Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 401/218/18

провадження № 61-45968св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 травня 2018 року в складі судді Іващенко В. М. та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Чельник О. І., Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «Укрсиббанк»), у якому просив визнати недійсним укладений між сторонами договір про надання споживчого кредиту 11 грудня 2015 року № 11477638000.

Позов мотивований тим, що 05 травня 2008 року між ним та відповідачем укладений договір про надання споживчого кредиту № 11342663000, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 38 300 дол. США.

З метою реструктуризації заборгованості за вищевказаним кредитним договором 11 грудня 2015 року між сторонами укладений договір про надання споживчого кредиту № 11477638000, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 386 317 грн 23 коп.

ОСОБА_1 вказував, що укладенню кредитного договору від 11 грудня 2015 року № 11477638000 передували тяжкі обставини, а саме: загроза втратити квартиру, вагітність дружини, відсутність іншого житла.

Посилаючись на те, що оспорюваний договір укладений внаслідок тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому відповідно до вимог статей 203, 215, 233 ЦК України він є недійсним, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2015 року № 11477638000 укладений між банком та ОСОБА_1 з дотриманням вимог, передбачених статями 626, 638, 1054 ЦК України та інших вимог, передбачених чинним законодавством. Вказаний договір був наслідком вільного волевиявлення сторін про їх кредитні відносини. Доказів на підтвердження того, що кредитні кошти за оспорюваним договором були надані позивачу на вкрай невигідних умовах суду не надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 травня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав, визначених положеннями статей 203, 215, 233 ЦК України, для задоволення позовних вимог. При цьому судом враховано, що ОСОБА_1 , укладаючи кредитний договір 11 грудня 2015 року № 11477638000, мав на меті виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором 05 травня 2008 року № 11342663000, відповідно до умов якого сума заборгованості зростала через підвищення курсу долара США. Умови кредитування, що були застосовані до оспорюваного договору, були аналогічними тим, що застосовувались та застосовуються банком до кожного кредитного договору, а їх текст є загальновідомим. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що умови спірного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди йому, як споживачеві, а відповідач при цьому скористався вкрай невигідними умовами при укладенні спірного правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили висновок судово-економічної експертизи від 10 листопада 2017 року № 344/345/17-27, проведеної під час розгляду цивільної справи за позовом ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 11 грудня 2015 року № 11477638000, у якому вказано, що умови кредитного оспорюваного договору є несприятливими та невигідні для позивача. Висновки апеляційного суду є суперечливими, оскільки в оскаржуваній постанові вказано, що кредитний договір від 11 грудня 2015 року № 11477638000 було укладено з метою недопущенням в подальшому продажу предмету застави - квартири, разом з тим, мітиться висновок про те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами наявність випливу тяжкої обставини.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсиббанк» укладений договір про надання споживчого кредиту № 11342663000, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 38 300 дол. США.

Відповідно до розділу 2 вказаного кредитного договору виконання зобов`язань позичальника забезпечується заставою нерухомості - чотирьохкімнатною квартирою АДРЕСА_1 . Поручителями за вказаним договором виступили ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

11 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсиббанк» укладений договір про надання споживчого кредиту № 11477638000, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 386 317 грн 23 коп. з метою погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11342663000 від 05 травня 2008 року.

Пункт 6.3 вищевказаного кредитного договору містить підписи сторін договору. Підписуючи текст цього договору ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений в письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі з сумою кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за кредитним договором від 11 грудня 2015 року № 11477638000 у розмірі 452 405 грн 60 коп.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 233 ЦК України (яка визначена правовою підставою позову) унормовані правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини. За приписами наведеної норми правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Верховний Суд виходить з того, що за змістом статті 233 ЦК України ознаками правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто особа усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Для кваліфікації правочину за статтею 233 ЦК України необхідна обов`язкова наявність двох умов у сукупності: тяжких обставин і вкрай невигідні умови вчинення правочину. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, врахували, що хоча на час укладення кредитного договору від 11 грудня 2015 року № 11477638000 позивач й знаходився у складній життєвій ситуації, проте доказів на підтвердження того, що кредитні кошти за оспорюваним договором були надані йому на вкрай невигідних умовах, судами не здобуто, що виключає можливість кваліфікації правочину недійсним відповідно до вимог статті 233 ЦК України.

При цьому Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, який виходив з того, що умови кредитування, які застосовані до оспорюваного договору, були аналогічними тим, що застосовувались та застосовуються банком до кожного кредитного договору, а їх текст є загальновідомим. Кредитний договір від 11 грудня 2015 року № 11477638000 містить підписи сторін договору, підписуючи текст цього договору ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений в письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі з сумою кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що умови спірного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди йому, як споживачеві.

Доводи касаційної скарги з посиланням на висновок судово-економічної експертизи від 10 листопада 2017 року № 344/345/17-27, яким, на думку позивача, підтверджено, що умови кредитного оспорюваного договору є несприятливими та не вигідними для нього, також є безпідставними, оскільки вказаний висновок був предметом дослідження апеляційним судом у справі про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості та відхилений судом як такий, що на зменшення розміру заборгованості не впливає.

Крім того, в ході розгляду справи судом не встановлено обов`язкову наявність двох умов в сукупності (тяжкі обставини та вкрай невигідні умови вчинення правочину), що дає підстави для висновку про те, що правочин відповідно до статті 233 ЦК України є недійсним.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов