Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №137/240/17

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 137/240/17-ц

провадження № 61-12589св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 травня 2017 року у складі суддів: Голоти Л. О., Зайцева А. Ю., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житлом та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 28 вересня 2009 року вона на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбала будинок на АДРЕСА_1 та є його повноцінним власником. У зазначеному будинку також зареєстрований та фактично проживає її син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. У листопаді 2010 року вона зареєструвала в будинку ОСОБА_6, з яким надалі спільно проживала до 2015 року.

Під час спільного проживання співмешканець ОСОБА_6 постійно створював конфліктні ситуації, застосовував фізичну силу до неї та сина, тому з цих причин вона була змушена звертатись до правоохоронних органів. Згодом конфліктні ситуації призвели до того, що відповідач фактично вигнав її та сина із будинку, та не допускає до будинку. Вважає дії відповідача протиправними та незаконними.

У зв'язку із зазначеним, уточнивши позовні вимоги, на підставі статті 391 ЦК України ОСОБА_8 просила суд зобов'язати ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві власності будинком АДРЕСА_1, звільнити дане житлове приміщення шляхом виселення та зняття з реєстрації.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2017 року позов задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_4 у користуванні житлом на АДРЕСА_1 шляхом виселення проживаючого там ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, без надання іншого житлового приміщення. Вирішено судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач систематично порушує правила співмешкання, змінює замки, погрожує позивачу фізичною розправою та підпалом будинку, що робить неможливим проживання з ним в житловому будинку позивача та її дитини, а отже є підстави для виселення відповідача на підставі статті 116 ЖК УРСР.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 17 травня 2017 року рішення Літинського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що наявність звернень ОСОБА_4 у правоохоронні органи, а саме в Літинське відділення поліції, Хмільницьке відділення поліції, а також отримані нею висновки та відповіді не можуть вважатися заходами попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходами громадського впливу, що вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення), оскільки не містять висновків про реагування на відповідні дії відповідача та застосування до нього відповідних заходів впливу.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не є членом її сім'ї, не має частки у праві власності на будинок, систематично порушує правила співмешкання: змінив замки, погрожував фізичною розправою та підпалом будинку. Все це робить неможливим проживання з відповідачем в житловому будинку, негативно впливає на її дитину, та у зв'язку з цим вона змушена більше 8 місяців наймати інше житло.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_6 зазначав, що проживав однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з березня 2009 року в АДРЕСА_2, а після придбання будинку АДРЕСА_1 за спільні кошти, вони проживали разом в цьому будинку, вели спільне господарство. ОСОБА_4 проживала з ним у будинку до 28 серпня 2016 року, після чого, забравши свої особисті речі та деяке майно, яке було нажите ними за час спільного проживання, переїхала в с. Кусиківці, Хмільницького району до іншого співмешканця. Доводи касаційної скарги про те, що він систематично чинить ОСОБА_4 перешкоди є надуманими.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідає, тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2009 року серії ВМК № 327578 ОСОБА_4 придбала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7, 8).

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, у будинку є одна житлова кімната площею 22,6 кв.м (а. с. 9-12).

Відповідно до довідки Уладівської сільської ради Літинського району Вінницької області від 15 вересня 2016 року № 914, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з 2009 року спільно проживають без реєстрації шлюбу та ведуть спільне господарство у АДРЕСА_1 (а. с. 39).

Згідно з довідкою Уладівської сільської ради Літинського району Вінницької області від 02 грудня 2016 року № 1131 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований в АДРЕСА_1 з 25 листопада 2010 року по теперішній час (а. с. 14)

Відповідно до довідки Уладівської сільської ради Літинського району Вінницької області від 02 грудня 2016 року № 1129 ОСОБА_4 є власником зазначеного вище домогосподарства, з нею разом проживають та зареєстровані у вказаному будинку син - ОСОБА_7 та інший співмешканець - ОСОБА_6 (а. с. 13).

У матеріалах справи є два висновки інспектора Літинського відділення Калинівського відділення ГУ НП у Вінницькій області від 28 серпня 2016 року та інспектора Хмільницького ВП ГУ НП у Вінницькій області від 11 жовтня 2016 року, які були складені за результатами звернень ОСОБА_4, з яких убачається, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 існував конфлікту із житлового питання (а. с. 16, 19).

Відповідно до листа Літинського відділення Калинівського відділення ГУ НП у Вінницькій області від 29 серпня 2016 року № 6022 за результатами перевірки звернення ОСОБА_4 від 28 серпня 2016 року з ОСОБА_6 було проведено бесіду та вручено офіційне попередження (а. с. 21).

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач систематично порушує правила співмешкання, змінює замки, погрожує позивачу фізичною розправою та підпалом будинку, що робить неможливим проживання з ним в житловому будинку позивача та її дитини, а отже є підстави для виселення відповідача на підставі статті 116 ЖК УРСР.

Разом з цим, відповідно до положень статті 116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, обґрунтовано звернув увагу на неправильне тлумачення та застосування до спірних правовідносин положень статті 116 ЖК УРСР, оскільки суд першої інстанції не надав оцінки доводом позивача про застосування до відповідача заходів впливу, передбачених цією статтею, не врахував, що позивач не надала доказів, що такі заходи були застосовані та не дали позитивних результатів, що слугувало б підставою для виселення ОСОБА_6

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, про незаконність судового рішення не свідчать, а стосуються переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 травня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді В. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик