Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.12.2020 року у справі №2-258/05

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

місто Київ

справа № 2-258/05

провадження № 61-18981св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року (щодо перегляду ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2005 року) та на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року (щодо перегляду ухвали Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2007 року) у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., а також касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у жовтні 2004 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради, про визнання права власності на будівлю літ. "И" житлового будинку АДРЕСА_1; зобов'язання ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 оформити документи з користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2005 року затверджено мирову угоду, якою визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. "И ", "И 1", загальною площею 112,2 кв. м, житловою площею 67,2 кв. м, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1. Здійснено розподіл судових витрат. Провадження у справі закрито.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2007 року роз'яснено, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2005 року визнано право власності на 71/100 частку домоволодіння АДРЕСА_1, що складає житловий будинок літ. "И ", "И 1", загальною площею 112,2 кв. м, житловою площею 67,2 кв. м.

ОСОБА_5 як спадкоємець майна після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася 19 червня 2019 року до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на зазначені ухвали суду першої інстанції, посилаючись на порушення цими ухвалами суду першої інстанції її прав як співвласника домоволодіння АДРЕСА_1.

Зазначила, що ухвала про роз'яснення судового рішення постановлена вже після смерті ОСОБА_3, тому не могла бути ним оскаржена.

Ухвалами Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року закрито апеляційні провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2005 року та на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2007 року.

Закриваючи апеляційні провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2005 року та від 23 серпня 2007 року, суд апеляційної інстанції вважав, що зважаючи на те, що право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1 у ОСОБА_5 виникло у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, відсутні підстави для висновку, що ухвалою суду від 25 червня 2005 року про затвердження мирової угоди вирішувалися питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Щодо права на апеляційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2007 року, то суд апеляційної інстанції зазначив таке. Враховуючи, що права заявника не порушуються ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2005 року, тому ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2007 року права заявника також не порушені.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу з ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначив, що чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає підстав для покладення на сторону обов'язку відшкодувати судові витрати (судовий збір та витрати, пов'язані із розглядом справи (витрати на професійну правничу допомогу)) у разі закриття апеляційного провадження. У разі закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не вирішує спір по суті (про задоволення або відмову у позові, затвердження мирової угоди і закриття провадження у цивільній справі, прийняття відмови від позову і закриття провадження у цивільній справі, залишення позову без розгляду).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_5

ОСОБА_5 16 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвали Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року як такі, що постановлені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_5.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначила, що:

- оскаржувані ухвали суду апеляційної інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-825/10 (провадження № 14-78цс18), відповідно до яких висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції з тієї підстави, що суд не вирішував питання про її права та обов'язки, може бути зроблений лише після з'ясування, яким чином зазначене рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов'язків особи, яка подала апеляційну скаргу;

- апеляційний суд не досліджував письмові докази, наявні у матеріалах справи, щодо порушення прав та інтересів заявника оскаржуваними ухвалами суду першої інстанції, що підтверджується звукозаписом судового засідання;

- суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_5 30 жовтня 2005 року отримала таку спадщину у власність: сарай під літерою "Д", розміром 2,9 х 3,4 кв. м, який був реконструйований у літеру "И 1", а також на самочинно збудовані будівлі літера "И", що розташовані на земельній ділянці, площею 600,00 кв. м, на АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину. ОСОБА_1 отримала роз'яснення з неправильно розрахованими частками та зареєструвала за собою право власності на спірний будинок вже після набуття права власності у порядку спадкування ОСОБА_5;

- відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини;

- оскаржуваними ухвалами суду першої інстанції також порушуються права ОСОБА_5 як землекористувача, що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц

(провадження № 14-438цс19);

- за правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 446/1654/11, від 12 вересня 2018 року у справі № 2-3660/09, належними відповідачами у справах за спорами про визнання права власності на самочинне будівництво є інші власники часток житлового будинку, які водночас є користувачами земельної ділянки, на якій він знаходиться, а також власники земельної ділянки, яким у цій справі є Одеська міська рада. Враховуючи, що належного відповідача не залучено до участі у справі, тому суд мав відмовити у задоволенні позову (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18));

- суд апеляційної інстанції не вирішив питання про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи на касаційну скаргу ОСОБА_5

ОСОБА_1 у січні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направила до Верховного Суду відзив, у якому просила залишити ухвали Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення. Здійснити розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1

ОСОБА_1 16 січня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 250,00 грн, понесені у зв'язку з розглядом справи в порядку апеляційного провадження.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник визначила, що:

- оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини 5 статті 142 ЦПК України, безпідставно не вирішив питання про стягнення судових витрат, враховуючи, що цим судом закрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_5 та зроблено висновок, що її права у цій справі не порушено, тобто підтверджено зловживання нею своїм суб'єктивним правом на звернення до суду;

- суд апеляційної інстанції не врахував, що заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 250,00 грн ОСОБА_1 подано ще у січні 2020 року, що відповідає вимогам статті 134 ЦПК України;

- суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та встановивши всі обставини справи, фактично переглянув справу в повному обсязі, а представник позивача вчинив всі залежні від нього дії для захисту прав ОСОБА_1, які стали підставою для закриття апеляційного провадження у справі, а отже, послуги адвоката у цій справі були необхідними та доцільними;

- враховуючи, що цивільним процесуальним законодавством не встановлено порядку відшкодування здійснених витрат стороною під час закриття апеляційного провадження у справі, на переконання заявника, апеляційний суд мав застосувати положення частини 5 статті 142 ЦПК України за аналогією закону, врахувавши пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи на касаційну скаргу ОСОБА_1

ОСОБА_5 у травні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направила до Верховного Суду відзив, у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року залишити без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалами Верховного Суду від 28 грудня 2020 року та 29 січня 2021 року відкрито касаційні провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1978 року до 1997 року.

Спочатку сім'я ОСОБА_1 проживала у житловому будинку літ. "А" на АДРЕСА_1.

У 1990 роках ОСОБА_1 з дозволу власників житлового будинку літ. "А" (батьків чоловіка) на земельній ділянці на АДРЕСА_1 без відповідного проєкту та інших документів збудувала житловий будинок літ. "И, И 1".

Розпорядженням Київської районної адміністрації м. Одеси від 21 січня 2000 року № 66 житловий будинок літ. "И, И 1" на АДРЕСА_1 прийнятий в експлуатацію.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2005 року затверджено мирову угоду, згідно з умовами якої визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ "И ", "И 1", загальною площею 112,2 кв. м, житловою 67,2 кв. м, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, спадкоємцями після смерті якого є його мати ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2), син ОСОБА_6 та дружина ОСОБА_5.

Третьою одеською державною нотаріальною конторою 08 лютого 2010 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого після смерті ОСОБА_3 його спадкоємці мати ОСОБА_2, малолітній син ОСОБА_6 та дружина ОСОБА_5, у рівних частках успадкували частини житлового будинку на АДРЕСА_1.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту
3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Згідно з частиною 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

У справі, яка переглядається, із апеляційною скаргою на судові рішення суду першої інстанції звернулася особа, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, проте обґрунтовує таке право тим, що ухвали суду першої інстанції порушують її права як спадкоємця за законом після смерті відповідача ОСОБА_3, а не як особа, яка не брала участі у справі на момент вирішення питання про затвердження мирової угоди судом першої інстанції.

Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження у справі, зробив помилкові висновки про те, що ухвали суду першої інстанції не стосуються прав та інтересів ОСОБА_5, оскільки право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_2 у ОСОБА_5 виникло у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

В оцінці таких висновків суду апеляційної інстанції Верховний Суд застосовує системний аналіз норм ЦК України про спадкове право.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1223 ЦК України, він не заявив про відмову від неї (частини 1 та 3 статті 1268 ЦК України).

Звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, ОСОБА_5, обґрунтовуючи право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції, зазначила, що після смерті відповідача ОСОБА_3 вона прийняла спадщину та є його спадкоємцем за законом, отримала свідоцтво про право на спадщину.

Апеляційна скарга не обґрунтовувалася порушенням прав ОСОБА_5 як самостійного (окремого) учасника цивільних правовідносин, заявник обґрунтовувала своє право на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції лише як правонаступник відповідача у цих правовідносинах.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, до складу якого увійшла і частка у домоволодінні на АДРЕСА_2, тому обґрунтованим є висновок, що заявник звернулася до суду апеляційної інстанції зі скаргою як правонаступник відповідача ОСОБА_3, а не як особа, яка не брала участі у справі, прав та інтересів якої стосуються судові рішення суду першої інстанції. До того ж апеляційний суд зобов'язаний був врахувати, що ухвала Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2007 року постановлена вже після смерті ОСОБА_3, а тому право на оскарження цих судових рішень мають його правонаступники.

Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Аналіз статті 55 ЦПК України дає підстави для висновку, що право апеляційного оскарження судових рішень належить і правонаступнику сторони.

У зв'язку з наведеним, закриваючи апеляційні провадження, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_5 звернулася до суду не як особа, права та інтереси якої були порушені на момент постановлення ухвали про затвердження мирової угоди, а оскаржила зазначену ухвалу суду першої інстанції та ухвалу суду про роз'яснення судового рішення як спадкоємець відповідача. За таких обставин апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі, а також закриваючи апеляційне провадження у справі, мав враховувати процесуальний статус ОСОБА_5 саме як правонаступника відповідача ОСОБА_3, а не особи, яка не брала участі у справі та прав й інтересів якої стосується рішення у справі.

Апеляційному суду надано письмові докази на підтвердження таких обставин та саме такими обставинами обґрунтовувала заявник порушення її прав як спадкоємця за законом після смерті ОСОБА_3. Проте суд апеляційної інстанції наведених обставин не врахував та помилково вважав, що ОСОБА_5 у справі, яка переглядається, оскаржує судові рішення суду першої інстанції саме як особа, яка не брала участі у справі та прав й інтересів якої стосуються ці судові рішення.

Тож, вирішуючи питання про те, чи стосуються прав та інтересів заявника судові рішення суду першої інстанції у справі, яка переглядається, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_5 звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою як спадкоємець за законом, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані ухвали апеляційного суду є такими, що не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, та підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Водночас Верховний Суд врахував, що апеляційний суд повинен був вирішити питання про залучення до участі у справі правонаступників відповідачів, оскільки на момент подання апеляційної скарги ОСОБА_5 померли відповідачі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про помилковість закриття апеляційних проваджень у зв'язку з тим, що оскаржувані ОСОБА_5 ухвали не стосуються її прав та інтересів, не підлягають оцінці інші доводи касаційної скарги ОСОБА_5.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Оцінка аргументів касаційної скарги ОСОБА_1.

Враховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтовується, у тому числі і тим, що вона має право на стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із закриттям апеляційного провадження у справі, чому сприяли і дії її адвоката, який подавав до суду апеляційної інстанції відповідні клопотання, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана позивачем ухвала про залишення без задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення підлягає скасуванню, оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про скасування ухвал суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження, а отже, питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу має бути вирішено за результатами нового розгляду апеляційної скарги ОСОБА_5.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на неврахування того, що ОСОБА_5 звернулася до суду апеляційної інстанції як правонаступник ОСОБА_3, а не як особа, яка не брала участі у справі та права та інтереси якої порушені ухвалами суду першої інстанції про затвердження мирової угоди та про роз'яснення судового рішення, суд апеляційної інстанцій помилково зробив висновок про наявність підстав для закриття апеляційних проваджень у справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 411 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року (щодо перегляду ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2005 року) та ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року (щодо перегляду ухвали Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2007 року), а також ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко