Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.06.2023 року у справі №205/7739/21
Постанова КЦС ВП від 12.06.2023 року у справі №205/7739/21

Постанова

Іменем України

12 червня 2023 року

м. Київ

справа № 205/7739/21

провадження № 61-3175св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 ,

третя особа - орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2022 року в складі судді Мовчан Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року в складі колегії суддів Городничої В. С., Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , про виселення.

Позов мотивувало тим, що 25 листопада 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримало у власність домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Після набуття права власності на нерухоме майно банк здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою стала реєстрація та проживання у будинку відповідачів, які проживають в ньому без правових підстав та відмовляються у добровільному порядку його звільнити.

АТ КБ «ПриватБанк» просило суд ухвалити рішення, яким виселити ОСОБА_1 та малолітню ОСОБА_3 з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення зі зняттям відповідачів із реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що частина друга статті 109 ЖК УРСРвстановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Суди зазначили, що предметом доказування у справі про виселення осіб з житлового приміщення, переданого в іпотеку, є, у тому числі, обставина того, що таке приміщення було придбане виключно за рахунок кредитних коштів.

Тобто, при зверненні до суду з позовом про виселення осіб без надання їм іншого житлового приміщення банк повинен надати суду докази на підтвердження того, що житлове приміщення було придбано за кредитні кошти, отримані ОСОБА_2 від банку на виконання умов кредитного договору № DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року.

Проте позивач будь-яких доказів на підтвердження вказаної обставини до суду першої інстанції не подав. Банк, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд та подавши суду заяву про розгляд справи за відсутності його представника, не надав суду кредитний договір, договір іпотеки з іпотечним застереженням або будь-який інший доказ, який би відповідав критеріям достатності, належності та допустимості, на підтвердження обставини набуття спірного житла у власність за кредитні кошти.

Оскільки позивачем не доведено, що спірне житлове приміщення придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою, суди зробили висновок про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд зазначив, що до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» надало копію кредитного договору №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року, копію договору іпотеки №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року та копію договору купівлі-продажу домоволодіння від 22 червня 2007 року, котрі не надавалися позивачем до суду першої інстанції. У подальшому банк подав до суду апеляційної інстанції також копію кредитного договору №DNG0G200002220 від 22 червня 2007 року та докази видачі кредитних коштів на суму 30 000 дол. США.

Проте, колегія суддів не прийняла зазначені докази, оскільки за змістом статей 356, 367 та 376 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Оскільки доказів неможливості подання вищевказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від АТ КБ «ПриватБанк», позивач не надав, тому долучені до апеляційної скарги та надані у судовому засіданні суду апеляційної інстанції докази за висновком колегії суддів не підлягають прийняттю та дослідженню апеляційним судом.

Аргументи учасників справи

01 березня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не виконали свій обов`язок з установлення фактичних обставин справи та не з`ясували, за які саме кошти було придбане спірне житло, в зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення. Вказує також, що суди не досліджували питання наявності або відсутності у відповідачів іншого житла, що є важливим у контексті застосування частини другої статті 109 ЖК УРСР, яке не може бути перешкодою для виселення особи, яка має в користуванні два або більше житлових приміщень. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно не прийняв подані банком докази на підтвердження того, що позичальник не мав власних коштів на придбання спірного житла, а джерелом його фінансування став отриманий у АТ КБ «ПриватБанк» кредит. Додатково вказує, що банк не надавав згоду на реєстрацію місця проживання відповідачів у спірному житлі.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 березня 2023 року вказано, що: «вобґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень АТ КБ «ПриватБанк» посилається на таке: судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України)».

У квітні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2023 року призначено справу судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 22 червня 2007 року ОСОБА_2 отримала кредит в АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 24 000 дол. США.

Виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2 було забезпечене іпотекою, предметом якої є будинок загальною площею 54,30 м?, житловою площею 23,30 м?, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01 грудня 2016 року право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.

На день розгляду справи в будинку фактично зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_3 .

Суди також установили, що постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позиція Верховного Суду

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Аналогічні за змістом положення містяться й у частині третій статті 109 ЖК України.

Разом із тим, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року в справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що: «враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року в справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-9059св21), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що: «частиною другою статті 109 ЖК Української РСР врегульовано правовідносини при відсутності в особи, яка підлягає виселенню на законних підставах із займаного іпотечного житлового приміщення, іншого житла у власності або користуванні. Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкту житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом. Отже, відсутні підстави вважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар. Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК Української РСР допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило про порушення справедливо балансу між правами учасників спору».

Подібний за змістом висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 442/328/19-ц.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що: «відповідачі, як колишні власники спірної квартири, яка була предметом іпотеки і не придбавалась за кредитні кошти, відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР можуть користуватись цією квартирою до забезпечення іншим постійним жилим приміщенням. Якщо колишні власники фактично не проживають у спірному житлі, яке набуто новим власником за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та забезпечені іншим постійним житлом, відповідно, відсутні передбачені законом підстави для збереження за ними права на користування вже чужим майном на підставі частини другої статті 109 ЖК УРСР. Отже, для вирішення питання щодо визнання осіб такими, що втратили право користування майном (наслідок виселення), необхідно встановити, чи проживають та користуються відповідачі спірним житлом, чи мають вони інше житло, оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на квартиру та правом користування цією квартирою відповідачами».

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що саме позивач повинен був довести наявність передбачених частиною другою статті 109 ЖК України підстав для виселення мешканців іпотечного житла без надання їм іншого житлового приміщення.

Установивши, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту придбання домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за кредитні кошти, а також на підтвердження обставин реєстрації місця проживання відповідачів у будинку без згоди іпотекодержателя та обставин наявності у відповідачів іншого житла, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що разом з апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію кредитного договору №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року, копію договору іпотеки №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року та копію договору купівлі-продажу домоволодіння від 22 червня 2007 року, котрі до суду першої інстанції позивачем не подавалися. У подальшому банк надав суду апеляційної інстанції також копію кредитного договору №DNG0G200002220 від 22 червня 2007 року та докази видачі кредитних коштів на суму 30 000 дол. США.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15 (провадження № 61-4848св19) зазначено, що: «відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».

Установивши, що банк не довів неможливості подання доказів придбання спірного домоволодіння за кредитні кошти до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, та розпорядився наданими йому процесуальними правами на власний розсуд, подавши до місцевого суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, апеляційний суд обґрунтовано не прийняв подані позивачем разом з апеляційною скаргою документи як докази у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального або процесуального права та без урахування висновків щодо їх застосування, взв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення- залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук