Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.05.2019 року у справі №487/2089/18

Постанова

Іменем України

09 березня 2021 року

місто Київ

справа № 487/2089/18

провадження № 61-9298св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Заводський відділ державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного управління юстиції у Миколаївській області, головний державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного управління юстиції у Миколаївській області Буділовська Олена Олександрівна, Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 січня 2019 року у складі судді Гаврасієнко В. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі - Заводський ВДВС), головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного управління юстиції у Миколаївській області Буділовської О. О., Головного управління державної казначейської служби України у Миколаївській області (далі - ГУДКСУ у Миколаївській області) із позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, визнання протиправною бездіяльності.

На обґрунтування позову посилалася на те, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 04 квітня 2014 року у справі № 784/2535/13 на її користь з ОСОБА_2 стягнуто борг у сумі 80 000,00 грн та 1 500,00 грн витрат за проведення експертизи. З метою виконання зазначеного рішення 28 квітня 2014 року державним виконавцем Заводського ВДВС відкрито виконавче провадження № 431319132 на підставі виконавчого листа № 2/412/570/12.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2015 року у справі № 487/3065/15-ц на користь позивача з ОСОБА_2 стягнуто збитки від інфляції та три відсотки річних у сумі 31 967,00 грн. На підставі зазначених рішень відкрито виконавчі провадження, які надалі об'єднані у зведене виконавче провадження № 48567747.

Позивач зазначила, що державними виконавцями Заводського ВДВС протягом тривалого часу зазначені рішення не виконуються, що свідчить про їх бездіяльність. Позивач просила визнати неправомірною бездіяльність Заводського ВДВС та головного державного виконавця Буділовської О. О. з примусового виконання зведеного виконавчого провадження № 48567747 та стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, за бюджетною програмою 3504030 на її користь на відшкодування майнової шкоди 368 856,48 грн, три відсотки річних у сумі 9 780,00 грн та на відшкодування моральної шкоди 893 520,00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. З Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 стягнуто 3 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями (бездіяльністю) Заводського ВДВС. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що тривале невиконання судового рішення державним виконавцем завдало позивачу певні душевні страждання, оскільки вона була позбавлена права розпорядження та користування належним їй майном та змушена була витрачати час на звернення до органів виконавчої служби та до суду, щоб довести порушення своїх прав. Під час визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, суд керувався принципами розумності, справедливості та поміркованості, а також врахував той факт, що рішеннями Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2016 року у справі №487/3497/15-ц та від 07 квітня 2017 року у справі № 487/6393/16-ц у аналогічних справах вже стягнуто на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 300,00 грн та 1 000,00 грн, тому визначив розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 3 000,00 грн. Відмовляючи у позові, суд керувався тим, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Отже, норми частини 2 статті 625 ЦК України можуть бути застосовані виключно до випадків невиконання (прострочення виконання) грошових зобов'язань, які між ОСОБА_1 та відповідачами в розумінні статті 625 ЦК України відсутні.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності змінено у частині мотивів такої відмови. У частині задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що відсутні підстави вважати, що Заводський ВДВС та його державний виконавець Буділовська О. М. допустили протиправну бездіяльності у своїй роботі у оскаржуваний період. Досліджені докази свідчать про виконання державними виконавцями свого обов'язку щодо здійснення діяльності з примусового виконання рішень судів. Отже, відсутні підстави вважати їх бездіяльність неправомірною та стягувати на користь позивача відшкодування майнової та моральної шкоду. В іншій частині рішення про відмову у позові апеляційний суд погодився з висновками суду щодо його безпідставності таких вимог.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у травні 2019 року, ОСОБА_1 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник посилається на доводи, аналогічні зазначеним у позовній заяві. Зазначила, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що у діях державного виконавця Заводського ВДВС відсутні ознаки протиправної бездіяльності. Обставини протиправності бездіяльності відповідачів підтверджені іншими судовими рішеннями, отже вони не підлягали додатковому доказуванню.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law32~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law33~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law34~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law35~.

За частиною 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 04 квітня 2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 80 000,00 грн та витрати за проведення експертизи у сумі 1 500,00
грн.

На підставі зазначеного рішення 28 квітня 2014 року Заводським районним судом м.

Миколаєва видано виконавчий лист № 2/412/570/12.

30 квітня 2014 року державним виконавцем Заводського ВДВС відкрито виконавче провадження № ~organization0~, яке постановою від 25 липня 2015 року приєднане до зведеного виконавчого провадження № 48567747.

24 червня 2015 року Заводським районним судом м. Миколаєва у справі № 487/3065/15-ц ухвалено заочне рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування збитків від інфляції у сумі 31 256,06 грн та трьох відсотків річних у сумі 710,94 грн, а також на користь держави - судового збору у сумі 319,67 грн.

На підставі зазначеного рішення 20 липня 2015 року Заводським районним судом м.

Миколаєва видано виконавчий лист № 2/412/1610/15.

18 серпня 2015 року державним виконавцем Заводського ВДВС відкрито виконавче провадження № 48461339, яке постановою від 27 серпня 2015 року приєднане до зведеного виконавчого провадження № 48567747.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2015 року зазначене заочне рішення скасоване, а справу призначено до розгляду у загальному порядку.

Постановами державного виконавця Заводського ВДВС від 28 січня 2016 року виконавче провадження № 48461339 виведене із зведеного виконавчого провадження № 48567747 та закінчене.

27 січня 2016 року у справі № 487/3065/15-ц Заводським районним судом м.

Миколаєва ухвалено нове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування збитків від інфляції у сумі 27 802,96 грн та трьох відсотків річних у сумі 622,43 грн, а також на користь держави - судовий збір у сумі 481,82 грн.

На виконання зазначеного рішення 22 лютого 2016 року видано виконавчий лист.

01 березня 2016 року державним виконавцем Заводського ВДВС відкрито виконавче провадження № 50312018, яке постановою від 09 березня 2016 року приєднане до зведеного виконавчого провадження № 48567747.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2015 року, визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Заводського ВДВС Бикова Іллі Сергійовича, яка полягає у невжитті заходів з примусового виконання у вигляді звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадженні № ~organization1~ у строк, встановлений статтею 30 Закону України "Про виконавче провадження" з виконання зазначеного виконавчого документа. Зобов'язано державного виконавця вжити заходів примусового виконання, направлених на звернення стягнення на майно боржника у зведеному виконавчому провадженні №48567747.

24 березня 2016 року рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва у справі № 487/3497/15-ц на підставі зазначеної ухвали на користь ОСОБА_1 стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди у сумі 1
000,00 грн, завданої бездіяльністю Заводського ВДВС з 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 30 січня 2017 року встановлено факт неправомірної бездіяльності державного виконавця Заводського ВДВС за період з 06 жовтня 2016 року до 19 грудня 2016 року.

07 квітня 2017 року рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва у справі № 487/6393/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 08 червня 2017 року, на підставі ухвали від 30 січня 2017 року на користь ОСОБА_1 стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди у сумі 300,00 грн, завданої бездіяльністю державного виконавця Заводського ВДВС. У задоволенні інших вимог (упущена вигода, 3 % річних, інфляційні втрати) відмовлено.

Апеляційним судом Миколаївської області в ухвалі від 08 червня 2017 року констатовано, що питання щодо відшкодування державою моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 протиправними діями державного виконавця у період з 2014 року до липня 2015 року, вже вирішене судом, а проявів незаконної бездіяльності державного виконавця у період з липня 2015 року до 05 жовтня 2016 року судом не встановлено. Суд зазначив, що відсутні підстави для визначення розміру відшкодування моральної шкоди з врахуванням моральних страждань ОСОБА_1 за весь період 2014-2016 років.

Враховуючи викладене, предметом судового розгляду у справі, що переглядається, є факт заподіяння майнової та моральної шкоди позивачу неправомірною бездіяльністю Заводського ВДВС та його державного виконавця Буділовської О. О. у період з 01 січня 2017 року до 13 квітня 2018 року (дата звернення позивача з позовом).

Судами встановлено, що під час проведення виконавчих дій 29 жовтня 2015 року щодо перевірки майнового стану боржника ОСОБА_2 за адресою її фактичного проживання та реєстрації: квартира АДРЕСА_1, було описано та арештовано рухоме майно боржника, а саме трюмо, сервант, пральна машина. Зазначене майно перебуває на реалізації. Загальна вартість майна, згідно з актом визначення вартості майна від 05 листопада 2015 року становить 800,00 грн.

Відповідно до відповіді Державної податкової служби України від 04 березня 2016 року № 1016075375 здійснена перевірка наявності у боржника ОСОБА_2 рахунків у банках та інших фінансових установах, але інформації виявлено не було.

Звернення стягнення на належну ОСОБА_2 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 здійснено не було у зв'язку з відсутністю на це дозволу органу опіки та піклування, оскільки у квартирі зареєстровані та проживають неповнолітні діти.

У зв'язку з неможливістю задовольнити вимоги стягувачів за виконавчим провадженням за рахунок іншого майна ОСОБА_2 у березні 2017 року державний виконавець Заводського ВДВС Буділовська О. О. звернулася до суду з поданням про звернення стягнення на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, належну ОСОБА_2, право власності на яку не зареєстровано в установленому законом порядку.

21 березня 2017 року ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва зазначене подання було задоволено.

10 та 20 березня 2017 року Заводський ВДВС направив стягувачу ОСОБА_1 повідомлення про можливість залишення собі нереалізованого майна боржника, пральної машини, у зв'язку з тим, що електронні торги не відбулися.

07 червня 2017 року державним виконавцем Заводського ВДВС Буділовською О. М. винесено вимогу про надання безперешкодного доступу для проведення опису та арешту Ѕ частини квартири АДРЕСА_2, належної ОСОБА_2.

15 червня 2017 року державним виконавцем складено акт про відсутність у зазначеній квартирі рухомого майна, належного ОСОБА_2, та постанову про опис та арешт Ѕ частини квартири АДРЕСА_2.

17 липня 2017 року державним виконавцем Заводського ВДВС Буділовською О. М. винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Вартість послуги з незалежної оцінки майна відповідно до рахунку від 28 липня 2017 року становила 1 500,00 грн.

16 серпня 2017 року та 02 лютого 2018 року державний виконавець направив стягувачу ОСОБА_1 та ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС України у Миколаївській області пропозицію про здійснення авансування витрат виконавчого провадження для оплати вартості послуги суб'єкта оціночної діяльності.

Авансування здійснено не було, оскільки стягувач його здійснювати відмовилася, тому що є інвалідом І групи, а у кошторисі Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області оплата послуг суб'єктів оціночної діяльності з виготовлення звітів про оцінку майна, крім як за рішеннями, де стягувачем визначено державу, у 2018 році не передбачалася.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди.

Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини 2 статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Верховний Суд виходить з того, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)").

Під час вирішення спору суд апеляційної інстанцій обґрунтовано врахував, що відсутні підстави вважати, що державний виконавець Заводського ВДВС Буділовська О. М. допустили бездіяльність у своїй роботі у оскаржуваний період, оскільки, як було встановлено рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2016 року у справі № 487/3497/15-ц та рішенням Заводського районного суду м.

Миколаєва від 07 квітня 2017 року у справі № 487/6393/16-ц, позови ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволені частково.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не довела неправомірної чи незаконної бездіяльності державного виконавця Заводського ВДВС Буділовської О.

М. у період, що не був охоплений попередніми рішеннями.

Доводи касаційної скарги щодо того, що суд не врахував, що обставини протиправності бездіяльності відповідачів підтверджені іншими судовими рішеннями, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки зазначені рішення враховані судами під час ухвалення рішення Заводського районного суду м.

Миколаєва від 24 березня 2016 року у справі № 487/3497/15-ц та рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 квітня 2017 року у справі № 487/6393/16-ц.

Доводи касаційної скарги про те, що судами неналежним чином оцінені докази щодо протиправності бездіяльності відповідачів у цілому зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

З урахуванням положень пункту 10 частини 2 статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України відсутність ознаки неправомірності у бездіяльності відповідачів є підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування шкоди.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 січня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Д. Д. Луспеник

О. В. Ступак