Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.05.2018 року у справі №372/374/16

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

місто Київ

справа № 372/374/16-ц

провадження № 61-937св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.

учасники справи:

позивач (заявник) - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2016 року у складі судді Кравченка М. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Таргоній Д. О., Касьяненко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, просило зняти арешт з садового будинку НОМЕР_2, загальною площею 369,5 кв.м, житловою площею 60,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, садове товариство «Міжріччя-2», та земельної ділянки, площею 1 200, 00 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, садове товариство «Міжріччя», реєстраційні номери обтяження: 6255537 від 18 грудня 2007 року, 6255330 від 18 грудня 2007 року.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 28 вересня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11048059000, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 500 000, 00 доларів США строком до 28 вересня 2027 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, за яким відповідач передала банку в іпотеку садовий будинок НОМЕР_2 та земельну ділянку, площею 0, 12 га, розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, садове товариство «Міжріччя-2».

08 грудня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило позивачу права вимоги за зазначеним договором про надання споживчого кредиту та договором іпотеки. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором станом на 22 січня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 20 414 428, 74 грн. Відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 14 грудня 2007 року відкрито виконавче провадження ВП № 5670353 та одночасно накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3, у тому числі, на обтяжені садовий будинок НОМЕР_2 та земельну ділянку, площею 0, 12 га. Зазначений арешт позбавляє банк можливості захистити порушені права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на час розгляду справи.

Позивач як на правові підстави заявлених вимог посилався на статті 36, 37 Закону України «Про іпотеку», частину першу статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, далі - Закон України «Про виконавче провадження»).

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що судом не встановлено будь-яких обставин, які б вказували на порушення законних прав чи інтересів позивача зі сторони ОСОБА_3, яка не здійснювала дій щодо накладення арешту на власне майно, що свідчить про неналежність обраного відповідача. В матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази, які б підтверджували наявність підстав для подальшого збереження арешту майна із передбачених законом підстав. Із наданих суду доказів у ОСОБА_3 наявні невиконані зобов'язання перед Публічним акціонерним товариством «Банк Кіпру»

(далі - ПАТ «Банк Кіпру») за виконавчим провадженням про стягнення коштів. Судом першої інстанції також визнано безпідставними посилання позивача на норми права, які регулюють правовідносини щодо іпотеки, виключення майна із акта опису, оскільки вони не породжують правових наслідків у вигляді зняття арешту з майна. Обраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів не узгоджується із положеннями закону, при цьому позовних вимог про визнання права власності, звільнення майна з-під арешту, про виключення майна з опису, звернення стягнення на предмет іпотеки тощо позивач не пред'являв, тому правове обґрунтування позову суд вважав неспроможним.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що ПАТ «Дельта Банк» не є власником чи володільцем майна, а є лише іпотекодержателем. Права банку як іпотекодержателя за наявності інших обтяжень майна задовольняються не шляхом звільнення майна з-під арешту, а пріоритетом задоволення його вимог.

У касаційній скарзі, поданій 02 вересня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Дельта Банк» просило скасувати заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року та постановити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що існуючі арешти порушують право ПАТ «Дельта Банк» як іпотекодержателя нерухомого майна на переважне перед іншими кредиторами право задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. У позові заявник не оспорював правомірність самого факту накладення арешту, а мав намір реалізувати своє право іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. На переконання заявника, суди неправильно застосували норми матеріального права, що полягало у незастосуванні частини четвертої статті 54, частини п'ятої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», за якими позивач як іпотекодержатель має право на звернення до суду із позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 13 березня 2017 року цивільну справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3, третя особа - відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про звільнення майна з-під арешту призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 10 січня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 вересня 2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11048059000, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 500 000, 00 доларів США строком до 28 вересня 2027 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, за умовами якого відповідач передала банку в іпотеку садовий будинок НОМЕР_2 та земельну ділянку, площею 0, 12 га, що знаходяться за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, Садове товариство «Міжріччя-2».

Між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «УкрСиббанк» 08 грудня 2011 року укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило позивачу права вимоги за зазначеним договором про надання споживчого кредиту та договором іпотеки.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором станом на 22 січня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 20 414 428, 74 грн.

Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі постанови від 14 грудня 2007 року відкрив виконавче провадження № 5670353 з примусового виконання виконавчого напису від 12 листопада 2007 року №1253; державним виконавцем одночасно накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3, у тому числі, на садовий будинок НОМЕР_2 та земельну ділянку, площею 0, 12 га.

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено у главі 4 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За правилом частини першої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в позові, застосували частину першу статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», положення якої регулюють порядок та підстави зняття арешту з майна за позовом особи, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржнику, тому у зв'язку з недоведеністю банком порушення його прав як власника, відмовили у позові.

Проте суди не врахували під час визначення належної норми матеріального права, що порядок накладення арешту на заставне майно та право заставодержателя на звернення до суду передбачено спеціальним правилом статті 54 Закону України «Про виконавче провадження».

Такий висновок щодо застосування норм матеріального права викладений Верховним Судом в постанові від 21 березня 2018 року у справі

№ 523/12153/15-ц, провадження № 61-1433св18, сформульований до аналогічних правовідносин.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (частина восьма статті 54 Закону України «Про виконавче провадження»).

За змістом частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Враховуючи зазначені положення закону, встановлені фактичні обставини та доводи касаційної скарги ПАТ «Дельта Банк», Верховний Суд зробив висновок, що судами першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовлено у задоволенні позову банку, оскільки неправильно застосовані норми матеріального права, що виявилось у незастосуванні закону, що підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Предметом цього позову є зняття арешту з нерухомого майна, який накладено в межах виконавчого провадження про звернення стягнення на майно ОСОБА_3 в рахунок задоволення грошових вимог за кредитними зобов'язаннями перед ПАТ «Банк Кіпру».

При цьому Верховним Судом враховано, що на момент розгляду справи виконавче провадження, в межах якого накладений арешт на садовий будинок та земельну ділянку, постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України від 01 квітня 2015 року закінчено у зв'язку зі зверненням стягнення на належне боржникові нерухоме майно.

Враховуючи, що ПАТ «Банк Кіпру» задовольнило свої грошові вимоги до ОСОБА_3 шляхом звернення стягнення на нерухоме майно боржника, виконавче провадження з цих підстав є закінченим, Верховний Суд дійшов до переконання про можливість вирішення позову ПАТ «Дельта Банк», оскільки, виходячи із зазначених обставин, це не порушуватиме законних прав та інтересів іншого кредитора відповідача.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на встановлення неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, взявши до уваги положення статті 412 ЦПК України, Верховний Суд зробив висновок про обґрунтованість скасування рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Верховним Судом враховано, що відповідно до пред'явлених позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» просив скасувати арешт садового будинку НОМЕР_2, розташованого за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, садове товариство «Міжріччя-2», та земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за тією ж адресою, за реєстраційним номером обтяження 6255537 від 18 грудня 2007 року; скасувати арешт цього садового будинку та цієї земельної ділянки за реєстраційним номером обтяження 6255330 від 18 грудня 2007 року.

Проте відповідно до матеріалів справи за реєстраційним номером обтяження 6255537 від 18 грудня 2007 року арешт окремо накладений на садовий будинок, за реєстраційним номером обтяження 6255330 від 18 грудня 2007 року арешт накладений на земельну ділянку, з урахуванням чого позов ПАТ «Дельта Банк» підлягає частковому задоволенню.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції,-у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції Закону України від 26 вересня 2015 року №670-19) за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою або фізичною особою-підприємцем, ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, яка станом на січень 2016 року становила 1 378, 00 грн.

Враховуючи, що заявником при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1 515, 80 грн, а за подання касаційної скарги - 1 378, 00 грн, з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» необхідно стягнути 2 893,80 грн, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, та 1 378, 00 грн судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, третя особа - відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про звільнення майна з-під арешту задовольнити частково.

Зняти арешт із садового будинку НОМЕР_2, загальною площею 369,5 кв.м, житловою площею 60,5 кв.м, розташованого за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, садове товариство «Міжріччя-2», накладений постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 14 грудня 2007 року № 5670353 про відкриття виконавчого провадження, реєстраційний номер обтяження: 6255537.

Зняти арешт із земельної ділянки, площею 1 200, 00 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, садове товариство «Міжріччя», накладений постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 14 грудня 2007 року № 5670353 про відкриття виконавчого провадження, реєстраційний номер обтяження: 6255330.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 2 893,80 грн судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у судах першої інстанції та апеляційної інстанцій.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1 378, 00 грн судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик