Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.03.2026 року у справі №990/449/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026року

м. Київ

справа № 990/449/25

провадження № 11-429заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікацйної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2025 року (судді Желтобрюх І. Л., Білоус О. В., Блажівська Н. Є., Шишов О. О., Яковенко М. М.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. 26 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати частково пункт 2 рішення ВККС від 11 серпня 2025 року № 151/зп-25 в частині недопуску позивача до третього етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей кандидатів на посаду судді місцевого адміністративного суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого адміністративного суду, що успішно склали тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації місцевого адміністративного суду і набрали прохідний бал (додаток 2);

- зобов`язати ВККС допустити позивача до третього етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей кандидатів на посаду судді місцевого адміністративного суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого адміністративного суду, що успішно склали тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації місцевого адміністративного суду і набрали прохідний бал, та внести зміни до додатка 2 рішення ВККС від 11 серпня 2025 року № 151/зп-25 шляхом включення ОСОБА_1 до переліку кандидатів, допущених до наступного етапу добору.

Рух адміністративного позову та короткий зміст ухвали суду першої інстанції

2. ОСОБА_1 додав до позовної заяви клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому навів мотиви та підстави, які, на його думку, є поважними причинами пропуску такого строку: наголосив на тому, що первинно позовну заяву подав у строки, визначені процесуальним законодавством, при повторному зверненні до суду він усунув недоліки, виявлені судом при попередньому зверненні, та виклав обставини, що не дозволили йому усунути такі недоліки вчасно.

3. Ухвалою від 01 жовтня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив провадження у справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін та зазначив в ухвалі про необхідність безпосереднього з`ясування позицій сторін щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.

4. У судовому засіданні 06 листопада 2025 року позивач просив визнати строк звернення до суду з цим адміністративним позовом не пропущеним з підстав та обґрунтувань, наведених у клопотанні, вказавши, зокрема, на обставини, які зумовили затримку у виправленні недоліків попередньої позовної заяви (зміна місця роботи, проживання, налагодження побуту). Серед іншого позивач зазначив про швидке (п`ятихвилинне) усунення недоліків через «Електронний суд» після отримання відповідної ухвали та вказав на усвідомлений вибір одного з двох варіантів процесуальної поведінки (оскарження ухвали про повернення первинно поданої позовної заяви чи повторне звернення до суду з позовом) на користь другого з них, оскільки підготовка апеляційної скарги вимагатиме більше часу, ніж повторне подання позовної заяви, розуміючи при цьому ризики негативних процесуальних наслідків у разі непоновлення судом пропущеного строку звернення до суду.

5. Представник відповідача, у свою чергу, наголосив на неповажності наведених позивачем підстав пропуску такого строку та просив залишити цей адміністративний позов без розгляду, зазначивши про пасивну поведінку позивача, яка полягала у нез`ясуванні руху у справі за його первісно поданою позовною заявою.

6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 листопада 2025 року визнав указані ОСОБА_1 причини для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними та залишив його адміністративний позов без розгляду.

7. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що повідомлені позивачем обставини не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску саме строку на звернення до суду із цим позовом внаслідок втрати актуальності зазначених позивачем обставин на час повторного звернення до суду.

8. Також суд першої інстанції зауважив, що ОСОБА_1 долучив до клопотання документи, які, на його думку, підтверджують поважність пропуску строку, встановленого судом для виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення його первісної позовної заяви без руху, проте ухвалу про повернення позовної заяви він не оскаржував.

9. Позивач не навів жодних переконливих доказів існування об`єктивних непереборних обставин, що унеможливили б звернення до суду через підсистему «Електронний суд», при тому, що він є належно зареєстрованим і досвідченим її користувачем.

10. Інших поважних причин для поновлення строку звернення до адміністративного суду з посиланням на обставини об`єктивного і непереборного характеру, підтверджені доказами, позивач не навів і таких, як зазначив суд першої інстанції, не вбачається з матеріалів позовного провадження.

11. Ураховуючи те, що позовну заяву подано після закінчення строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), і підстави для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, указані ОСОБА_1 , є неповажними, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

12. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

13. Твердить, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню на підставі статті 320 КАС України.

14. Вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, що він (позивач) подав клопотання про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, у якому навів мотиви та підстави, які, на його думку, є поважними причинами пропуску такого строку. Наголошує, що вперше подав позовну заяву у строки, визначені процесуальним законодавством, при повторному зверненні до суду він усунув недоліки, виявлені судом при попередньому зверненні, та виклав обставини, що не дозволили йому усунути такі недоліки вчасно.

15. Звертає апелянт увагу на те, що вперше він звернувся до суду 29 серпня 2025 року, однак Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 вересня 2025 року залишив позовну заяву без руху та надав десятиденний строк для усунення її недоліків, а ухвалою від 22 вересня 2025 року повернув позовну заяву у зв`язку з тим, що в межах встановленого судом строку позивач недоліків позовної заяви не усунув, при цьому суд зазначив, що надана позивачем 17 вересня 2025 року заява про усунення недоліків позовної заяви не може вважатись належним доказом виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, оскільки така заява подана до суду після закінчення встановленого судом строку для усунення недоліків.

16. Мовить ОСОБА_1 і про те, що у поданому до суду клопотанні та наданих у судовому засіданні поясненнях він вказував, що своєчасному усуненню недоліків вперше поданої позовної заяви завадило таке: призначення з 01 вересня 2025 року його на посаду в. о. заступника начальника ГУ ДПС у Закарпатській області із територіальним розміщенням у м. Ужгороді; відсутність у нього постійного доступу до інтернету до 17 вересня 2025 року через те, що в нього не було постійного (тимчасового) місця проживання у м. Ужгороді та відсутність доступу до інтернету на робочому місці. На підтвердження цих обставин він (позивач) долучив до клопотання копії наказів про призначення його з 26 серпня 2025 року головним державним інспектором Ужгородського відділу по роботі з податковим боргом Управління ГУ ДПС у Закарпатській області та з 02 вересня 2025 року - в. о. заступника начальника ГУ ДПС у Закарпатській області, а також копію договору оренди житла у м. Ужгороді від 16 вересня 2025 року.

17. Зазначає, що він лише 17 вересня 2025 року мав фактичну можливість ознайомитися з ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 вересня 2025 року про залишення первинної позовної заяви без руху.

18. Наголошує на тому, що він об`єктивно не міг ознайомитись із ухвалою Верховного Суду про залишення позову без руху (від 03 вересня 2025 року), оскільки фізично не мав доступу до інтернету, проживав не у власному помешканні та без наявності доступу до інтернету, на робочому місці інтернет-мережа лише для службового користування, на електронну пошту на телефоні перші повідомлення надійшли лише 19 вересня 2025 року, інших способів ознайомитись із ухвалою у нього фізично не було.

19. Вважає, що наведені вище обставини підтверджують поважність причин звернення до суду з пропуском строків, визначених КАС України, та вказують на змістовність і вагомість його доводів щодо вчинення всіх необхідних і можливих дій, які свідчать про бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку.

20. Просить ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2025 року скасувати, а справу направити до цього суду для розгляду по суті.

Позиція відповідача

21. ВККС своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Рух апеляційної скарги

22. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалою від 10 грудня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 29 січня 2026 року призначила цю справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 12 березня 2026 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

23. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Велика Палата дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

24. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

25. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

26. Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

27. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

28. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо, зокрема, оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС.

29. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

30. Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

31. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя цієї статті КАС України).

32. Для звернення до суду у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, ВККС під час процедури проведення добору кандидатів на посаду судді, конкурсу на посаду судді чи призначення на посаду судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлюється місячний строк (частина восьма статті 122 КАС України).

33. Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

34. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

35. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

36. Таким чином, строк, передбачений частиною восьмою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

37. Оскільки цей спір виник у справі щодо оскарження рішення ВККС, ухваленого під час процедури проведення добору кандидатів на посаду судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», як правильно зазначив суд першої інстанції, до спірних відносин застосовується місячний строк звернення до адміністративного суду.

38. Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

39. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

40. Як правильно зазначив суд першої інстанції, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

41. Поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

42. Частиною шостою статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

43. Норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

44. Отже, суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, в якому наведено поважність причин пропуску такого строку, та наданих нею доказів, яким може бути надано відповідну правову оцінку судом.

45. У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що оскаржуване рішення ВККС ухвалено 11 серпня 2025 року та оприлюднено на офіційному вебсайті ВККС.

46. До Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із цим адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся 26 вересня 2025 року, тобто зі значним пропуском установленого КАС України строку звернення до суду з адміністративним позовом про скасування рішення ВККС, ухваленого під час процедури проведення добору кандидатів на посаду судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

47. Як убачається з клопотання про поновлення строку звернення до суду та наданих позивачем пояснень у суді першої інстанції, вперше він звернувся до суду з позовом про оскарження рішення ВККС у межах процесуального строку, встановленого для оскарження такого рішення.

48. Однак Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 вересня 2025 року залишив позовну заяву без руху та надав позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху для усунення недоліків позовної заяви, а ухвалою від 22 вересня 2025 року повернув у зв`язку з тим, що в межах встановленого судом строку позивач недоліків позовної заяви не усунув, при цьому суд зазначив, що надана позивачем 17 вересня 2025 року заява про усунення недоліків позовної заяви не може вважатись належним доказом виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, оскільки така заява надана суду після закінчення встановленого судом строку для усунення недоліків і клопотання про його поновлення позивачем не заявлено.

49. У поданому до суду клопотанні та наданих у судовому засіданні поясненнях ОСОБА_1 вказував, що своєчасному усуненню недоліків вперше поданої позовної заяви завадило його призначення з 01 вересня 2025 року на посаду в. о. заступника начальника ГУ ДПС у Закарпатській області із територіальним розміщенням у м. Ужгороді Закарпатської області; відсутність у нього постійного доступу до інтернету до 17 вересня 2025 року через те, що в нього не було постійного (тимчасового) місця проживання у м. Ужгороді, та відсутність доступу до інтернету на робочому місці. На підтвердження цих обставин позивач долучив до клопотання копії наказів про призначення його з 26 серпня 2025 року головним державним інспектором Ужгородського відділу по роботі з податковим боргом Управління ГУ ДПС у Закарпатській області та з 02 вересня 2025 року - в. о. заступника начальника ГУ ДПС у Закарпатській області, а також копію договору оренди житла у м. Ужгороді від 16 вересня 2025 року.

50. Велика Палата вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив доводи позивача щодо строків звернення до суду та обґрунтовано зазначив, що повідомлені позивачем обставини не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску саме строку звернення до суду із цим позовом.

51. Також суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що позивач долучив до клопотання документи, які підтверджують поважність пропуску строку, встановленого судом для виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення його первісної позовної заяви без руху, а не строку звернення до суду із цією позовною заявою. Натомість ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 не оскаржував. Позивач не навів жодних переконливих доказів існування об`єктивних непереборних обставин, що унеможливили б звернення до суду через підсистему «Електронний суд», при тому, що є належно зареєстрованим і досвідченим її користувачем.

52. Інших поважних причин для поновлення строку звернення до адміністративного суду з посиланням на обставини об`єктивного і непереборного характеру, підтверджені доказами, позивач не навів і таких не вбачається з матеріалів справи.

53. Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не навів змістових і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.

54. Слід також зазначити, що за змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

55. Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

56. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

57. Суд першої інстанції слушно послався на практику ЄСПЛ, яка свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббінгс на інші проти Великобританії»).

58. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

59. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» ЄСПЛ встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

60. Також у пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зазначив: «Правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

61. З огляду на викладене суд першої інстанції правильно виснував, що повідомлені позивачем причини пропуску строку звернення до суду є неповажними.

62. За правилами частини четвертої статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

63. Ураховуючи, що позовна заява подана після закінчення строку, встановленого КАС України і підстави для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, указані ОСОБА_1 , визнані неповажними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

64. Інших тверджень і міркувань, які б ставили під сумнів правильність висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

66. За правилами частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

67. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, не допустив порушень норм процесуального права, а наведені позивачем доводи не спростовують висновків, викладених у судовому рішенні, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року - без змін.

Керуючись статтями 266 292 308 310 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2025 року у справі № 990/449/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк

І. А. Воробйова К. М. Пільков

М. М. Гімон С. О. Погрібний

О. А. Губська Т. Г. Стрелець

А. А. Ємець І. В. Ткач

В. В. Король О. С. Ткачук

С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич

М. В. Мазур