Історія справи

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 441/499/16

провадження № 61-4242св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,

Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, відповідач - ОСОБА_5,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на додаткове рішення Городоцького районного суду Львівської області від 19 грудня

2016 року у складі судді Яворської Н. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів:

Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовна заява мотивована тим, що 14 серпня 2015 року відбулися електронні торги з продажу нежитлової будівлі АДРЕСА_1 загальною площею 297,5 кв. м, яка належала ОСОБА_5 ОСОБА_4 придбала спірне нерухоме майно, однак ОСОБА_5 відмовляється добровільно звільнити та передати нежитлове приміщення, тим самим використовує його без будь-яких на те законних підстав та грубо порушує права позивача як власника.

На підставі вищевказаного ОСОБА_4 просила суд зобов'язати

ОСОБА_10 не чинити перешкод у користуванні майном - нежитловою будівлею, крамницею, міні-баром загальною площею 297,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та звільнити його.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 22 серпня 2016 року (у складі судді Яворської Н. І.) позов ОСОБА_4 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкоди у користуванні

ОСОБА_4 приміщеннями нежитлової будівлі, крамниці, міні-бару загальною площею 297,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_5 звільнити приміщення нежитлової будівлі, крамниці, міні-бару загальною площею 297,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, від будь-якого наявного в приміщеннях майна.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішеннямГородоцького районного суду Львівської області

від 19 грудня 2016 року доповнено рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 серпня 2016 року.

У резолютивній частині рішення суду першої інстанції другий абзац доповнено: «Зобов'язати ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_4 приміщеннями нежитлової будівлі, крамниці, міні-бару загальною площею 297,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі нежитлової будівлі, крамниці, міні-бару загальною площею 297,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не вирішено питання про передачу нежитлової будівлі, крамниц, міні-бару, загальною площею 297,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 жовтня 2017 року рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 серпня

2016 року та додаткове рішення Городоцького районного суду Львівської області від 19 грудня 2016 року залишено без змін.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідач, не маючи жодних на те законних прав, самовільно займала спірне приміщення, тому позивач має право на захист своїх порушених прав у обраний нею спосіб судового захисту.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені з порушення норм матеріального та процесуального права, тому є такими, що підлягають скасуванню.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків судів не спростовують.

Суди встановили, що на виконанні Відділу державної виконавчої служби Городоцького районного управління юстиції (далі - ВДВС Городоцького РУЮ) перебувало виконавче провадження № 47007047 з виконання виконавчого листа від 11 березня 2015 року № 2/441/24/2015, виданого Городоцьким районним судом Львівської області, про стягнення з

ОСОБА_5 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором

від 31 травня 2012 року, а саме на нерухоме майно - нежитлову будівлю, крамницю, міні-бар, загальною площею 297,6 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, і належить на праві приватної власності ОСОБА_5 з метою погашення заборгованості за кредитним договором від 31 травня 2012 року в розмірі 485 369,35 грн; встановлено початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 648 000 грн; визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Згідно з актом державного виконавця ВДВС Городоцького РУЮ Миколайчука Б. В. про проведення аукціону з реалізації арештованого майна від 18 травня 2015 року відповідно до виконавчого листа

від 11 березня 2015 року № 2/441/24/2015, виданого Городоцьким районним судом Львівської області, 14 серпня 2015 року відбулись електронні торги з продажу нежитлової будівлі, яка належала ОСОБА_5 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 297,5 кв. м, нерухоме майно придбала ОСОБА_4, яка була переможцем аукціону.

Відповідно до пункту 8 розділу Х Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року № 2710/5

(далі - Порядок № 2710/5), акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством.

У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги.

Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їхнє виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до положень статті 334 ЦК України, право власності на об'єкти нерухомості у набувача виникає в момент державної реєстрації його прав.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 лютого 2016 року № 52907038 підтверджується, що право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно крамницю, міні-бар, нежитлову будівлю зареєстровано у державному реєстрі

Як вбачається з листа-вимоги від 29 лютого 2016 року ОСОБА_4 зверталася до ОСОБА_5 з вимогою звільнити нерухоме майно, усунути перешкоди у користуванні майном та передати його заявнику як новому власнику будівлі.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Встановивши, що відповідач використовує майно позивача без будь-яких на те законних підстав та порушує права ОСОБА_4, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Разом з тим, ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний, виходив з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 220 ЦПК України (у редакції, на момент ухвалення додаткового рішення) суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Встановивши, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України (у редакції, на момент ухвалення додаткового рішення), та врахувавши, воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення у даній справі.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Городоцького районного суду Львівської області

від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області

від 10 жовтня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк