Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.02.2025 року у справі №495/5982/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 495/5982/20

провадження № 61-7006св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач -керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Білгород-Дністровська міська рада Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2023 року у складі судді Мишко В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, правонаступником якої є Білгород-Дністровська окружна прокуратура звернувся до суду з позовом до Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що земельна ділянка площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:01:009:0599, відведена у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог, встановлених ЗК України, законів України: «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме щодо невідповідності містобудівній документації - Генеральному плану м. Білгород-Дністровського та Плану Зонування м. Білгород-Дністровського, затвердженими рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 28 липня 2017 року № 391.

У подальшому спірну земельну ділянку було відчужено ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2018 року між ним та ОСОБА_1 . Тобто, земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади поза її волею, а тому має бути витребувана в останнього власника.

Ураховуючи наведене, прокурор просив суд:

- визнати незаконним пункт 2.4 рішення Білгород-Дністровської міської ради від 20 березня 2018 року № 525-VII, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1 площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:01:009:0599;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:01:009:0599, укладений 18 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Рязанцевою О. Ю;

- витребувати від ОСОБА_2 на користь Білгород-Дністровської міської ради земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:01:009:0599.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2023 року у задоволенні позову керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що були відсутні правові підстави для відмови Білгород-Дністровською міською радою ОСОБА_1 у затвердженні документації із землеустрою, рішення міської ради прийнято відповідно до законодавства.

Прокурором також не доведено факту обізнаності ОСОБА_2 про суперечності розташування спірної земельної ділянки містобудівній документації.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2023 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення у редакції цієї постанови.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка не належить до тих, які загальновідомо не можуть перебувати у власності фізичних осіб. Отже, набувач не діє в умовах очевидності та не може знати, чи передбачати, яка саме забудова допустима на відповідних земельних площах, у відповідних межах тощо. На час порушення питання про надання земельної ділянки план зонування території затверджений міською радою не був. За встановлених обставин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожен із яких на відповідний час діяли у правовідносинах із набуття права власності на земельну ділянку добросовісно і не вчиняли протиправних дій, не можуть за відсутності будь-якої їхньої вини зазнавати негативних наслідків, у тому числі, нести майнову відповідальність у вигляді позбавлення права власності на земельну ділянку.

У випадку задоволення позову ОСОБА_2 буде позбавлений права власності на майно без компенсації. Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте відповідачі, фізичні особи, не повинні були передбачати наявність ризику того, що право власності на майно може бути припинено у зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання помилок.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Факт незаконного відчуження та допущення продажу спірної земельної ділянки не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Дії органу, який, отримавши погодження та документи, прийняв рішення про надання земельної ділянки і на правомірність якого відповідач ОСОБА_1 обґрунтовано покладався, так само як покладався на законність набуття відповідачем у власність земельної ділянки набувач права власності за договором ОСОБА_2 , знаходяться поза волею і контролем цих відповідачів. Відтак майно не може бути витребувано у добросовісного набувача, втручання у право володіння буде непропорційним, порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2024 року до Верховного Суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 незаконно, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у той час як відповідно до Генерального плану м. Білгород-Дністровського ця земельна ділянка знаходиться в зоні Ж-3 (зона змішаної багатоквартирної забудови та громадської забудови).

Суди не врахували, що власник майна в будь-якому разі може витребувати своє майно у особи, яка незаконно, без достатньої правової підстави заволоділа спірним майном. Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Вважає, що втручання у володіння відповідачів спірною земельною ділянкою є виправданим, оскільки здійснюється в інтересах територіальної громади.

Зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки, оскільки, проявивши достатню обачність, у процесі процедури приватизації землі та її купівлі, відповідно, могли дізнатися, що спірна земельна ділянка відноситься до земель, передбачених для багатоквартирної житлової забудови.

Відзиви на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

16 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 18 серпня 2015 року № 1352-VI «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та в оренду», ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у власність.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 було замовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано йому безкоштовно у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:01:009:0599.

У технічній документації наявний висновок Управління містобудування та архітектури Білгород-Дністровської міської ради від 15 грудня 2015 року № 707 відповідно до якого, розміщення земельної ділянки відповідає генеральному плану міста від 27 грудня 2000 року № 505-XXIII, а проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд на АДРЕСА_1 , відповідає вимогам чинного законодавства України та іншим нормативно-правовим актам та погоджується.

Рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 28 липня 2017 року № 391 затверджено містобудівну документацію «Проект внесення змін до генерального плану міста Білгород-Дністровського Одеської області», «План зонування території міста Білгород-Дністровського Одеської області (зонінг)».

Пунктом 2.4 рішення Білгород-Дністровської міської ради від 20 березня 2018 року № 525-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) відповідачу ОСОБА_1 , площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:01:009:0599.

На підставі вказаного рішення Білгород-Дністровської міської ради ОСОБА_1 набуто право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:01:009:0599 згідно з рішенням державного реєстратора Шабівської сільської ради Саченко О. Ф. від 29 серпня 2018 року № 42748348 (РНОНМ 1632127551103, номер запису про право власності 27686386).

ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу, укладеним 18 жовтня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Рязанцевою О. Ю., здійснено відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_2 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 жовтня 2018 року № 43551844 внесено запис про право власності за № 28425605.

Відповідно до листа Управління містобудування та архітектури Білгород-Дністровської міської ради від 28 жовтня 2019 року № 343 територія земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:01:009:0599 регулюється Генеральним планом міста Білгород-Дністровського та Планом Зонування міста Білгород-Дністровського, затвердженими рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 28 липня 2017 року № 391. Згідно з планом зонування території міста вищевказана земельна ділянка знаходиться в зоні Ж-3 (зона змішаної багатоквартирної забудови та громадської забудови). У зоні Ж-3 не передбачено використання земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З огляду на лист Управління містобудування та архітектури Білгород-Дністровської міської ради від 29 квітня 2020 року № 531/114, станом на 18 серпня 2015 року діючою містобудівною документацією був генеральний план міста, затверджений рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 27 грудня 2000 року № 505. Орієнтовне місце розташування земельної ділянки згідно генерального плану міста Білгород-Дністровського Одеської області, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 27 грудня 2000 року № 505, відноситься до території багатоквартирної житлової забудови. Згідно з проектом детального планування житлового району «Південний», затвердженого рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 19 листопада 1992 року (що став основною складовою генерального плану міста, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 27 грудня 2000 року № 505), вказана у запиті земельна ділянка передбачалась для будівництва декількох секцій 5-ти поверхового житлового будинку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заступник керівника Одеської обласної прокуратури вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з положеннями статті 2 ЦК України земельні відносини регулюються земельним законодавством.

Частиною четвертою статті 83 ЗК України передбачено категоризацію земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність. Зокрема, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

За загальним правилом землі загального користування - це земельні ділянки, режим користування якими відзначається найбільшою загальнодоступністю. У містах, селищах і сільських населених пунктах, землі загального користування складаються з земель шляхів сполучення (площі, вулиці, провулки, проїзди (в межах червоних ліній), дороги, набережні), земель для задоволення культурно-побутових потреб населення (парки, лісопарки, сквери, сади, бульвари, водойми, пляжі), полігонів для захоронення неутилізованих промислових відходів, полігонів побутових відходів і сміттєпереробних підприємств, та інших земель, що служать для задоволення потреб міста, селища, сільського населеного пункту.

Відповідно до статті 12 ЗК України розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до вказаної норми громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 328 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до положень статей 386 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Стаття 1 Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

ЄСПЛ неодноразово констатував у схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. russia, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте відповідач не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено у зв`язку з бездіяльністю влади у рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. russia, № 31788/06, § 72-77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд апеляційної інстанції, який змінив мотиви відмови районного суду у задоволенні позову, дослідивши та оцінивши всі надані докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що задоволення позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем, без компенсації призведе до порушення статті 1 Конвенції, оскільки в такому випадку на нього буде покладено надмірний індивідуальний тягар.

Суд правильно вказав, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Доводи касаційної скарги про те, що власник майна в будь-якому разі може витребувати своє майно у особи, яка незаконно, без достатньої правової підстави заволоділа спірним майном, з посиланням на відповідну судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, є безпідставними, оскільки у цій справі було встановлено, що як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки, яка була вперше передана у приватну власність через встановлену законодавством процедуру щодо приватизації землі, після відповідної перевірки органом місцевого самоврядування законності такої приватизації та на підставі рішення міської ради.

Послання прокурора на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 незаконно, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у той час як відповідно до Генерального плану м. Білгород-Дністровського ця земельна ділянка знаходиться в зоні Ж-3 (зона змішаної багатоквартирної забудови та громадської забудови), а відповідачі не є добросовісними набувачами є помилковим, оскільки судами попередніх інстанцій встановлювалися обставини передачі земельної ділянки ОСОБА_1 та цим обставинам була надана належна правова оцінка.

Досліджуючи вказані обставини, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що спірна земельна ділянка не належить до тих, які загальновідомо не можуть перебувати у власності фізичних осіб, а тому набувач не діяв в умовах очевидності та не може знати чи передбачати, яка саме забудова допустима на відповідних земельних площах, у відповідних межах. На час порушення питання про надання земельної ділянки план зонування затверджений не був. Тому, за встановлених обставин справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожен із яких на відповідний час діяли у правовідносинах із набуття права власності на земельну ділянку добросовісно і не вчиняли протиправних дій, не можуть за відсутності будь-якої їхньої вини зазнавати негативних наслідків, у тому числі, нести майнову відповідальність у вигляді позбавлення права власності на земельну ділянку через помилки державних органів, що відповідає наведеній вище практиці ЄСПЛ та положенням Конвенції.

При цьому, суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку пропорційності втручання держави у володіння фізичних осіб до втрат, яких такі особи понесуть у разі задоволення позову.

Доводи касаційної скарги прокурора про неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки в наведених ним справах були встановлені інші фактичні обставини, а будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, з урахуванням внесених після апеляційного перегляду справи змін, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційних скаргах заявників доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову апеляційного суду - без змін.

Судові витрати Верховним Судом не перерозподіляються, оскільки оскаржувані судові рішення залишаються без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2023 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець