Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.05.2018 року у справі №2-514/12

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-514/12

провадження № 61-4765св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада Харківської області,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Комунальне підприємство «Жилкомсервіс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 11 травня 2012 року у складі судді Шмадченко С. І. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

05 серпня 2011 року Харківська міська рада Харківської області (далі - Харківська міська рада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» (далі - КП «Жилкомсервіс»), про виселення. На обґрунтування позовних вимог Харківська міська рада посилалася на те, що жилий будинок по АДРЕСА_1 є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Харкова та перебуває на балансі КП «Жилкомсервіс». На четвертому поверсі цього будинку знаходиться комунальна квартира № 16 загальною площею 172,9 кв.м, до складу якої входять сім жилих кімнат площею 118,2 кв.м. ОСОБА_1 незаконно, без будь-яких документів вселився до двох кімнат №№ 6 і 7 загальною площею 44,8 кв.м, наймачем яких є ОСОБА_3 Враховуючи викладене, Харківська міська рада просила виселити відповідача із самоправно зайнятих кімнат вказаної комунальної квартири без надання іншого жилого приміщення.

26 серпня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Харківської міської ради, третя особа - КП «Жилкомсервіс», про визнання права користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що він є інвалідом другої групи, зареєстрований та проживає у належній його матері ОСОБА_4 на праві приватної власності кімнаті АДРЕСА_2. У цій кімнаті, жила площа якої становить 15,6 кв.м, крім нього з матір'ю, зареєстровані та проживають ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 З 28 січня 2011 року з ними також стали проживати його вагітна дружина ОСОБА_8 та її малолітня дитина від першого шлюбу. Наймачем двох кімнат №№ 6 і 7 є ОСОБА_3, який протягом 25 років у цих кімнатах не проживає. З боку сусідів немає заперечень щодо користування ним спірними кімнатами, оскільки він перебуває на квартирному обліку та несе витрати з їх утримання. Враховуючи викладене, просив визнати за ним право постійного користування вказаними двома жилими кімнатами і приміщеннями загального користування у спірній комунальній квартирі та зобов'язати Виконавчий комітет Харківської міської ради укласти з ним договір найму.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 08 грудня 2011 року справи за позовами Харківської міської ради та ОСОБА_1 об'єднані в одне провадження.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 11 травня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право постійного користування житловими кімнатами АДРЕСА_1. Зобов'язано Виконавчий комітет Харківської міської ради укласти договір найму з ОСОБА_1 на житлові кімнати АДРЕСА_1. У позові Харківської міської ради відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що він має право на надання йому ізольованого жилого приміщення, а саме кімнат №№ 6 і 7 у комунальній квартирі за вищевказаною адресою, оскільки потребує поліпшення житлових умов, а інші мешканці квартири не заперечують проти цього. Відмову в задоволенні позову Харківської міської ради суд обґрунтував зазначеними обставинами та недоведеністю вимог ради.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2015 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 закрито, оскільки скарга подана особою, яка не брала участі у справі, а суд першої інстанції не вирішував питання про її права та обов'язки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що право на апеляційне оскарження судових рішень є складовою права кожного на звернення до суду. ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1, в якій за позивачем визнано право постійного користування житловими кімнатами, а відповідно до статті 54 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР право вимагати надання ізольованого житлового приміщення, що звільнилося у квартирі, у якій проживають два і більше наймачі, мають ці наймачі. З урахуванням зазначених обставин для правильного вирішення цієї справи слід дати належну оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Останньою ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 жовтня 2016 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 відхилено. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 11 травня 2012 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

21 жовтня 2016 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 11 травня 2012 року і ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вона є співвласником комунальної квартири АДРЕСА_1, у якій проживає разом з ОСОБА_9 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Суд першої інстанції не залучив її до участі у справі як третю особу, хоча вона також має право вимагати надання їй ізольованого жилого приміщення, що звільнилося у квартирі. Kpiм того, в кімнатах, право користування якими визнано за ОСОБА_1, проживають квартиранти. Беручи до уваги висновки, викладені в ухвалі суду касаційної інстанції від 20 квітня 2016 року, апеляційний суд зобов'язаний був задовольнити її апеляційну скаргу.

24 січня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у цій справі.

28 березня 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив про законність оскаржуваних судових рішень та просив відмовити у задоволенні скарги. ОСОБА_2 не заперечувала проти надання йому у користування спірних жилих кімнат, про що свідчить її нотаріально посвідчена заява. Враховуючи цю заяву, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність необхідності залучення ОСОБА_2 до участі у справі як третьої особи. На час виникнення спірних правовідносин заявник не перебувала на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та не зверталася до наймодавця чи суду з вимогою про надання їй жилого приміщення. Апеляційним судом у повній мірі усунено допущені при первісному розгляді справи порушення, наведенів ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

01 лютого 2018 року справу № 2-514/12 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову Харківської міської ради про виселення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Згідно зі статтею 54 ЖК Української РСР, якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення. Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. Правила, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються незалежно від належності жилого будинку. У разі відмови в наданні жилого приміщення, що звільнилося, у випадках, передбачених цією статтею, спір може бути вирішено в судовому порядку. Якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути відповідно до правил частини другої цієї статті передано наймачеві, який проживає в цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.

Відповідно до статті 34 ЖК Української РСР потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок; які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї; які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; які проживають у гуртожитках. Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР. Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.

Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу (стаття 47 ЖК Української РСР).

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Харкова та перебуває на балансі КП «Жилкомсервіс». Ця квартира складається із семи кімнат загальною площею 172,9 кв.м, жилою площею 118,2 кв.м, з яких чотири кімнати належать громадянам на праві власності, в тому числі: кімната № 8 жилою площею 15,6 кв.м (13/100 частки), власником якої є мати ОСОБА_1 -ОСОБА_10

У кімнаті № 8 квартири № 16 зареєстровані і фактично проживають 5 осіб: ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, що підтверджується довідкою дільниці № 12 КП «Жилкомсервіс».

На підставі обмінного ордера бюро по обміну жилої площі Київського РВК міста Харкова № 3788 ОСОБА_3 є наймачем кімнат №№ 6, 7 жилою площею 32,0 кв.м.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 05 квітня 2012 року ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім.

ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, хворіє на хронічне захворювання - туберкульоз легень, має свою сім'ю з двох осіб та перебуває на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. ОСОБА_1 провів ремонтні роботи у кімнатах №№ 6, 7.

Загальний розмір жилої площі кімнат №№ 6, 7, 8 у квартирі № 16 становить 47,6 кв.м, тобто не перевищує норми жилої площі, визначеної статтею 47 ЖК Української РСР.

Нотаріально посвідченою заявою співвласників комунальної квартири № 16 ОСОБА_12 та ОСОБА_2 від 01 лютого 2010 року підтверджується, що вони не заперечували проти надання у користування сім'ї ОСОБА_1 кімнат АДРЕСА_1.

На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 не перебувала на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до власника (наймодавця) чи до суду із заявою про надання їй жилого приміщення не зверталася.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1, який перебував на квартирному обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, на підставі статті 54 ЖК Української РСР має право на надання йому ізольованого жилого приміщення, що звільнилося у квартирі.

У зв'язку з цим безпідставними є наведені ОСОБА_2 у касаційній скарзі доводи про те, що вона як співвласник комунальної квартири № 16 має право вимагати надання їй спірного ізольованого жилого приміщення, яке звільнилося у цій квартирі.

Відповідно до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 303, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції, враховуючи вимоги, викладені в ухвалі суду касаційної інстанції від 20 квітня 2016 року, зобов'язаний був задовольнити її апеляційну скаргу, не заслуговують на увагу, оскільки судом дано належну оцінку доводам апеляційної скарги щодо законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 11 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний О. В. Ступак