Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №526/871/17

Постанова

Іменем України

10 липня 2018 року

м. Київ

справа № 526/871/17

провадження № 61-503св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Гадячгаз»,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи: Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області, Полтавське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Гадячгаз» на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Гадячгаз» (далі - ПАТ «Гадячгаз») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області, Полтавське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про стягнення боргу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Гадячгаз» посилалося на те, що 10 жовтня 2016 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір № 24317-ТО на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання. На виконання умов цього договору, ПАТ «Гадячгаз» виконало роботи з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання у повному обсязі, що підтверджується підписаним сторонами рахунком-актом виконаних робіт від 10 жовтня 2016 року № 24317. Відповідачу було надано вказаний рахунок-акт на загальну суму 138 грн 20 коп. з ПДВ, яку необхідно було сплатити протягом п'яти робочих днів. Однак, ОСОБА_4 оплату не здійснив. 24 та 31 березня 2017 року на адресу відповідача направлялися претензія та вимога про сплату боргу, які ним виконані не були. Враховуючи викладене, ПАТ «Гадячгаз» просило стягнути з відповідача на свою користь борг у розмірі 138 грн 20 коп., 3 % річних - 02 грн, інфляційні втрати - 13 грн 47 коп. та пеню - 20 грн 91 коп.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 листопада 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Гадячгаз» суму боргу в розмірі 138 грн 20 коп., 3 % річних від простроченої суми у розмірі 02 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 грн 47 коп., пеню в розмірі 20 грн 91 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Гадячгаз» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600 грн.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірний договір у встановленому законом порядку не оскаржувався, тому є чинним. ПАТ «Гадячгаз» доведено факт надання послуг з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання, належних відповідачу.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 не укладав договір на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання. Вказаний договір підписаний його дружиною, яка не була наділена відповідними повноваженнями, тому цей правочин є неукладеним та не породжує у сторін жодних цивільних прав та обов'язків.

У січні 2018 року ПАТ «Гадячгаз» подало касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати це рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги положення пункту 3 глави 5 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494, та не врахував, що спірний договір було підписано співмешканкою ОСОБА_4 - ОСОБА_5, Згідно з частиною другою статті 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу і просив залишити її без задоволення посилаючись на те, що додані до позовної заяви копії Договору не можуть бути підставою для виконання ним зобов'язань перед позивачем, оскільки він не підписував ці документи. 10 жовтня 2016 року в його будинку по АДРЕСА_1 роботи з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання ніким не проводилися та ним не приймалися, так як в цей час він був на роботі в іншому населеному пункті. Вважає, що ПАТ «Гадячгаз» намагається ввести його в оману та займається нечесною підприємницькою практикою, яка заборонена законом. Оскільки договір був підписаний не ним, а іншим подружжям, позивач може звернутися з претензіями саме до тієї особи, з якою він уклав договір.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами встановлено, що договір від 20 жовтня 2016 року № 24317-ТО між ОСОБА_4 та ПАТ «Гадячгаз» на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання від імені ОСОБА_4 підписано його співмешканкою ОСОБА_5, що не заперечувалося головним інженером ОСОБА_6, який укладав спірний Договір від імені ПАТ «Гадячгаз».

Згідно з рахунком-актом виконаних робіт від 10 жовтня 2016 року № 24317 ПАТ «Гадячгаз» виконало роботи з технічного обслуговування (далі - ТО) внутрішньобудинкових систем газопостачання у належному відповідачу будинку в повному обсязі, загальна вартість робіт становить 138 грн 20 коп., що включає в себе: ТО газової плити - 31,51 грн, ТО опалювальної печі - 33,11 грн, ТО газопроводу, перевірка щільності фланцевих, різьбових з'єднань та зварних стиків - 48,28 грн, транспортні послуги - 25,30 грн.

Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої, шостої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як роз'яснено у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, тому посилання місцевого суду на чинність спірного договору, у зв'язку з тим, що в судовому порядку він не оспорений, є помилковим.

Також апеляційний суд правильно виходив з того, що відповідач не укладав з позивачем договір, який був підписаний іншою особою, що не наділена відповідними повноваженнями, тому цей договір є неукладеним та не породжує у сторін жодних цивільних прав та обов'язків.

Суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 315 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі на Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494, не заслуговує на увагу, оскільки відмова в позові обґрунтована апеляційним судом фактом неукладення між сторонами договору, що врегульовано вищенаведеними положеннями ЦК України, а не вказаним підзаконним нормативно-правовим актом.

Також безпідставним є посилання заявника на положення сімейного законодавства щодо укладення договору одним із подружжя та правових наслідків такого правочину для іншого з подружжя. В даному випадку договір підписано не відповідачем, а іншою особою від його імені без відповідних повноважень. Тому цей договір правильно визнано апеляційним судом неукладеним.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції іне дають підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Гадячгаз» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов