Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.11.2025 року у справі №535/508/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 535/508/23

провадження № 61-8929св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області

в інтересах держави;

відповідачі: Борівська селищна рада Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2023 рокукерівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави звернувся до Котелевського районного суду Полтавської області (розпорядженням Голови Верховного Суду від 16 березня 2022 року

№ 10/0/9-22 Котелевському районного суду Полтавської області визначено територіальну підсудність справ Дергачівського районного суду Харківської області) з позовом до Борівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення земельної ділянки у комунальну власність.

Позовна заява обґрунтована тим, що у ході здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження № 42021222090000083 від 17 серпня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, Ізюмською окружною прокуратурою встановлено порушення вимог законодавства при прийнятті Борівською селищною радою Харківської областірішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та передання у власність ОСОБА_1 .

Рішенням XIV сесії Борівської селищної ради Харківської областіVIII скликання

від 02 серпня 2021 року № 117 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Борівської селищної ради, за межами населених пунктів, ОСОБА_1 » передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321084000:01:005:0325, за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради.

На підставі вищевказаного рішення Борівської селищної ради державним реєстратором 20 серпня 2021 року внесено запис № 44340206 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321084000:01:005:0325, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2473192963040) за ОСОБА_1 .

Прокурор вважав, що вищевказане рішення селищної ради є незаконним та підлягає скасуванню виходячи з того, що воно не могло бути прийнято, оскільки

не набрало достатньої кількості голосів депутатів, так як, виходячи із вимог Закону України «Про місцеве самоврядування» та кількісного складу депутатів селищної ради (26 депутатів), для прийняття рішення на сесії сільської ради необхідно

18 голосів депутатів, проте присутніх на засіданні ради було 17 депутатів. Крім того, голова Борівської селищної ради Тертишний О .В. не був присутнім на вказаному пленарному засіданні та не скористався своїм правом голосу.

Таким чином, з огляду на вимоги частини другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», вказане рішення селищної ради не могло бути прийнято, оскільки не набрало достатньої кількості голосів депутатів, однак, секретарем Борівської селищної ради Кіяном В. О. рішення було підписано та скріплено відтиском печатки Борівської селищної ради, що не відповідає вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування» та є незаконним.

06 листопада 2021 року між ОСОБА_1 (за довіреністю ОСОБА_4 ) та

ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, який 06 листопада 2021 року зареєстрований приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О. І. (номер відомостей про речове право № 44886504). Враховуючи, що державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку проведено на підставі незаконного рішення Борівської селищної ради, тому вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки є недійсним і нікчемним з моменту його укладення (статті 203 215 236 ЦК України).

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з цим позовом в інтересах держави, прокурор зазначав, що Борівська селищна рада є порушником інтересів держави і нею видано незаконне рішення, що в подальшому призвело до незаконного вибуття земельної ділянки з комунальної власності територіальної громади. Оскільки Борівською селищною радою не вжито жодних дій на відновлення порушеного права громади, прокурором, згідно вимог статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прийнято рішення про звернення до суду з цим позовом на захист інтересів держави як позивач.

Прокурор вважав, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею, наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки

від недобросовісного набувача до територіальної громади.

На підставі викладеного, ураховуючи заяву про зміну предмета позову, прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення ХІV сесії VIII скликання Борівської селищної ради від 02 серпня 2021 № 117 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Борівської селищної ради, за межами населених пунктів, гр. ОСОБА_1 », яким передано ОСОБА_1 власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321084000:01:005:0325, за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області;

- витребувати на користь Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321084000:01:005:0325, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Котелевського районного суду Полтавської області

від 28 травня 2024 року у складі судді Мальцева С. О. позов керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення XIV сесії VIII скликання Борівської селищної ради від 02 серпня 2021 року № 117 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Борівської селищної ради, за межами населених пунктів, гр. ОСОБА_1 », яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321084000:01:005:0325, за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області.

Витребувано на користь Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321084000:01:005:0325, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до положень частини другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рішення XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання №12 від 02 серпня 2021 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, гр. ОСОБА_1 » приймається

не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Не менш як дві третини голосів депутатів селищної ради від числа 26 становить 17,33. А тому у випадку для прийняття вищевказаного рішення, загальна кількість голосів «за» мала бути 18 і більше, оскільки при заокругленні у бік зменшення, число 17 буде становити менше ніж дві третини голосів депутатів відповідної ради, що суперечитиме засадам здійснення місцевого самоврядування, враховуючи, що один депутат має один голос.

Відсутність законного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування, яке спрямоване на відчуження спірної земельної ділянки означає, що громада, як власник, волю (згоду) на її відчуження не виявляла,

а тому вона вибула з володіння власника поза волею, тобто без прийняття відповідного рішення. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, тому наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки від останнього набувача, вони призведуть до поновлення порушених прав власника такої земельної ділянки, а саме територіальної громади.

Суд послався на відповідну практику Верховного Суду.

Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 09 грудня

2024 року заяву Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області про перегляд заочного рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 28 травня 2024 року у справі за позовом Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області до Борівської селищної ради Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення земельної ділянки залишено без задоволення.

Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 09 грудня

2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 28 травня 2024 року у справі за позовом Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області до Борівської селищної ради Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення земельної ділянки залишено без задоволення

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області задоволено. Заочне рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 28 травня 2024 року скасовано. У задоволенні позову Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд апеляційної інстанції виходив із того, що загальний склад Борівської селищної ради становив 26 депутатів, а за прийняття оскарженого рішення проголосували «за» 17 депутатів, голова ради участі у голосуванні не брав. За математичним визначенням дві третини від 26 голосів становить

17,33 (26:3 х 2), тому, виходячи із вимог частини другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» щодо його прийняття не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради, кожен депутат має один голос, рішення вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало мінімум 18 депутатів селищної ради, оскільки 17 голосів становить менше ніж дві третини необхідних голосів від загального складу ради.

Державним реєстратором 20 серпня 2021 року внесено запис про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку, площею 2,0000 га, кадастровий № 6321084000:01:005:0325, за ОСОБА_1 . Підставою внесення відповідного запису стало рішення Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області VIII скликання від 02 серпня 2021 року № 117 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, ОСОБА_1 ». За таких обставин, згідно процедури встановленої чинним законодавством, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку, площею 2,0000 га, не порушивши вказаними діями прав та інтересів держави. Враховуючи добросовісність дій ОСОБА_1 , яка законним шляхом набула своє майно на підставі рішення Борівської селищної ради та

у подальшому добросовісне набуття у власність спірної земельної ділянки

ОСОБА_2 спірне майно на підставі статті 388 ЦК України витребувано бути

не може, оскільки у діях Борівської селищної ради була воля на передачу спірного майна, хоча і процедура прийняття спірного рішення суперечила вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування».

Суд апеляційної інстанції вказав, що, враховуючи наявність рішення про надання у приватну власність земельної ділянки, яке прийняте відповідним органом місцевого самоврядування - Борівською селищною радою, яка діяла від імені власника - Борівської селищної територіальної громади у межах повноважень, земельна ділянка вибула з володіння власника за його волею, а отже, спірна земельна ділянка не може бути витребувана у відповідача на підставі статті 388 ЦК України.

Суд послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, вказавши, що витребування спірного майна у добросовісного набувача ОСОБА_2 буде неправомірним втручанням у її право на мирне володіння таким майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та порушенням принципу належного врядування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник керівника Полтавської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктами 1 частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.

У серпні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2025 року узадоволенні клопотання заступника керівника Полтавської обласної прокуратурипро повідомлення дати, часу та місця розгляду справи, про розгляд справи за участю сторін відмовлено. Справу за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області до Борівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга прокурора мотивована тим, що судом апеляційної інстанції зазначено, що за математичним визначенням дві третини від 26 голосів (загальний склад Борівської селищної ради становив 26 депутатів) становить 17,33 (26:3 х 2), тому, виходячи із вимог частини другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» щодо його прийняття не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради, а кожен депутат має один голос, рішення вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало мінімум 18 депутатів селищної ради, оскільки 17 голосів становить менше ніж дві третини необхідних голосів від загального складу ради. Водночас, всупереч власним твердженням, суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про те, що оскільки наявне рішення про надання у приватну власність земельної ділянки, яке прийняте відповідним органом місцевого самоврядування - Борівською селищною радою, яка діяла від імені власника - Борівської селищної територіальної громади, у межах повноважень, земельна ділянка вибула з володіння власника за його волею, а отже, спірна земельна ділянка не може бути витребувана у відповідача на підставі статті 388 ЦК України.

На відміну від інших норм, які встановлюють вимогу щодо такої кількості голосів як «дві третини», очевидним є буквальне тлумачення вимоги частини другої

статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування України», яка встановлює вимоги саме «не менше двох третин» голосів. Отже, замість принципу простої більшості необхідна надбільшість, яка по-іншому називається кваліфікованою більшістю. Таким чином, законодавець чітко сформулював вимогу кваліфікованої більшості (надбільшості) голосів депутатів при прийнятті рішень з питань безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність.

Полтавським апеляційним судом не враховано висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі

№ 826/2184/17 (провадження № 11-918апп18) про те, що оскільки рішення прийняті на неправомочних засіданнях (у разі підрахунку голосів із застосуванням математичного округлення до найближчого натурального числа в бік зменшення), вони є незаконними.

Виходячи з вищезазначеного, відсутність законного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування - Борівської селищної ради спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки означає, що громада, як власник, волю (згоду) на її відчуження не виявляла, а тому вона вибула з володіння власника поза волею, а саме без прийняття відповідного рішення, тобто фактично від особи, яка не мала права його відчужувати (орган місцевого самоврядування без встановленого законом кворуму), тому власник має право витребувати її як і від недобросовісного, так і навіть від добросовісного набувача у всіх випадках.

Щодо правомірності втручання у право на мирне володіння майном, прокурор зазначив, що оскільки ОСОБА_1 без відповідної правової підстави заволоділа земельною ділянкою, а тому ОСОБА_2 у подальшому набула права власності вказану земельну ділянку за договором у особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати. Отже, земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_2 на користь територіальної громади. Спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, її безоплатна передача у приватну власність відбулась із порушеннями чинного законодавства, а тому її може бути витребувано навіть від добросовісного набувача у всіх випадках на підставі частини четвертої статті 388 ЦК України.

У правовідносинах щодо розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення шляхом передачі її у приватну власність за відсутності законного волевиявлення уповноваженого розпорядника та у порушення встановленої законом процедури, відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність фізичною особою, а тому позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Прокуратура посилалась на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, рішення Європейського суду з прав людини.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2025 року від Борівської селищної радиподано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що рішення про надання у приватну власність земельної ділянки, прийняте органом місцевого самоврядування, яка діяла від імені власника Борівської селищноїї територіальної громади. Спірна земельна ділянка вибула з володіння власника за його волею, а тому до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України не застосовуються. Постанова суду апеляційної інстанції є законною і обгрунтованою.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

02 серпня 2021 року відбулося пленарне засідання XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання, на якому відповідно до пункту 184 Порядку денного вказаної сесії розглянуто питання щодо затвердження проєкту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Борівської селищної ради, за межами населених пунктів, ОСОБА_1 .

Рішенням XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання від 02 серпня

2021 року № 117 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Борівської селищної ради, за межами населених пунктів, гр. ОСОБА_1 » передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га /кадастровий номер 6321084000:01:005:0325/ за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради.

На підставі вищевказаного рішення Борівської селищної ради державним реєстратором 20 серпня 2021 року внесено запис № 44340206 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321084000:01:005:0325 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2473192963040) за ОСОБА_1 .

Ізюмською окружною прокуратурою в ході здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження

№ 42021222090000083 від 17 серпня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, встановлено порушення вимог законодавства при прийнятті Борівською селищною радою рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та 11 передання у власність гр. ОСОБА_1

06 листопада 2021 року між ОСОБА_1 (за довіреністю ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки

№ 1849, який 06 листопада 2021 року зареєстрований приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О.І. (номер відомостей про речове право №44886504).

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 28 березня 2023 року (дата формування) нерухоме майно, а саме земельна ділянка, площею 2,0000 га, кадастровий

№ 6321084000:01:005:0325, зареєстровано за ОСОБА_1 (том 1, а. с . 82).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника керівника Полтавської обласної прокуратури підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо позовних вимог про оскарження рішення селищної ради

Відповідно до статей 13 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами другою, третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Держава є самостійним суб`єктом права власності на землю, яка реалізує це право через органи державної влади на землі державної власності.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

У статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» зазначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста (частина перша

статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У частині першій статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частина друга статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради,

і враховується його голос.

Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають

у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається

не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Правомочний склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку, яка становить не менш як дві третини від загального складу ради (абзац десятий статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Судом установлено, що загальний склад Борівської селищної ради становив

26 депутатів. За прийняття рішення XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання № 117 від 02 серпня 2021 року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Борівської селищної ради, за межами населених пунктів, гр. ОСОБА_1 » проголосували «за» 17 депутатів, голова ради участі

у голосуванні не брав.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за математичним визначенням дві третини від 26 голосів становить 17,33 (26:3 х 2), тому, виходячи із вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо його прийняття

не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради,

а кожен депутат має один голос, рішення вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало мінімум 18 депутатів селищної ради, оскільки 17 голосів становить менше ніж дві третини необхідних голосів від загального складу ради.

Одночасно із цим апеляційний суд зазначив, що, враховуючи наявність рішення про надання у приватну власність земельної ділянки, яке прийняте відповідним органом місцевого самоврядування - Борівською селищною радою, яка діяла від імені власника - Борівської селищної територіальної громади у межах повноважень, земельна ділянка вибула з володіння власника за його волею, а отже, спірна земельна ділянка не може бути витребувана у відповідача на підставі статті 388 ЦК України.

Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Прокурор у касаційній скарзі послався на подібний правовий висновок, який викладено у постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 826/2184/17 (провадження № 11-918апп18) про те, що відсутність кворуму для голосування є підставою незаконності прийнятого рішення.

А тому в цій частині судове рішення апеляційного суду підлягає зміні у мотивах висновку.

Разом з тим Верховний Суд зауважує на те, що наведена правова позиція Великої Палати Верховного Суду стосується недійсності дій Національного банку України при віднесенні банку до категорії неплатоспроможних. У тій справі Великою Палатою Верховного Суду не досліджувалось питання добросовісності набувача, дотримання вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, втручання держави у право мирного володіння майном й критерії трискладового тесту, який вимагає досліджувати Європейський суд з прав людини.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що оскарження рішення селищної ради є неефективним способом захисту, оскільки спірне рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою, означена позовна вимога задоволенню не підлягає (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20(провадження № 14-206цс21); від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (провадження № 12-32гс22); від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21(провадження № 12-9гс23); від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 (провадження № 12-60гс23), від 03 вересня 2025 року у справі № 11/906/23, провадження № 12-61гс24) та інші).

Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України власнику належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах:

від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35 гс 21), від 28 вересня 2023 року у cправі № 911/229/22 (провадження № 12-50гс23)

та інших.

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном недобросовісним набувачем передбачено статтею 387 ЦК України (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22)).

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (див.; постанови Великої Палати Верховного Суду

від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19),

від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19),

від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див.; пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122 гс 18).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову прокурору, суд апеляційної інстанції, встановивши, що витребування спірної земельної ділянки у відповідача, яка є добросовісним набувачем, відповідно до вимог статті 388 ЦК України є неможливим.

Верховний Суд погоджується із вищезазначеним висновком суду апеляційної інстанції.

Можливість витребування майна із володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35 гс 21).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див.; пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127 гс 19).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy

v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 11 січня 2024 року заява № 70445/13 у справі «Шмакова проти України» у пунктах 15, 16, 17, 21 дійшов висновку про те, що у цій справі згідно з документами та інформацією, наданою заявницею, яку Уряд не оскаржував, завод не працював протягом багатьох років. Крім того, Суд зазначає, що під час першого розгляду позову прокурора національні суди наголосили, що відповідна земельна ділянка ніколи не використовувалася заводом і на ній не було споруд, які належали б заводу. Суд також зазначає, що Уряд не пояснив, чому, якщо існувала нагальна суспільна потреба у виділенні цієї землі для будівництва школи та дитячого садка, ця земельна ділянка стільки років не використовувалася, і чи така потреба усе ще існувала.

Така ситуація порушує питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції

у зв`язку з вимогою дотримання суспільних інтересів (див. рішення у справі «Вассалло проти Мальти» (Vassallo v. Malta), заява № 57862/09, пункт 43,

від 11 жовтня 2011 року). При цьому Суд також розглядатиме пропорційність заходу.

Суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями).

Наведених міркувань достатньо для визнання Судом того, що за обставин цієї справи позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого.

Отже, позбавлення добросовісного набувача права власності на спірне нерухоме майно призведе до порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190 цс 20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Під час набуття спірного нерухомого майна ОСОБА_2 правомірно очікувала, що ОСОБА_1 мала право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Тобто, ОСОБА_2 , набуваючи у володіння спірне нерухоме майно, вочевидь не могла знати про те, що це майно вибуло з власності територіальної громади Борівської селищної ради з порушенням процедури ухвалення рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, ОСОБА_1 », а саме у зв`язку із відсутністю кворуму на відповідній сесії сільської ради.

Вказане спростовує посилання касаційної скарги на недобросовісність дій

ОСОБА_2 .

Апеляційний суд проаналізував добросовісність дій ОСОБА_2 і критерії правомірності втручання у право мирного володіння майном та встановив нелегітимність мети у вигляді безоплатного позбавлення майна відповідача.

У цьому випадку втручання у право ОСОБА_2 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі наслідки вилучення нерухомого майна не переважають дотримання прав власника ОСОБА_2 , яка законним набула у власність майно.

Зазначені висновки апеляційного суду є мотивовані, з посиланням на дослідження трискладового тесту, який відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, положенням статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, у практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом,

стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 у справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).

Ураховуючи викладене, обґрунтованим є висновок про неможливість витребування нерухомого майна у ОСОБА_2 , оскільки задоволення позову про витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що саме по собі посилання прокуратури на незаконність рішення Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області внаслідок порушення процедури його ухвалення у зв`язку із відсутністю кворуму для ухвалення такого рішення (17 депутатів при кворумі 17,33 депутати) не впливає на відсутність підстав для витребування земельної ділянки у відповідача, який є добросовісним набувачем, з огляду на статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якою гарантується захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.

Намагання виправити допущену в минулому органом влади помилку, якою Ізюмська окружна прокуратура вважає рішення XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання №117 від 02 серпня 2021 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, ОСОБА_1 », у будь-якому випадку не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладати на нього усі негативні наслідки такої помилки

(як вважає позивач), оскільки задоволення позову покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, оскаржуване судове рішення ухвалено за належної перевірки добросовісності/недобросовісності набувача. Суд апеляційної інстанції застосував статті 387 388 ЦК України, положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Посилання у касаційній скарзі заступника керівника Полтавської обласної прокуратури у відповідній частині є безпідставними, а тому відхиляються Верховним Судом.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками по суті вирішення спору, а вказане не може бути правовою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене, висновки апеляційного суду по суті вирішення позову є вірними, однак мотиви його судового рішення слід змінити з урахуванням цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,

а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково

і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункти 1 та 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові

рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю

або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права

або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки наслідки розгляду позову залишаються ті самі, зміна мотивів судового рішення не впливає на правильність висновків суду по суті вирішення позову.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково .

Постанову Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 року змінити в частині мотивів, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк