Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.12.2019 року у справі №372/3201/17

Постанова

Іменем України

05 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 372/3201/17-ц

провадження № 61-21267св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т.

Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, та,

з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13 грудня 2017 року, просив визнати за ним право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,110 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним

з моменту укладення договір купівлі-продажу цього садового будинку, укладений 27 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., зареєстрований за номером 491; визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:042:0054, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., зареєстрований за номером 492; витребувати зазначене майно із незаконного володіння ОСОБА_2 на його користь. Судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 09 квітня 2015 року ОСОБА_3 за відплатним договором купівлі-продажу відчужила на його користь земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:042:0054, за адресою: АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_3 на праві власності відповідно до договору дарування від 12 лютого 2013 року за реєстровим номером 360, та садовий будинок АДРЕСА_1

за цією ж адресою, що належав ОСОБА_3 на праві власності відповідно

до договору дарування від 12 лютого 2013 року. Таким чином він

у встановленому законом порядку набув право власності на вказані об'єкти нерухомого майна.

У подальшому рішенням Обухівського районного суду Київської області

від 03 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року, у справі № 372/1859/15-ц частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3, визнано недійсними договори дарування садового будинку та земельної ділянки, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 зазначені садовий будинок та земельну ділянку.

27 лютого 2017 року ОСОБА_4 на підставі зазначених судових рішень відчужив на користь ОСОБА_2 земельну ділянку та садовий будинок, уклавши відповідні договори купівлі-продажу.

Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

та кримінальних справ від 13 вересня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 серпня 2016 року й ухвалу апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року скасовано, справу направлено

на новий розгляд до суду першої інстанції.

Посилаючись на викладене, вважаючи, що договір дарування від 12 лютого

2013 року, за яким ОСОБА_4 відчужив на користь ОСОБА_3 садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, є дійсним, а він є законним та повноправним власником спірного майна, яке вибуло з його власності поза його волею

з підстави, що згодом відпала, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та витребувати вказане майно на його користь із незаконного володіння ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ні відповідач ОСОБА_2,

ні третя особа ОСОБА_4, будучи стороною у справі про поділ майна подружжя, не знали та не могли знати про наявність спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо поділу спільного майна подружжя та про накладений ухвалою Печерського районного суду м.

Києва від 24 лютого 2017 року арешту

на майно ОСОБА_4, тому визнав необґрунтованим посилання позивача

про порушення відповідачем та ОСОБА_4 вимог чинного законодавства при укладенні договорів купівлі-продажу спірних садового будинку та земельної ділянки, укладених 27 лютого 2017 року.

Безпідставною, на думку суду першої інстанції, є вимога ОСОБА_1 про витребування у ОСОБА_2 спірного майна, оскільки, хоча рішенням касаційної інстанції і скасовані рішення Обухівського районного суду Київської області

від 03 серпня 2016 року та ухвала апеляційного суду Київської області

від 02 лютого 2017 року, однак остаточне рішення у вказаній справі не ухвалено.

Крім того, суд визнав ОСОБА_2 добросовісним набувачем, а тому витребування у нього вказаного майна не допускається.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2019 року скасовано й ухвалено у справі нове рішення, яким позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок

АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,110 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1, укладений 27 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., зареєстрований за номером 491.

Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:042:0054, за адресою: АДРЕСА_1, укладений

27 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., зареєстрований за номером
492.

Витребувано садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:042:0054, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, із незаконного володіння

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати

зі сплати судового збору в сумі 24 800,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 серпня 2016 року та ухвала апеляційного суду Київської області

від 02 лютого 2017 року, на підставі яких оспорюваний садовий будинок

та земельна ділянка АДРЕСА_1 вибули із законного володіння

та власності ОСОБА_1, скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 вересня 2017 року

у цивільній справі № 372/1859/15, а інших судових рішень про визнання недійсними правочинів, на підставі яких ОСОБА_1 набув права власності на спірне майно, немає, дійшов висновку, що вимоги про витребування вказаного майна від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 є законними

та обґрунтованими.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у листопаді 2019 року,

ОСОБА_2, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року скасувати

й залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області

від 21 червня 2019 року.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на те,

що 13 листопада 2019 року апеляційним судом судове засідання у справі

за позовом ОСОБА_1 до нього було проведено без його участі та без участі його представника, хоча і він і його представник 12 листопада 2019 року надсилали на електронну адресу апеляційного суду (оскільки в інший спосіб повідомити суд вже не могли) заяви про відкладення розгляду справи у зв'язку

з раптовою хворобою його представника, про що особисто йому стало відомо увечері 12 листопада 2019 року, та неможливістю ним особисто бути присутнім

у судовому засіданні, оскільки він знаходився в іншому місті, та не мав змоги

за такий короткий строк надати іншій особі повноваження представляти його інтереси в суді. Вказані заяви в судовому засіданні 13 листопада 2019 року розглянуті не були, чим було порушено його права.

Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений

у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552, відповідно до якого той факт, що встановлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно

та їх обтяжень", не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо, та наголошуючи, що вирішальною обставиною при розгляді такої категорії справ є з'ясування судом, чи були сторони договору обізнані про встановлену судом заборону на відчуження майна, оскільки саме ці обставини впливають на чинність укладених договорів, ОСОБА_2 вказує, що апеляційним судом під час розгляду цієї справи зазначені обставини залишені поза увагою, тоді як суд першої інстанції, на підставі наданих сторонами доказів, встановив, що ні йому, ні ОСОБА_4 станом на 27 лютого 2017 року, на момент укладення між ними договорів про відчуження спірного майна, не було відомо про існування ухвал Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого

2017 року, відповідно до яких було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя (в тому числі й спірного майна), а також про накладення арешту на таке майно, оскільки такі ухвали судом були постановлені без участі сторін, а оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень 28 лютого 2017 року, тобто на наступний день після укладення між ним та ОСОБА_4 договорів купівлі-продажу спірного майна.

Вважаючи себе добросовісним набувачем спірного майна, заявник вказує,

що апеляційний суд не дав належної оцінки тому, що позивачем під час розгляду справи не була спростована добросовісність набуття ним у власність спірного майна, набутого за відплатним договором купівлі-продажу у законного власника такого майна, а отже дійшов помилкового висновку про витребування у нього такого майна.

Аргументи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 напостанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, матеріали справи витребувано з Обухівського районного суду Київської області, зупинено дію постанови Київського апеляційного суду

від 13 листопада 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності

на нерухоме майно від 20 жовтня 2010 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 14 вересня 2010 року № 11/25, ОСОБА_4 належав садовий будинок, загальною площею 476,2 кв. м, житловою площею 122,4 кв. м

у смт Козин Обухівського району Київської області.

Згідно із державним актом на право власності на землю серії ІІІ-КВ № 044262, виданим Козинською селищною радою народних депутатів Обухівського району Київської області від 25 грудня 1997 року № 6, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 11 березня

1998 року № 1785, ОСОБА_4 належала земельна ділянка, загальною площею 0,110 га в смт Козин Обухівського району Київської області.

Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, 25 червня 2010 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.

На підставі договору дарування садового будинку від 12 лютого 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 358, ОСОБА_4 передав безоплатно ОСОБА_3 у власність садовий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 476,2 кв. м, житловою площею 122,4 кв. м, розташований АДРЕСА_1.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 12 лютого 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Лазарєвою Л. І. та зареєстрованого

в реєстрі за № 360, ОСОБА_4 безоплатно передав у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,110 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Козинська селищна рада, садове товариство "Зоря", кадастровий номер земельної ділянки 3223155400:03:042:0054.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 квітня 2015 року ОСОБА_3 за оплатним договором передала

у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:042:0054, загальною площею 0,110 га, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1, земельна ділянка б/н, цільове призначення (використання) земельної ділянки - індивідуальне садівництво.

Згідно з договором купівлі-продажу від 09 квітня 2015 року, ОСОБА_3 продала ОСОБА_1 садовий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 476,2 кв. м, житловою площею 122,4 кв. м.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 серпня 2016 року, ухваленим у справі № 372/1859/15-ц, позовні вимоги ОСОБА_4

до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування садового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 476,2 кв. м, житловою площею 122,4 кв. м, укладений 12 лютого 2013 року між ОСОБА_4

та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І., зареєстрований в реєстрі за № 358; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,110 га, кадастровий номер 3223155400:03:042:0054, розташованої у садовому товаристві "Зоря" за адресою:
смт Козин Обухівського району Київської області, укладений 12 лютого 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І., зареєстрований в реєстрі за № 360; витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 садовий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 476,2 кв. м, житловою площею 122,4 кв. м та земельну ділянку загальною площею 0,110 га, кадастровий номер 3223155400:03:042:0054, які розташовані у садовому товаристві "Зоря" за адресою: смт Козин Обухівського району Київської області. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

02 лютого 2017 року апеляційним судом Київської області зазначене рішення Обухівського районного суду Київської області залишено без змін та, відповідно до вимог статті 223 ЦПК України (в редакції, чинній станом на час перегляду судового рішення апеляційним судом) рішення набрало законної сили.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року відкрито провадження у справі № 757/8760/17-ц за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.

Цього ж дня ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/8760/17-ц задоволено заяву ОСОБА_3 та забезпечено позов шляхом накладення арешту на садовий будинок

АДРЕСА_1, загальною площею 476,2 кв. м, житловою площею 122,4 кв. м, розташований АДРЕСА_1; земельну ділянку, кадастровий номер undefined, площею 0,110 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

27 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу садового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., зареєстрований в реєстрі за № 491, на підставі якого ОСОБА_2 набув у власність садовий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 476,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., зареєстрований в реєстрі за № 492, на підставі якого ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку, площею

0,110 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Козинська селищна рада, садове товариство "Зоря", кадастровий номер 3223255400:03:042:0054, цільове призначення - для індивідуального садівництва.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки касаційну скаргу подано до суду у листопаді 2019 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України у редакції, що діяла

до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи

в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги).

Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_2, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню

не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається

на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Керуючись вказаними вище положеннями закону та виходячи із встановлених

у справі обстави, апеляційний суд вважав, що уклавши 09 квітня 2015 року

з ОСОБА_3 нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки в садовому товаристві "Зоря" в смт Козині Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 набув права власності

на зазначене майно, яке вибуло з його володіння та власності поза його волею на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 серпня 2016 року у справі № 372/1859/15 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року, які в подальшому скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ

від 13 вересня 2017 року, а справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд. Остаточного рішення у вказаній справі не ухвалено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки рішення суду, яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки та садового будинку від 09 квітня 2015 року скасовані - вказаний правочин є дійсним, а ОСОБА_1 є належним власником цього майна.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав

і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом

і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи з того, що відповідачем у справі заперечується право ОСОБА_1 на спірний садовий будинок та земельну ділянку, апеляційний суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання за ним права власності на вказане майно є обґрунтованою і такою, що відповідає нормам матеріального права - статті 392 ЦК України.

Обґрунтованими апеляційний суд вважав і вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, укладені 27 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Так, правилом частини 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених статтею 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України 2004 року (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду із вказаним позовом), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права

та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Аналогічне положення закріплено у статті 5 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частиною 1 статті 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог

і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справ.

Встановивши, що відповідно до укладених 27 лютого 2017 року договорів купівлі-продажу спірного садового будинку та земельної ділянки право власності на це майно зареєстроване за відповідачем у справі ОСОБА_2, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність визнання вказаних правочинів недійсними та витребування зазначеного нерухомого майна із незаконного володіння

ОСОБА_2.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, якщо майно

за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло

з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що "за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким,

що вибуло з володіння власника поза його волею". Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня

2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18).

Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Врахувавши, що рішення Обухівського районного суду Київської області

від 03 серпня 2016 року та ухвала апеляційного суду Київської області

від 02 лютого 2017 року, на підставі яких садовий будинок та земельна ділянка

в садовому товаристві "Зоря" в смт Козині Обухівського району Київської області, які є предметом цього позову, вибули із законного володіння

та власності ОСОБА_1, скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 вересня 2017 року

у цивільній справі № 372/1859/15, а інших судових рішень про визнання недійсними правочинів, на підставі яких ОСОБА_1 набув права власності на спірне майно немає, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги про витребування вказаного майна від ОСОБА_2 є законними та обґрунтованими.

Доводи ОСОБА_2, викладені у касаційній скарзі, щодо його необізнаності про постановлення Печерським районним судом м. Києва 24 лютого 2017 року ухвали про накладення арешту на спірне нерухоме майно, та про неухвалення Обухівським районним судом Київської області остаточного рішення у справі № 372/1859/15 касаційним судом до уваги не беруться, оскільки зазначене

не може бути підставою для відмови у захисті права власності ОСОБА_1, оскільки його право власності на спірне майно на час розгляду справи Верховним Судом є чинним і на нього поширюються норми статті 41 Конституції України, статей 321 388 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що полягало у розгляді апеляційним судом справи без участі ОСОБА_2 та його представника, до уваги колегією суддів не беруться, оскільки як відповідача у справі так і його представника було завчасно належним чином повідомлено про час і місце слухання справи та вони мали можливість забезпечити свою явку в судове засідання, ці доводи зводяться

до незгоди з висновками апеляційного суду щодо тлумачення норм процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням вимог матеріального

та процесуального права й не може бути скасована з підстав, викладених

у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо поновлення дії рішення суду

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року

до закінчення її перегляду в касаційному порядку, слід поновити дію цієї постанови.

Щодо вирішення заяви про поворот виконання

До Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про поворот виконання постанови Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року.

Згідно з частиною 1 статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження

у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю, задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Частиною п'ятою цієї статті визначено, що питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення постанови Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року без змін, підстав для задоволення заяви про поворот виконання цієї постанови немає.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку

з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 13 листопада

2019 року.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про поворот виконання постанови Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев М. Є. Червинська