Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.02.2025 року у справі №202/6038/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2024 року 12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 202/6038/19

провадження № 61-7636св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Вірко Сергій Григорович,

заінтересована особа (боржник)- ОСОБА_1 ,

заінтересована особа (стягувач)- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка Сергія Григоровича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог подання

У грудні 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Вірко С. Г. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі, стягувач - ОСОБА_2 .

Подання мотивовано тим, що у нього, як приватного виконавця, на виконанні знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_2 від 10 листопада 2023 року з примусового виконаннясудового наказу, виданого 20 липня 2021 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська у справі № 202/6038/19, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 02 вересня 2019 року та до досягнення дитиною повнолітня.

Зазначав, що разом із заявою про примусове виконання судового наказу йому було надано розрахунок заборгованості по аліментах, складений державним виконавцем Самарського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Богомол М. О., відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 складає 108 227,90 грн.

Вказував, що станом на 01 грудня 2023 року сукупний розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 становить 110 247,65 грн, що перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці.

Посилаючись на те, що правом на винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами наділені лише державні виконавці, він звернувся до суду із вказаним поданням.

Ураховуючи наведене, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Вірко С. Г. просив суд тимчасово обмежити боржника ОСОБА_1 у праві користування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка С. Г. про тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обмеження боржника у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі є передчасним та застосовується виключно у разі ухилення боржником від сплати аліментів та заборгованості за ними, що судом не було встановлено.

Районний суд зазначив, що обмеження мають на меті спонукати до сплати заборгованості у разі навмисних дій боржника, спрямованих на ухилення від сплати аліментів, а тому, фактично нарахувавши заборгованість за аліментами та застосувавши до нього усі передбачені законом обмеження, приватний виконавець не встановив та не пересвідчився у намірах боржника ухилятися від виконання рішення суду та від сплати заборгованості по аліментах, не дотримався принципу верховенства права та принципу справедливості, об`єктивності, не взяв до уваги відсутність можливості у боржника сплатити вказану заборгованість.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка С. Г. задоволено частково.

Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року скасовано.

Провадження у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка С. Г. про тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Законом України «Про виконавче провадження»не передбачено звернення виконавця до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі та не передбачено розгляд такого подання судом у порядку цивільного судочинства.

При цьому апеляційний суд зазначив, що виконавець не позбавлений права самостійно виносити такі постанови в рамках виконавчого провадження, що перебуває у нього на виконанні відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Суд послався на пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Вірко С. Г., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 травня 2024 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка С. Г. на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року відмовлено на підставі пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка С. Г. на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка С. Г. на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2025 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка С. Г. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі за поданням про тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Посилається на те, що апеляційний суд позбавив приватного виконавця та сторін виконавчого провадження можливості застосування до боржника додаткової санкції та спонукання до виконання рішення суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Братцева Н. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що доводи касаційної скарги не містять підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, яка відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судовим наказом Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2021 року у справі № 202/6038/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 02 вересня 2019 року та до досягнення дитиною повнолітня (а. с. 4).

10 листопада 2023 року ОСОБА_2 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка С. Г. із заявою про примусове виконання судового наказу, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 20 липня 2021 року (а. с. 2).

Разом із заявою про примусове виконання рішення стягувач надав приватному виконавцю виконавчого округу Дніпропетровської області Вірку С. Г. розрахунок заборгованості, складений державним виконавцем Самарського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Богомол М. О., де перебував на виконанні вказаний судовий наказ, відповідно до якого сума заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів становить 108 227,90 грн (а. с. 4, 5).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка С. Г. від 10 листопада 2023 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання судового наказу, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 20 липня 2021 року у справі № 202/6038/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 02 вересня 2019 року та до досягнення дитиною повнолітня (а. с. 7).

13 листопада 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Вірком С. Г. винесено постанови про арешт майна та арешт коштів боржника ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 (а. с. 12, 16).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржник ОСОБА_1 з 01 листопада 2022 року зареєстрована як фізична особа - підприємець (а. с. 24).

З 21 вересня 2021 року боржник ОСОБА_1 має посвідчення водія серії НОМЕР_1 (а. с. 27-28).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка С. Г. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України (частина перша статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».)

Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Положеннями частини десятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі:

1) якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;

2) використання боржником транспортного засобу у зв`язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю;

3) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

4) розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено право виконавця на звернення до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Встановивши, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено звернення виконавця до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі та не передбачено розгляд такого подання судом у порядку цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали районного суду, якою подання приватного виконавця було розглянуте по суті, та закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Разом з тим, положення частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» надає державному виконавцю право виносити вмотивовані постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Крім того, аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, а зводяться до незгоди з ухваленим у справі судовим рішенням.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, вважаючи, що апеляційний суд ухвалив судове рішення, яке відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірка Сергія Григоровичазалишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець