайн» як продавцем і ТОВ «Самгородок», Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс Пет» (далі - ТОВ «Сервіс Пет») як покупцями укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж. М. та зареєстрований в реєстрі за № 10391. Відповідно до цього договору ТОВ «Новобуддизайн» передало у власність ТОВ «Самгородок» 4337/7032 ідеальних часток земельної ділянки, а ТОВ «Сервіс Пет» - 2695/7032 ідеальних часток.

На підставі зазначеного договору 27 січня 2009 року ТОВ «Самгородок» видано державний акт серії ЯЖ № 907034 на право власності на земельну ділянку, площею 4,5363 га, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, та на право постійного користування землею.

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 15 червня 2010 року заяву заступника прокурора Львівської області про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року задовольнив. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04 скасував, провадження у справі закрив.

05 червня 2020 року ТОВ «Самгородок» здійснило поділ земельної ділянки, кадастровий номер 4610166300:04:003:0068, в результаті якого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами: 4610166300:04:003:0119, площею 4,3578 га; 4610166300:04:003:0120, площею 0,0899 га; 4610166300:04:003:0121, площею 0,0886 га.

08 липня 2020 року ТОВ «Самгородок» відчужило земельну ділянку, площею 0,0899 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0120, ОСОБА_1 .

На час звернення до суду з цим позовом земельна ділянка, площею 0,0899 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0120, належить ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 285893450.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України)).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також нормами статей 56 57 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Про зазначене вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду і перебуває у державній власності, її передача у приватну власність спочатку юридичній особі, а надалі фізичній особі на підставі цивільно-правової угоди є незаконною, що є підставою для усунення перешкод у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави із приватної власності відповідача.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа ним, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного і негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновок, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

У справі, яка переглядається, держава, з позовом в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння ними. Отже, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевих набувачів. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Встановивши, що з власності держави незаконно вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення, яку неодноразово відчужували, при цьому право власності на неї зареєстровано за ОСОБА_1 , місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки з урахуванням зазначених обставин не спрямований на ефективне відновлення права держави на землі лісового фонду.

Ураховуючи наведене, за обставинами цієї справи належним способом захисту прав держави на землі лісового фонду є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Верховний Суд дійшов подібних висновків у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 466/12741/21 за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської Львівська ОДА до фізичних осіб про усунення перешкод у здійсненні Львівською ОДА права розпорядження та користування земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської ОДА, обставини якої є аналогічними обставинам справи, що переглядається в касаційному порядку.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, хоча обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, керуючись фактами, установленими під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia», проте його застосування не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

Самостійна зміна судом правових підстав звернення прокурора з позовом до суду суттєво впливає на застосування інституту позовної давності, оскільки негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав, а до вимог про витребування майна застосовується загальна позовна давність.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 369/2869/22, від 11 червня 2024 року у справі № 370/600/22, від 06 листопада 2024 року у справі № 278/1735/15-ц.

З огляду на конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги щодо неможливості набуття права приватної власності на землі лісогосподарського призначення не заслуговують на увагу, оскільки суперичить приписам статей 10 12 ЛК України та статей 56 57 ЗК України.

Посилання заявника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права є безпідставним, оскільки у наведеній як приклад справі встановлено часткове накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, на відміну від справи, яка переглядається, в якій спірні земельні ділянки є повністю частиною земель лісового фонду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності, не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) Європейський суд з прав людини наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від викладеного раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

На думку заявника, спори про зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням приписів ЗК України та ЛК України потрібно розглядати аналогічно спорам щодо захисту права власності держави на землі водного фонду, тобто як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, не пов`язане з позбавленням володіння. У такому разі позов про усунення цього порушення потрібно розглядати як негаторний позов, який можна пред`явити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Питання щодо такого ефективного способу Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, де зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій, з`ясувавши обставини справи, а також те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) поза його волею, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок, викладений у раніше постановлених рішеннях, про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду розглянула аналогічне питання у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, де виснувала, що витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевої набувачки потрібно розглядати як віндикаційний позов, пред`явлений власником на підставі статей 387 388 ЦК України з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») за власником. Подібний висновок є також у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

Отже, у справах з подібними правовідносинами Велика Палата Верховного Суду однаково та послідовно застосовує норми права та робить висновки, що правомірним та ефективним способом захисту порушених прав держави на землі лісогосподарського призначення є саме віндикаційний позов (див. ухвала Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 369/11062/17 (провадження № 14-7цс25)).

Сама лише незгода з позицією Великої Палати Верховного Суду не є підставою для передачі справи на її розгляд відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України, тому відповідне клопотання Львівської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У січні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимів В. І., подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки, як вважає відповідач, Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Оскільки касаційна скарга була подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про відкриття касаційного провадження та необхідність надання відповідної правової оцінки доводам касаційної скарги під час касаційного перегляду справи, що й було зроблено у цій постанові.

Ураховуючи наведене, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимів В. І., про закриття касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимів Володимир Ігорович, про закриття касаційного провадження відмовити.

У задоволенні клопотання Львівської обласної прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Письмові пояснення Львівської обласної прокуратури та відповідь на письмові пояснення ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимів Володимир Ігорович, повернути без розгляду.

Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 30 січня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк