Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.06.2018 року у справі №601/667/16

Постанова

Іменем України

12 червня 2018 року

м. Київ

справа № 601/667/16-ц

провадження № 61-13845св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на заочне рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 липня 2016 року у складі судді Зембри Є. Й. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

21 квітня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «ЛК «Ваш Авто») про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, посилаючись на те, що 23 березня 2016 року він уклав з відповідачем договір фінансового лізингу № 003663, предметом якого визначено трактор марки «Jinma 260 E». В цей же день на виконання умов договору він сплатив відповідачу 35 тис. грн. Зазначений договір повинен бути визнаний недійсним, оскільки у ТОВ «ЛК «Ваш Авто» відсутня ліцензія на надання послуг з фінансового лізингу і відповідач ввів його в оману щодо предмета договору та його ціни. Під час представлення комерційної пропозиції щодо продажу трактора марки «Jinma 3244» вартістю 65 тис. грнТОВ «ЛК «Ваш Авто» самовільно внесло зміни в умови договору, замінивши обраний ним транспортний засіб на трактор марки «Jinma 260 Е» вартістю 150 тис. грн. Умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству та порушують його права як споживача. Враховуючи викладене, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 23 березня 2016 року № 003663, стягнути з відповідача сплачені ним на виконання умов договору кошти в сумі 35 тис. грн.

Заочним рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 липня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 23 березня 2016 року № 003663, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «ЛК «Ваш Авто». Стягнуто з ТОВ «ЛК «Ваш Авто» на користь ОСОБА_4 35 тис. грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «ЛК «Ваш Авто» здійснювалася нечесна підприємницька діяльність, в результаті якої між сторонами було укладено договір, що містить несправедливі умови. Крім цього, у відповідача відсутня ліцензія на здійснення фінансових послуг з фінансового лізингу, а тому наявні підстави для визнання правочину недійсним та повернення сплачених позивачем на виконання цього договору коштів.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «ЛК «Ваш Авто» відхилено, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 липня 2016 рокузалишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Крім цього, оспорюваний договір за своєю правовою природою є змішаним договором і містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, а тому потребував нотаріального посвідчення.

28 грудня 2016 року ТОВ «ЛК «Ваш Авто» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 липня 2016 рокуі ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 29 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що Закон України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки такий вид діяльності як фінансовий лізинг регулюється Законом України «Про фінансовий лізинг». Підписання позивачем договору фінансового лізингу є підтвердженням того, що сторони досягли згоди з усіх його істотних умов. Оспорюваний договір не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, а ТОВ «ЛК «Ваш Авто» займається виключним видом господарської діяльності з надання послуг з фінансового лізингу без набуття статусу фінансової установи, тому відповідна ліцензія не потрібна.

06 лютого 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у цій справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 березня 2018 року справу № 601/667/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 23 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ «ЛК «Ваш Авто» було укладено у простій письмові формі договір фінансового лізингу № 003663, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді трактора марки «Jinma 260 Е» вартістю 150 тис. грн та передати цей транспортний засіб у користування позивача, який у свою чергу зобов'язався сплачувати за користування трактором періодичні лізингові платежі згідно з графіком.

На виконання договору 23 березня 2016 року ОСОБА_4сплатив ТОВ «ЛК «Ваш Авто» 35 тис. грн авансового платежу.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (стаття 203 ЦК України).

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї правової норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті цього 18 Закону).

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

У частині першій статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт п'ятий частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-підприємцями (частина перша статті 5 вказаного Закону).

Тобто чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, яка має статус фінансової установи, однак матеріали справи не містять доказів про те, що ТОВ «ЛК «Ваш Авто» є фінансовою установою.

Частинами першою, другою статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Враховуючи положення зазначених вимог чинного законодавства України, суди дійшли правильного висновку про те, що послуги з фінансового лізингу ТОВ «ЛК «Ваш Авто» мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи, та отримання відповідних ліцензій.

За таких обставин помилковими є доводи відповідача про те, що законодавством не передбачено обов'язкової наявності ліцензії під час укладення договору фінансового лізингу.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (частина перша статті 227 ЦК України).

Згідно із статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Як установлено судами попередніх інстанцій, договір фінансового лізингу № 003663, укладений 23 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ «ЛК «Ваш Авто», нотаріально не посвідчений.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 220 ЦК України, статті 799 ЦК України та частини другої статті 806 ЦК України.

Вимоги щодо нотаріального посвідчення при укладенні договору фінансового лізингу від 23 березня 2016 року не були дотримані, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей правочин вчинено з порушенням вимог статті 220, частини другої статті 799 ЦК України, а тому він є нікчемним правочином.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 35 тис. грн, оскільки вони були сплачені на виконання нікчемного правочину.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення по суті спору, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не було належним чином враховано, що між сторонами договору фінансового лізингу досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, не заслуговують на увагу, оскільки спірний договір фінансового лізингу не був нотаріально посвідчений, що є порушенням вимог частини першої статті 220 ЦК України.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що судами не було належним чином встановлено правовідносини, які виникли між сторонами, та не застосовано спеціальне законодавство, яким безпосередньо регулюються спірні правовідносини (Закон України «Про фінансовий лізинг»), оскільки суди правильно встановили змішану правову природу спірного правочину та зазначили, що на спірні правовідносини поширюються норми ЦК України щодо договору оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу.

Посилання відповідача на те, що договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню, є помилковими та спростовуються установленими чинним законодавством вимогами щодо форми та змісту договору фінансового лізингу, а саме статтями 628, 799, 806 ЦК України.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 29 листопада 2016 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов