Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2021 року у справі №761/42220/18

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 761/42220/18

провадження № 61-4818св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа - служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року у складі судді:

Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів:Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.

Первісний позов мотивований тим, що з 30 липня 2011 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який було розірвано за рішенням суду. У сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4. Після розірвання шлюбу, спільна дитина сторін проживає разом з ОСОБА_1 та між сторонами виник спір щодо місця проживання спільної дитини сторін. Зі сторони ОСОБА_2 було надіслано ряд заяв до компетентних органів щодо неналежного виховання доньки ОСОБА_1 та сексуальних домагань до дитини другого чоловіка ОСОБА_1. Крім того, мало місце декілька випадків намагання ОСОБА_4 забрати самоправно дитину зі школи без згоди дитини.

ОСОБА_1 вказувала, що їй відомо, що раніше відповідач зловживав наркотичними засобами. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, а тому вимушена була звернутись до суду з позовом.

ОСОБА_1 просила:

визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею.

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з батьком та відібрання дитини.

Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_1 грубо порушує батьківські права ОСОБА_2 (не дає бачитись і спілкуватись з дитиною, під час візитів батька до школи влаштовує скандали). Востаннє ОСОБА_2 проводив час з його донькою, ОСОБА_4 ще 12 вересня 2018 року, після того позивачем за первісним позовом постійно створюються перешкоди для спілкування батька з дитиною. ОСОБА_1 порушуючи права батька, самостійно прийняла рішення про переведення дитини до іншої школи.

Враховуючи численні і систематичні порушення батьківських прав зі сторони ОСОБА_1 та величезне бажання і необхідність брати участь у житті своєї доньки, проводити з нею більше часу та спілкуватись, дати дитині усе найкраще і сприяти її розвитку, піклуватись про неї, турбуючись про найвищий інтерес самої дитини, ОСОБА_2 змушений звернутись за захистом своїх порушених прав до суду.

ОСОБА_2 вказував, що за місцем проживання він зарекомендував себе як доброзичливий, активний і дружелюбний, ведучий здоровий спосіб життя та підтримуючий гарні стосунки із сусідами, працює в Українській корпорації "Телебачення і радіомовлення "ЮТАР" на посаді програмного директора. За час роботи зарекомендував себе дуже позитивно, як гарний фахівець, а також як творча та креативна людина. За характером ОСОБА_2 є спокійним та врівноваженим, порядним чоловіком, добре знаходить спільну мову з колегами та діловими партнерами, бере активну участь у спортивних і соціальних заходах. Під наркологічним та психіатричним наглядом ОСОБА_2 не перебував та не перебуває.

Тому визначення місця проживання ОСОБА_4 разом із ним відповідатиме інтересам дитини.

ОСОБА_2 просив:

визначити місце проживання спільної дитини сторін разом з батьком;

відібрати малолітню дитину сторін від матері та передати її батьку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом з батьком, відібрання дитини залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони проживають окремо, і спільна дитина сторін зареєстрована за адресою місця реєстрації позивачки, при цьому в судовому засіданні сторони визнали, що після розірвання шлюбу вони вирішили, що спільна дитина сторін буде проживати разом з позивачкою. За місцем своєї реєстрації та проживання, позивачкою створені належні умови для розвитку та проживання спільної дитини сторін. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, зокрема у принципі 6, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги інтереси дитини, її соціальне оточення, умови створенні саме матір'ю дитини (дитина має окрему облаштовану кімнату), висновки Органу опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 березня 2019р. № 109/05/40-2287; від 27 листопада 2019р. № 109/04/40-10718, висновок психологічного обстеження дитини сторін за № 70 від 04 квітня 2019 року, суд першої інстанції зробив висновок, що слід визначити місце проживання спільної дитини сторін саме з матір'ю, а тому первісний позов підлягає задоволенню. Тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову про визначення місця проживання дитини сторін разом з батьком і відібрання дитини.

Суд першої інстанції вказав, що доводи позивачки за первісним позовом про вживання відповідачем за первісним позовом наркотичних засобів, а також звернення батька дитини до компетентних органів щодо неналежного виконання матір'ю дитини батьківських обов'язків і сексуальних домагань зі сторони нового чоловіка матері дитини, саме з метою наклепу не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Суд не погодився з доводами первісного відповідача, що за своїм матеріальним станом, враховуючи повідомлену недостовірну інформацію про доходи, позивачка за первісним позовом не в змозі утримувати спільну доньку сторін.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м.

Києва від 12 серпня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції взяв до уваги інтереси дитини, її соціальне оточення, умови створенні саме матір'ю дитини (а саме те, що дитина має окрему облаштовану кімнату), висновки Органу опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 березня 2019 року №109/05/40-2287 та від 27 листопада 2019 року №109/04/40-10718, висновок психологічного обстеження дитини сторін за №70 від 04 квітня 2019 року. Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах справи.

Апеляційний суд вказав, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, зокрема у принципі 6, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

При відхиленні доводів апеляційної скарги, щодо того, що позивач за зустрічним позовом повідомила недостовірну інформацію про доходи та не в змозі утримувати доньку, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовуються наданими нею доказами, а саме відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків; податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця; звітністю про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску; звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, в якій просив: оскаржені рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі; судові витрати покласти на ОСОБА_1.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення прийняті з урахуванням та ґрунтуються на презумпції на користь матері, що суперечить правовим висновкам (та відповідно не враховує їх), викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року по справі №215/4452/16-ц (провадження № 61-1145вс19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018рокуу справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18). Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

Вказує, що суди вважали встановленим факт наявності доходу в матері дитини, проте ця обставина не відповідає дійсності та не підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи, що суперечить правовим висновкам, зазначеним у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року по справі № 487/2001/19-ц (провадження №61-12667св20). Також, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що "тлумачення частини 1 статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При цьому, у матеріалах цивільної справи не міститься жодних доказів наявності можливості у матері дитини забезпечити належні умови для її виховання і розвитку.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19), від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20), від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-446802св18).

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 липня 2011 року, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2017 року в справі № 761/5008/17.

У сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4.

Після розірвання шлюбу, спільна донька сторін проживає разом з матір'ю.

09 червня 2017 року ОСОБА_1 вдруге зареєструвала шлюб з громадянином Ісламської Республіки Пакистан.

Сторони проживають окремо, і спільна дитина сторін зареєстрована за адресою місця реєстрації ОСОБА_1, при цьому в судовому засіданні сторони визнали, що після розірвання шлюбу вони вирішили, що спільна дитина сторін буде проживати разом з позивачкою.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної у м.

Києві державної адміністрації від 13 березня 2019 року № 109/05/40-2287 враховуючи інтереси дитини, наявні підстави для визначення місця проживання малолітньої дитини сторін разом з матір'ю.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 листопада 2019 року № 109/04/40-10718 орган опіки та піклування, враховуючи інтереси дитини, не підтримує зустрічний позов.

Суди встановили, що за місцем своєї реєстрації та проживання, ОСОБА_1 створені належні умови для розвитку та проживання спільної дитини сторін.

У частині 1 статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що:

"Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-446802св18) вказано, що:

"під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини 1 статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, урахували висновок № 312 від 07 травня 2018 року органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, обґрунтовано визначили місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19) зазначено, що:

"встановлено, що матеріально-побутові умови та рівень комфорту, які може забезпечити дитині мати, істотно не відрізняються від умов, які на даний час надає дитині батько. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що визначальне значення при вирішенні даного спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини.

Установлено, що батько користується у неповнолітнього сина повагою та авторитетом, що зазначено у висновку спеціаліста у справах дітей. Про авторитет матері хлопчик під час надання пояснень у суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції відповіді не надав. ОСОБА_7 виявив свою прихильність до батька, пояснив, що мати він любить, проте бажає проживати з батьком, дослухається його думки. Також судом апеляційної інстанції враховано, що після розірвання шлюбу неповнолітній ОСОБА_7 три місяці проживав з батьком, потім дев'ять місяців проживав з матір'ю та в подальшому (більше ніж два роки) проживає разом із позивачем.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що проживання ОСОБА_7 з батьком буде відповідати найкращому забезпеченню його інтересів. Відповідач не надала суду переконливих доказів, що проживання сина разом з матір'ю буде найкраще відповідати інтересам дитини. Апеляційним судом вірно встановлено, що проживання сина з батьком відповідає принципу "найкращих інтересів дитини" та є пріоритетним при вирішенні цієї справи.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що батько забороняє сину бачитися з матір'ю та своїм авторитетом залякав його, оскільки такі доводи спростовані зібраними у справі доказами, зокрема висновком органу опіки та піклування, спеціалістом служби у справах дітей, який провів бесіду з неповнолітнім ОСОБА_7, та поясненнями останнього в судових засіданнях".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено, що:

"під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.

Таким чином, встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітнього сина, однакову прихильність дитини до обох батьків, а також виконання обома батьками належним чином своїх обов'язків по вихованню дитини, суд апеляційної інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком".

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до частини 1 статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

У частині 1 статті 170 СК України передбачено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених частині 1 статті 170 СК України, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

Згідно частини 2 статті 170 СК України у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

Порівняння статей 162 і 170 СК України свідчить, що вони містять як різні підстави для відібрання дитини, так і різних суб'єктів, які можуть заявляти вимогу про відібрання дитини. Положення статті 162 СК України спрямовані на створення механізму захисту прав того з батьків, з ким на підставі закону або рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

У частині 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справі, що переглядається:

при задоволенні первісного позову і визначенні місця проживання дитини з матір'ю суди врахували уваги інтереси дитини, її соціальне оточення, умови створенні саме матір'ю дитини (дитина має окрему облаштовану кімнату), висновки органу опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 березня 2019р. № 109/05/40-2287; від 27 листопада 2019р. № 109/04/40-10718, висновок психологічного обстеження дитини сторін за № 70 від 04 квітня 2019 року;

у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із матір'ю відповідатиме її інтересам, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення первісного позову про визначення місця проживання дитини із матір'ю та відмовили в задоволенні зустрічного позову в частині визначення місця проживання дитини з батьком;

як свідчить аналіз оскаржених рішень, висновки, викладені в них не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-446802св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20), суди, з урахуванням статті 89 ЦПК України, надали оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу;

колегія суддів приймає аргумент касаційної скарги про те, що суди Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року. Аналіз оскаржених судових рішень свідчить, що суди без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, помилково послалися на неї. Тому судові рішення слід змінити шляхом виключення з їх мотивувальних частин посилання на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року;

до моменту звернення із цим позовом місце проживання малолітньої дитини не було визначено разом із батьком на підставі закону або рішення суду. Як наслідок суди не врахували положення статті 162 СК України спрямовані на створення механізму захисту прав того з батьків, з ким на підставі закону або рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання. Тому в задоволенні зустрічної позовної вимоги батька про відібрання дитини та передачі йому слід було відмовити внаслідок безпідставності і судові рішення в цій частині слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Проте суди зробили правильний по суті висновок про відмову в задоволенні зустрічної позовної вимоги про відібрання дитини та передачі батькові.

Згідно частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення у частині відмови в задоволенні зустрічної позовної вимоги батька про відібрання малолітньої дитини та передачі батькові, і в частині посилання на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 рокуухвалені без додержання норм матеріального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в іншій частині постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржені судові рішення у частині відмови в задоволенні зустрічної позовної вимоги батька про відібрання малолітньої дитини та передачі батькові змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови; судові рішення в частині посилання на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року змінити шляхом виключення з мотивувальних частин посилання на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року; в іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін.

З урахуванням того, що Верховний Суд частково змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, і в частині залишає без змін, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року в частині відмови в задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини та передачі батьковізмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року змінити шляхом виключення із мотивувальних частин посилання на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов