Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 712/180/17-ц

провадження № 61-3св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Черкаська міська рада, ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 5 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Морозова В. В., та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, уточненим у березні 2017 року, до Черкаської міської ради і ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра ОСОБА_3 , після якої відкрилася спадщина на грошові кошти, розміщені на рахунках, відкритих у Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк».

Позивач вказує, що у зв`язку з віддаленим місцем проживання, потребою у лікуванні у період з січня по серпень 2015 року та відсутністю грошових коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, до жовтня 2016 року не знала про смерть сестри, тому своєчасно не звернулася із заявою про прийняття спадщини.

За таких обставин просила визначити їй додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 5 жовтня 2017 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела існування поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини після ОСОБА_3 .

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року, з урахуванням додаткової ухвали цього суду від 28 листопада 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 5 жовтня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляцій скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що встановлених статтею 1272 ЦК України правових підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини немає, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 5 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що тривалий час не знала про смерть сестри у зв`язку з віддаленим місцем проживанням і довготривалою хворобою, що свідчить про поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Суди, вважає заявник, не надали належної оцінки тому, що відповідач не повідомив про смерть їх сестри і така обставина додатково підтверджує, що вона не знала і не могла дізнатися про відкриття спадщини.

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2017 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після якої відкрилася спадщина, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 , де вона постійно проживала.

ОСОБА_1 є неповнорідною сестрою ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 - рідним братом.

6 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Черкаської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 ; 11 серпня 2015 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Також судами встановлено, що у період з 4 грудня 2014 року до 27 травня 2015 року та з 5 червня 2015 року до 20 серпня 2015 року ОСОБА_1 за цивільно-правовою угодою працювала на посаді помічника у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інститут Європейської інтеграції» у місті Києві.

Оцінивши витяг із медичної карти № 04971 , заведеної у Комунальному закладі «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», та витяг з історії хвороби № 17827, виданий Комунальним закладом «Третя Черкаська міська лікарня ШМД», суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала на лікуванні у період з 27 травня 2015 року до 5 червня 2015 року та з 14 листопада 2015 року по 20 листопада 2015 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1269, 1270 ЦК України).

Стаття 1272 ЦК України визначає наслідки пропущення строку для прийняття спадщини.

Так, у разі, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.

Оцінивши зазначені ОСОБА_1 причини пропуску строку для прийняття спадщини після ОСОБА_3 та визнавши їх неповажними, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували статтю 1272 ЦК України і обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Доводи заявника про те, що вона тривалий час не знала про смерть сестри і про відкриття спадщини, не спростовують правильність такого висновку, оскільки необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною, тобто такою, що зумовлена об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, причиною невчинення відповідної дії.

Посилання заявника на віддаленість її місця проживання, а саме проживання у місті Києві, довготривалу хворобу та відсутність грошових коштів для проїзду до місця відкриття спадщини і оплату нотаріальних послуг, касаційний суд відхиляє.

Суди попередніх інстанцій у встановленому цивільним процесуальним законодавством порядку оцінили подані сторонами докази і встановили, що ОСОБА_1 лікувалася у період з 27 травня 2015 року до 5 червня 2015 року, а не протягом усього шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Крім того, згідно з пунктом 3 глави 10 розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, заява про прийняття спадщини, справжність підпису на якій посвідчується нотаріально, може подаватися засобами поштового зв`язку, а тому віддаленість місця проживання і відсутність грошових коштів для приїзду до місця відкриття спадщини не свідчать про існування у заявника реальних перешкод звернутися із заявою про прийняття спадщини.

Твердження заявника про те, що ОСОБА_2 не повідомив про смерть їх сестри, не мають правового значення для правильного вирішення справи, оскільки такого обв`язку на відповідача законодавство не покладає, крім того, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною неподання заяви про прийняття спадщини.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, не відноситься до повноважень касаційного суду при касаційному перегляді справи, який не можевстановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 та416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 5 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов