Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.01.2026 року у справі №552/239/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року

м. Київ

справа № 552/239/25

провадження № 61-7924св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна, Головне управління Національної поліції в Полтавській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Турченко Т. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна, Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУ НП в Полтавській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування шкоди.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що упродовж 2013-2015 років ОСОБА_2 шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами, належними її сім`ї у розмірі понад 10 000,00 доларів США, за які придбав 300 Біткоїнів, та які станом на 06 січня 2025 року не повернув. За цим фактом слідчим відділенням Полтавського районного відділу УМВС України в Полтавській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109 за ознаками злочину, передбаченого частинами першою, другою, четвертою статті 190 КК України, у якому вона визнана потерпілою.

Вироком Полтавського районного суду Полтавської області у справі № 545/3264/20 ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 190 КК України на підставі статті 49 КК України, провадження стосовно ОСОБА_2 закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України, що свідчить про пряму бездіяльність Держави Україна та органу досудового розслідування - Полтавського районного відділу поліції Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області як структурного підрозділу ГУ НП в Полтавській області. Місце знаходження 300 Біткоїнів станом на січень 2025 року не встановлено і її сім`ї не повернуто, чим завдано матеріальних збитків на суму понад 30 000 000,00 Євро, що є еквівалентом 1 326 000 000,00 грн.

Моральна шкода полягала у стресах, моральних стражданнях та психоемоційних навантаженнях.

ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України через ДКС України на її користь 30 000 000,00 Євро, що є еквівалентом 1 326 000 000,00 грн, на відшкодування моральної шкоди та 30 000 000,00 Євро, що є еквівалентом 1 326 000 000,00 грн, на відшкодування майнової шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України, ГУ НП в Полтавській області, ДКС України про стягнення коштів відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 березня 2025 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка не довела належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами існування одночасно трьох умов: неправомірна умисна бездіяльність органу досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015170300001109, наявність шкоди (негативні наслідки для позивача) та причинний зв`язок між неправомірною бездіяльністю і заподіяною шкодою, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення моральної та майнової шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 липня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Київського районного суду м. Полтави, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

На підставі розпорядження заступника керівника Верховного Суду, у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_5, 02 грудня 2025 року сформовано протокол повторного автоматизованого розподілу судової справ, визначено склад суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до того, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам, внаслідок чого ухвалили незаконні судові рішення про відмову у задоволенні позову.

Заявник вважає, що судові рішення ухвалені без урахування положень статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Суд апеляційної інстанції не врахував, що Верховний Суд у постанові від 26 травня 2025 року № 545/3264/20 (провадження № 51-2653км24) установив факт систематичної бездіяльності Держави Україна в особі ГУ НП в Полтавській області під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 , у якому позивачка визнана потерпілою.

Суди не врахували, що за скаргами ОСОБА_3 , поданими у порядку статті 220 КПК України, визнано протиправною бездіяльність слідчого.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 554/10055/20 (провадження № 61-7911св21).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2025 року ГУ НП в Полтавській області подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Полтавським районним відділом поліції Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015170300001109, внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування (далі - ЄРДР) 08 серпня 2015 року за частинами першою, другою, четвертою статті 190 КК України, ОСОБА_1 була визнана потерпілою.

Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 20 вересня 2023 року у справі № 545/3264/20 ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 190 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, в цій частині кримінальне провадження закрито.

За частиною четвертою статті 190 КК України ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Цивільні позови ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди залишено без розгляду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року у справі № 545/3264/20 апеляційні скарги прокурора Полтавської окружної прокуратури Демянової Л. М., потерпілої ОСОБА_1 , потерпілого ОСОБА_3 задоволено частково.

Вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 20 вересня 2023 року відносно ОСОБА_2 в частині звільнення за правопорушення, передбачені частинами першою, другою статті 190 КК України від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності - скасовано.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 задоволено.

Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 190 КК України на підставі статті 49 КК України, провадження стосовно ОСОБА_2 закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України.

В іншій частині вирок залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2025 року ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року у справі № 545/3264/20 залишено без змін.

Установлено, що предметом розгляду у судових справах №№ 816/1217/18, 816/1216/18, 816/1516/18, 816/2309/17, 816/2358/17, 816/492/18, 816/1400/18, 816/468/18, 816/466/18, 816/2327/17, 816/463/18, 816/467/18 за позовами ОСОБА_3 , які перебували у провадженні Полтавського окружного суду, була бездіяльність ГУ НП в Полтавській області, що полягала у неналежному розгляді звернень ОСОБА_3 у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян».

Слідчими суддями Октябрського районного суду м. Полтави задоволено заяви, клопотання та скарги учасників кримінального провадження № 12015170300001109 від 08 серпня 2015 року.

ОСОБА_1 не оскаржувала в судовому порядку дії, бездіяльність посадових осіб під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109 від 08 серпня 2015 року.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності у володінні ОСОБА_1 та/чи членів її сім`ї, станом на 2013-2015 роки, грошових коштів у розмірі 10 000,00 доларів США.

Відсутні докази щодо складу сім`ї позивача.

Закриваючи провадження у справі № 552/330/25, суди виходили з того, що сторони, предмет та підстави позову у справі № 552/330/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди є тотожними сторонам, предмету та підставам позову у справі № 552/5940/23 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, в якій ухвалені судові рішення, які набрали законної сили, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статей 15 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.

Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, швидкість розслідування, участь родичів загиблих та незалежність слідства.

Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Наведені правові норми передбачають, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21 (провадження № 12-28гc22) зазначено: «Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173 1174 ЦК України.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що, застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди».

Такий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) виснувала: «37. Бездіяльність посадових осіб інших відповідачів доведена не була. Суди попередніх інстанцій установили, що протягом багатьох років органами досудового розслідування вчинялися певні слідчі дії, перелік яких зазначено у довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження від 17 липня 2017 року (а.с. 19, т. 2). Ці дії або бездіяльність не були оскаржені відповідачем у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством».

Суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 ,дійшли висновку про недоведеність, необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову, зокрема:

- недоведеність позивачем незаконності дій/бездіяльності посадових осіб ГУНП в Полтавській області чи його структурними підрозділами;

- недоведеність позивачем факту нанесення їй шкоди саме посадовими особами ГУНП в Полтавській області чи його структурними підрозділами;

- відсутність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями/бездіяльністю посадових осіб ГУНП в Полтавській області та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов (втрати внаслідок крадіжки майна вартістю 30 000 000,00 Євро та моральної шкоди - 30 000 000,00 Євро, за оцінкою позивача).

Колегія суддів погоджується з таким висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони узгоджуються з висновками, викладеним в цій постанові та ґрунтуються на нормі закону.

Верховний Суд спростовує доводи касаційної скарги в тій частині, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено бездіяльність ГУ НП в Полтавській області та її структурних підрозділів, оскільки адміністративні позови, подані до Полтавського адміністративного окружного суду, стосувалися неналежного розгляду заяв ОСОБА_3 , поданих згідно з нормами Закону України «Про звернення громадян», а ухвали слідчих суддів Октябрського районного суду м. Полтави, якими задоволено клопотання інших учасників кримінального провадження № 12015170300001109 від 08 серпня 2015 року, суд не може оцінювати як обставини порушення прав ОСОБА_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 , як потерпіла у кримінальному провадженні № 12015170300001109 від 08 серпня 2015 року, скарг на дії, рішення чи бездіяльність службових осіб органу досудового розслідування не подавала.

Крім того, висновки Верховного Суду у постанові від 26 травня 2025 року у справі №545/3264/20 про те, що за твердженнями потерпілих сторона обвинувачення допускала регулярну бездіяльність у ході досудового розслідування кримінального провадження стосовного ОСОБА_2 (не виконувала ухвали слідчих суддів, рішення адміністративних судів, тощо), що як наслідок потягло за собою сплив строків, передбачених статтею 49 КК України, колегія суддів до уваги не бере, оскільки в цій постанові суд касаційної інстанції не надавав оцінку діям посадових осіб органу досудового розслідування, а лише спростовував доводи касаційної скарги щодо застосування статті 49 КК України до обвинувачуваного ОСОБА_2 . При цьому постанова Верховним Судом ухвалена після ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 554/10055/20 (провадження № 61-7911св21), є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, власного помилкового тлумачення норм матеріального права, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд установив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк