Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2019 року у справі №462/2160/18

Постанова

Іменем України

10 березня 2020 року

м. Київ

справа № 462/2160/18

провадження № 61-11885св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І.,

Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 39 610,60 грн, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 143 886,50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що він працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго» на посаді токаря шостого розряду. 30 квітня 2014 року наказом відповідача № 227 був звільнений з роботи, однак при звільненні остаточний розрахунок з ним не було проведено.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 грудня 2017 року, яке набрало законної сили 26 грудня 2018 року, задоволено його позов та стягнуто заборгованість із заробітної плати в розмірі 35 160,40 грн, однак компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати йому не було нараховано та не виплачено, а відтак, він має право на отримання такої компенсації, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Залізничний районний суд міста Львова рішенням від 01 листопада 2018 року позов задовольнив. Стягнув з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 39 610,60 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та 143 886,50 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішенням тим, що відповідач не провів належного розрахунку при звільненні позивача, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, тому на користь позивача з відповідача підлягає стягненню компенсація втрати частини заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі визначеному позивачем.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 14 травня 2019 року рішення Залізничного районного суду міста Львова від 01 листопада 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінив, зменшив суму з 143 886,50 грн до 40 000 грн. В решті рішення суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заборгованість із заробітної плати перед позивачем становила 35 160,40 грн. Він звернувся за захистом своїх порушених прав до суду і рішенням від 13 грудня 2017 року його позов задоволено. Також на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати. З урахуванням встановленого та принципу співмірності, колегія суддів прийшла до висновку, що на користь позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток як відповідальність за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 40 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 13 червня 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова Львівського апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та, як наслідок, є незаконною.

Судом апеляційної інстанції було безпідставно задоволено лише 27,8 % заявлених позовних вимог, адже норми матеріального права, якими врегульовано питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачено такого права суду. Судом помилково застосовано принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та як наслідок помилково задоволено цю позовну вимоги не в повному обсязі.

Питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні регулюється статтями 117 та 116 КЗпП України.

Судом не враховано, що часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з застосуванням принципу співмірності можливе лише у випадку часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення невиплаченої заробітної плати. Стаття 117 КЗпП України сформульована однозначно і не може тлумачитись так, як це здійснено судом першої та апеляційної інстанції. Тобто хибним є часткове стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у випадку задоволення позовних вимог, щодо стягнення невиплаченої заробітної плати в повному обсязі.

Оскільки рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 грудня 2017 року у справі № 463/4482/16-ц позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, тому немає підстав для застосування принципу співмірності при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Саме такий підхід до тлумачення статей 116, 117 КЗпП України відображено у судовій практиці вищих судових інстанцій України.

Постанову апеляційного суду ОСОБА_1 оскаржує лише в частині зменшення розміру стягнутого судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, тому в іншій частині постанова апеляційного суду не є предметом касаційного перегляду відповідно до статті 400 ЦПК України

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

02 серпня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Рішенням Личаківського районного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року, ухваленим у справі № 463/4482/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недоплаченої заробітної плати, позов задоволено. Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату за період з січня 2010 року по день звільнення - 30 квітня 2014 року в сумі 35 160,4 грн з якої підлягають до відрахування податки та обов`язкові платежі. Однак, стягнута судом сума заборгованості не включає компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення встановлених строків її виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до розрахункових листів заробітна плата ОСОБА_1 за лютий-березень 2014 року становить 5 856,81 грн, його середньо годинна заробітна плата становить - 18,3599 грн.

Ураховуючи, що кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку (з 30 квітня 2014 року по 02 квітня 2018 року) становить 7 837 годин, відтак, середній заробіток за весь час затримки виплати заборгованості із заробітної плати після звільнення позивача складає 143 886,50 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру стягнутого судом першої інстанції середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності розміру заборгованості відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати в розмірі 35 160,40 грн.

З урахуванням наведеного аргументи касаційної скарги про помилковість висновку апеляційного суду про наявність підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, спростовуються викладеними мотивами та не свідчать про наявність правових підстав для скасування постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині.

Суд касаційної інстанції наголошує, що в силу статті 400 ЦПК України Верховний Суд не здійснює переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, оскільки повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року в частині зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року в частині зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 143 886,50 грн до 40 000 грн залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило