Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.03.2018 року у справі №205/506/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 205/506/17

провадження № 61-1429св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2017 року у складі судді Басової Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Позовна заява мотивована тим, що в жовтні 2014 року до нього звернувся ОСОБА_2 із проханням сплатити за нього кредитні кошти у розмірі близько 40 000 грн за кредитним договором від 23 вересня 2014 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк», із подальшим оформленням договору позики, посилаючись на фінансові труднощі.

07 жовтня та 13 жовтня 2014 року він через касу банку сплатив кошти в розмірі 37 153,54 грн.

Проте ОСОБА_2 ухиляється від укладення договору позики та кошти йому не повертає. Позивач вважає, що банк не мав права зараховувати кошти без достатньої правової підстави, тобто без розпорядження клієнта або надання належно оформленої довіреності на ім'я позивача від імені ОСОБА_2

Посилаючись на зазначені обставини та враховуючи заяву про збільшення позовних вимог від 14 червня 2017 року, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з ПАТ «Альфа-Банк», ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в розмірі 59 238,54 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що зазначені позивачем обставини вказують на відсутність підстав вважати грошові кошти безпідставно набутими та застосовувати статтю 1212 ЦК України. ПАТ «Альфа-Банк» правомірно прийняло платіж від позивача ОСОБА_1 як третьої особи у кредитних зобов'язаннях, оскільки цей платіж було внесено за власною ініціативою позивача, що не суперечить чинному законодавству.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом не встановлено факт отримання ПАТ «Альфа-Банк» спірних грошових коштів від позивача без належних правових підстав, оскільки такі кошти перераховані на виконання зобов'язань іншої особи - ОСОБА_2, що унеможливлює їх стягнення відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами формально склалися відносини, які мають ознаки договору позики, який, з урахуванням спірної суми, на підставі вимог статті 1047 ЦК України мав бути укладений у письмовій формі. Таким чином, правові підстави отримання ОСОБА_2 грошових коштів відсутні, що вказує на можливість задоволення позову з огляду на положення статті 1212 ЦК України, як такої, що регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Також судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доводам позивача щодо неможливості отримання банківською установою від третіх осіб грошових коштів та зарахування їх на банківські рахунки своїх клієнтів без відповідного письмового доручення або застереження, які прямо передбачені договорами між банками та клієнтами. Крім того, суди попередніх інстанцій не дослідили кредитні договори, укладені між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у березні 2018 року до Верховного Суду ПАТ «Альфа-Банк», зазначено про необґрунтованість її доводів, оскільки передача позивачем спірних грошових коштів відбулася на виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2, що виключає безпідставність набуття їх кредитором.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 вересня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 500960636.

Згідно з довідкою ПАТ «Альфа-Банк» від 27 жовтня 2014 року, заборгованість ОСОБА_2 відсутня, вказаний вище кредитний договір закрито (а. с. 8).

Позивач сплатив ПАТ «Альфа-Банк» 1 536,00 грн згідно з квитанцією від 07 жовтня 2014 року № 77164 та 35 617,54 грн згідно з квитанціїєю від 13 жовтня 2014 року № 618442, а всього 37 153,54 грн на погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором (а. с. 40-41).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.

За змістом зазначених норм матеріального права зобов'язання боржника за його волею може бути покладено ним на іншу особу та у випадку виконання зобов'язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов'язки кредитора у зобов'язанні.

При цьому підставою для виконання третьою особою зобов'язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов'язання боржником як за власною ініціативою останнього, так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником.

Правовий висновок про те, що покладення виконання зобов'язань відповідно до частини першої статті 528 ЦК України є обов'язковим для прийняття кредитором як належного виконання зобов'язань, викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі 6-15цс15.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Позивач послався як на правову підставу заявлених позовних вимог до відповідачів про солідарне стягнення 59 238,54 грн на положення статей 528 ЦК України та 1212 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив про те, що він погодився виконати зобов'язання за кредитним договором від 23 вересня 2014 року № 500960636, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк», а ОСОБА_2 обіцяв повернути вказані кошти за першої можливості.

Таким чином, зазначені позивачем обставини вказують на відсутність підстав вважати спірні грошові кошти безпідставно набутими та необхідність застосовувати статтю 1212 ЦК України, а тому суди попередніх інстанцій правомірно відмовили ОСОБА_1 у поверненні спірних грошових коштів.

Як у позовній заяві, так і в апеляційній та касаційній скаргах ОСОБА_1 вказував на наявність попередньої усної домовленості з ОСОБА_2 щодо цільового використання грошових коштів та порядку їх повернення в майбутньому.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо необхідності дослідження кредитного договору, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2, а також неможливості отримання банківською установою від третіх осіб грошових коштів та зарахування їх на банківські рахунки своїх клієнтів без відповідного письмового доручення або застереження. Відповідні дії банку не є предметом дослідження під час вирішення цього спору, оскільки не вони стали підставою для звернення до суду з указаним позовом, а відмова ОСОБА_2 повернути гроші, що не заперечується позивачем.

Звернення до суду з указаним позовом відбулось унаслідок відмови ОСОБА_2 повернути гроші, що вказує на виникнення між ними зобов'язальних правовідносин.

Доводи заявника щодо відсутності у банку доручення на отримання грошових коштів та неможливості приймати гроші від третіх осіб не беруться до уваги, оскільки суперечать положенням статті 528 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності передумов для стягнення спірних грошових коштів з банку на користь позивача саме як «безпідставно отриманих» та вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з положеннями статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю. В. Черняк