Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.11.2022 року у справі №641/5005/20

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 641/5005/20

провадження № № 61-19219св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне бюро розслідувань, Офіс Генерального прокурора, Державна казначейська служба України,

третя особа - Президент України Зеленський Володимир Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року в складі судді Чайки І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року в складі колегії суддів Бурлаки І. В., Хорошевського О. С., Яцини В. Б.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, третя особа - Президент України Зеленський В. О., про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 28 січня 2020 року він звернувся до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) з заявою, в якій вказав на численні злочини, які вчиняють працівники правоохоронних органів, в тому числі, співробітники Територіального управління ДБР у м. Полтаві.

В якості доказів позивач посилався на конкретні обставини справи, зазначав номери кримінальних проваджень, інші офіційні документи. Так, кримінальне провадження № 42012220030000010 від 26 грудня 2012 року відкрито прокуратурою Харківської області після того, як працівники прокуратури Комінтернівського району м. Харкова неодноразово виносили незаконні постанови, які скасовував суд за його зверненням від 23 квітня 2008 року. Всі постанови прокуратури Харківської області в рамках кримінального провадження № 42012220030000010 скасовані судом. Позивач вказав, що понад 12,5 років здійснюється перевірка за його заявою від 23 квітня 2008 року.

У листі від 08 лютого 2020 року № В-1612/15-02-2-20 директор Територіального управління ДБР у м. Полтаві Тимошко В. повідомив його про відсутність підстав для притягнення до відповідальності слідчих Територіального управління ДБР у м. Полтаві за заявою від 28 січня 2020 року та відповідно і не вносив відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Із листа ДБР від 13 лютого 2020 року № 3009-20/10-01-05-1237/20 позивач дізнався, що його заяву від 28 січня 2020 року направили до Територіального управління ДБР у м. Полтаві, тобто до органу, дії якого оскаржуються, чим грубо порушено вимоги статті 7 Закону України «Про звернення громадян». Співробітники ДБР не внесли відомості, викладені в заяві позивач до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2020 року у справі № 761/6826/20 зобов`язано уповноважених осіб ДБР внести відомості із його заяви від 28 січня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Із листа ДБР від 09 квітня 2020 року позивач дізнався, що його заява направлена до Територіального управління ДБР у м. Полтаві.

Таким чином в діях посадових осіб ДБР вбачається порушення статті 7 Закону України «Про звернення громадян», а також злісне невиконання ухвали суду, тобто відповідні особи вчинили кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

У зв`язку з цим він звернувся до Генерального прокурора України Венедиктової І. В. з заявою про злочини від 20 квітня 2020 року, однак, посадові особи Офісу Генерального прокурора незаконно відмовили йому у внесені відомостей, викладених у заяві до Єдиного реєстру досудових розслідувань та направили її до ДБР.

Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 12 травня 2020 року в справі № 757/16869/20-к зобов`язав уповноважених осіб Генеральної прокуратури України внести заяву позивача від 20 квітня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань. На виконання цієї ухвали уповноважені особи Генеральної прокуратури України внесли відомості про злочини, викладені у його заяві від 20 квітня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зареєстроване кримінальне провадження № 42020000000001012.

Зазначив, що своєю злочинною бездіяльністю відповідачі змусили його знову звернутися з заявою про злочин від 04 листопада 2020 року, адресованій ДБР, акцентував увагу, що триває злочинна практика «кришування» правопорушників, приховування злочинів. У цій заяві позивач вказував ті ж номери кримінальних проваджень, що і в заяві до ДБР від 28 січня 2020 року та знову повідомляв про злочинну бездіяльність при проведенні перевірок зазначених кримінальних проваджень. Посадові особи ДБР не внесли в Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості з його заяви від 04 листопада 2020 року. Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 05 лютого 2021 року у справі № 761/36345/20 зобов`язав уповноважених осіб Державного бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості з його заяви від 04 листопада 2020 року. Однак позивач не отримав з ДБР відомості про виконання зазначеної ухвали суду.

Позивач вказував, що відповідачі незаконно та систематично не вносять відомості про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, які викладені в його заявах про злочини і які знаходяться на розгляді. Більш того, до теперішнього часу відповідачі не вчинили будь-яких дій, які б свідчили про їх наміри проводити розслідування. Йому не вручена пам`ятка як потерпілому, з ним ніхто не спілкувався, що посилює вину відповідачів. Через злочинну бездіяльність відповідачів не відновлені його порушені права, особи, які вчинили правопорушення, до відповідальності не притягнуті. Щоб відновити свої порушені права, захистити свою честь і гідність, ділову репутацію, позивач змушений звертатися до суду, що займає велику кількість часу, завдає шкоди здоров`ю, порушує життєві ритми і зв`язки, для відновлення яких йому необхідні додатковий час і зусилля, і, тим самим, йому наноситься відповідачем моральна шкода, яку він оцінює в грошовому еквіваленті у розмірі 2 000 000 грн.

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути з ДБР та Офісу Генерального прокурора на його користь по 1 000 000 грн в якості грошового відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому через злочинну бездіяльність посадових осіб ДБР та Офісу Генерального прокурора в рамках проведення перевірок його заяв від 28 січня 2020 року, від 20 квітня 2020 року, від 04 листопада 2020 року; зобов`язати Державну казначейську службу України перерахувати 2 000 000 грн, як компенсацію за моральну шкоду, заподіяну йому в результаті злочинної бездіяльності посадових осіб ДБР та Офісу Генерального прокурора в рамках проведення перевірок його заяв від 28 січня 2020 року, від 20 квітня 2020 року, від 04 листопада 2020 року на рахунок громади Ікони Єрусалимської Божої Матері Української православної церкви Московського патріарху, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 для використання їх в будівництві храму на честь Ікони Різдва Пресвятої Богородиці та Святителя Миколая , який будується за адресою: АДРЕСА_2 ; надати йому на руки оригінал платіжної квитанції, який буде свідчити про виконання даної позовної вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено заподіяння моральної шкоди внаслідок задоволення його скарг судами, оскільки задоволення скарг та зобов`язання відповідних осіб внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань саме по собі не свідчить про заподіяння позивачу шкоди та наявності підстав для її відшкодування.Крім того, ОСОБА_1 не надав доказів спричинення йому душевних страждань внаслідок відмови відповідачами внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками, до виникнення яких призвело це порушення.

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року змінено, з викладенням його мотивувальної частини у редакції постанови апеляційного суду.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення тим, що вказав на недоведеність позивачем належними доказами заподіяння моральної шкоди, однак залишив поза увагою, що моральна шкода не може відшкодовуватися за тривалий розгляд кримінальних проваджень не пов`язаний з наданням/ненаданням відповідей відповідачами, а може за наявності доказів випливати з дій, бездіяльності тих осіб, які безпосередньо приймають участь у проведенні досудового розслідування. Також, залучення до участі у справі Державної казначейської служби України в якості співвідповідача є недоцільним, оскільки сам факт стягнення коштів із державного бюджету не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі Державної казначейської служби чи її територіального органу. Залучення або незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі. Однак, це не вплинуло на висновок, викладений у рішенні суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача, а стосується тільки часткової зміни та доповнення його мотивувальної частини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 листопада 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року.

У касаційній скарзі позивач просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 02 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Узагальнення доводів касаційної скарги

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 25 червня 2018 року в справі № 641/2476/17-ц, від 23 вересня 2020 року в справі № 638/14007/17, від 08 квітня 2020 року в справі № 638/14009/17, від 16 вересня 2020 року в справі № 638/6363/19, від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2022 року від ДБР та Офісу Генерального прокурора надійшли до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких було зазначено про безпідставність її доводів. Відповідачі просили суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

У червні 2022 року ОСОБА_1 надіслав заяву про зміну прохальної частини його позову та врахувати судове рішення по його скарзі. Зокрема, у цих заявах він просив стягнути присуджені на його користь кошти на банківський рахунок ОСОБА_3 , який є настоятелем храму на честь Ікони Різдва Пресвятої Богородиці громади Ікони Єрусалимської Божої Матері Української православної церкви. Також просив врахувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06 червня 2022 року в справі № 642/6332/21 про скасування ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні його скарги про скасування постанови про закриття кримінального провадження.

Однак, Верховний Суд відмовляє у задоволенні цієї заяви, оскільки перегляд рішень судів у касаційному порядку здійснюється згідно доказів, наданих у судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, відсутні підстави для внесення змін до прохальної частини позову, оскільки в силу статті 400 ЦПК України Верховний Суд здійснює перегляд судових рішень в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У липні 2022 року ОСОБА_1 надіслав заяву щодо врахування викладених у ній пояснень на підтвердження незаконної бездіяльності відповідачів та відповідно - підтвердження доводів касаційної скарги.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 надіслав додаткові пояснення у справі, підтвердивши обгрунтованість аргументів його касаційної скарги.

У листопаді 2022 року ДБР надіслало додаткові письмові пояснення, в яких вказувало на безпідставність доводів касаційної скарги та просило залишити касаційну скаргу без задоволення.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 надіслав заперечення на додаткові письмові пояснення ДБР, вказуючи на їх безпідставність.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 грудня 2005 року ОСОБА_1 незаконно звільнено зі служби в органах внутрішніх справ з Харківського національного університету внутрішніх справ. При звільненні йому не виплачені всі необхідні платежі та заробітна плата. До теперішнього часу триває досудове розслідування щодо неправомірних дій посадових осіб Харківського національного університету внутрішніх справ. Органами прокуратури Харківської області неодноразово виносилися постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, про закриття інших кримінальних проваджень.

28 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ДБР з заявою, в якій просив, зокрема, об`єднати в одне кримінальні провадження № 42018220000000302, № 42016220000000830, № 42015220000000956, № 420122200300000010, № 42017220000000265, № 42018220000001304, № 62019170000000911, № 12019220540000979, надіслати матеріали до Національного антикорупційного бюро України; внести викладені ним в заяві обставини до Єдиного реєстру досудових розслідувань, провести перевірку викладених фактів та притягнути винних осіб до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року у справі № 761/6826/20 зобов`язано уповноважену особу ДБР внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, на підставі заяви ОСОБА_1 від 28 січня 2020 року, яка була направлена засобами електронного зв`язку, розпочати досудове розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, яку також направлено до Територіального управління ДБР у м. Полтаві.

Листом ДБР від 14 травня 2020 року № 2829зкп/10-5-02-03-6202/20 ОСОБА_1 повідомлено, що із отриманого звернення не вбачається ознак вчинення кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності ДБР та на даний час відсутні підстави для внесення відомостей до ЄРДР

20 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України із заявою про вчинення злочинів та просив внести викладені ним в заяві обставини до ЄРДР, провести перевірку викладених фактів та притягнути винних осіб до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2020 року у справі № 757/16869/20-к зобов`язано компетентну особу на внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань Офісу Генерального прокурора внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленням ОСОБА_1 від 20 квітня 2020 року про вчинення кримінального правопорушення, яку виконано та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 420200000000001012.

04 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ДБР із заявою про вчинення злочинів та просив внести викладені ним в заяві обставинами до ЄРДР, провести перевірку викладених фактів та притягнути винних осіб до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2020 року у справі № 761/36345/20 у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність повноважної особи ДБР, яка полягає у не внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, викладених у заявах про кримінальні правопорушення та зобов`язання вчинити дії - відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою призначено новий розгляд скарги ОСОБА_1 на бездіяльність повноважної особи ДБР, яка полягає у не внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, викладених у заявах про кримінальні правопорушення та зобов`язання вчинити дії, в суді першої інстанції.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2021 року зобов`язано уповноваженого слідчого (уповноважену особу) ДБР невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 04 листопада 2020 року, яка була отримана уповноваженою особою ДБР через офіційну електронну пошту 04 листопада 2020 року.

Згідно з ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 23 липня 2021 року кримінальне провадження № 12019220540000979 знаходиться на розгляді Територіального управління ДБР у м. Полтаві.

Як видно з ухвали Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2021 року перелічені кримінальні провадження, відкриті прокуратурою Харківської області та перебувають на розгляді у Територіальному управлінні ДБР у м. Полтаві. У зв`язку з цим заяви ОСОБА_1 були направлені до Територіального управління ДБР у м. Полтаві для організації розгляду в межах чинного законодавства.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Рішення судів у цій справі, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження.

За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 13 січня

2020 року у справі № 227/2572/19 (провадження № 61-20488св18), від 17 січня 2020 року у справі № 638/11414/18 (провадження № 61-2685св19), від 04 березня 2020 року у справі № 639/1803/19 (провадження № 61-18842св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17 (провадження № 61-40338св18), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17 (провадження № 61-40480св18), від 20 травня 2020 року у справі № 337/3375/17 (провадження № 61-11586св19), від 20 травня 2020 року у справі № 639/6736/18 (провадження № 61-12512св19), від 23 червня 2020 року у справі № 554/108/18 (провадження № 61-41514св18), від 24 червня 2020 року у справі № 520/14/19 (провадження № 61-23199св19), від 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17 (провадження № 61-36602св18), від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 (провадження № 61-8293св20), від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19), від 14 квітня 2021 року в справі № 646/7688/19 (провадження № 61-18764св20), від 19 травня 2022 року в справі № 646/7385/19 (провадження № 61-13907св21).

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, зокрема, ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідачів та моральною шкодою.

Доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися посадовими особами ДБР та офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні, натомість у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення його особистих немайнових прав, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідачів моральної шкоди.

З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку наданим позивачем доказам та дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем спричинення йому моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового слідства.

Зазначені ОСОБА_1 обставини не вказують на наявність в діях працівників Офісу Генерального прокурора та ДБР ознак заподіяння йому майнової та (або) моральної шкоди, відповідальність за яку повинна нести держава.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У ході розгляду справи позивач всупереч статей 12 80 ЦПК України не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що стало б підставою для відшкодування моральної шкоди.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом при розгляді справ у аналогічних спірних правовідносинах (за участю позивача), зокрема, у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17 (провадження № 61-36602св18), від 09 червня 2020 року в справі № 641/8097/17-ц(провадження № 61-44222св18), від 01 квітня 2020 року в справі справа № 641/7772/17 (провадження № 61-40338св18), від 27 листопада 2019 року в справі № 641/2198/17 (провадження № 61-34966св18), від 31 жовтня 2018 року в справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши належним чином фактичні обставини спірних правовідносин у цій справі, дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за недоведеністю.

Висновки судів по суті вирішеного спору є правильними, законними, обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які були викладені у постановах Верховного Суду: від 25 червня 2018 року в справі № 641/2476/17-ц, від 23 вересня 2020 року в справі № 638/14007/17, від 08 квітня 2020 року в справі № 638/14009/17, від 16 вересня 2020 року в справі № 638/6363/19, від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 641/2476/17-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів погодився із їх висновками, що позивач для відновлення порушеного права на протязі чотирьох років вимушений був неодноразово звертатися до органів прокуратури, суду з відповідними скаргами, заявами, внаслідок чого було порушено його звичайний ритм життя. Крім того, систематичною бездіяльністю органів прокуратури, встановленою на підставі ухвал слідчих суддів, позивачу спричинена моральна шкода, тому, виходячи із принципу розумності і справедливості, обґрунтованим є відшкодування моральної шкоди у розмірі 7 000 грн.

У справі № 638/14007/17 Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, погодився із висновками останнього, що, до спірних правовідносин підлягають застосуванню статті 23 1174 ЦК України, позивачем доведено факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб, пов`язані з невиконанням своїх обов`язків, непроведенням комплексу дій, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) по розкриттю злочину ? відповідачем неодноразово приймалися процесуальні рішення про закриття кримінального провадження без проведення необхідної перевірки доводів заявника, які у подальшому були скасовані судом. Внаслідок довготривалого невирішення заяви позивача останній зазнав моральних страждань, які полягали у порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності звернення до суду із заявами про усунення перешкод, як потерпілого від кримінального правопорушення, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

У справі № 638/14007/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів, погодився із їх висновками, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню статті 23 1174 ЦК України, позивачем доведено факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб, пов`язаних з невиконанням своїх обов`язків, не проведення комплексу дій, передбачених КПК України по розкриттю злочину ? відповідачем неодноразово приймалися процесуальні рішення про закриття кримінального провадження, без проведення необхідної перевірки доводів заявника, які у подальшому були скасовані судом. Внаслідок довготривалого не вирішення заяви позивача, останній зазнав моральних страждань, які полягали у порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності звернення до суду з заявами про усунення перешкод, як потерпілого від кримінального правопорушення, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

У справі № 638/6363/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів, виходив із того, що позивачем доведено тривалу протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури Полтавської області щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою (з 2013 року), неодноразове винесення слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє позивачу ігнорування його доводів. Вказані обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, судами визначено її розмір (5 000 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань позивача виходячи із вимог розумності, виваженості і справедливості.

У справі № 646/7015/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Суд першої інстанції вказував, що стягуючи моральну шкоду на користь позивача він визнав факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалою бездіяльністю посадових осіб, пов`язаною з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України; суд першої інстанції врахував, що кримінальне провадження, в рамках якого бездіяльністю органу досудового розслідування, позивачу завдано моральну шкоду, безпосередньо стосується її родини.

Натомість, у справі, яка переглядається судами не встановлено надмірну тривалу бездіяльність відповідачів (заяви про реєстрацію кримінальних проваджень позивач подавав до відповідачів у січні, квітні та листопаді 2020 року, а позов про відшкодування шкоди внаслідок їх бездіяльності - у липні 2020 року), права позивача були захищені ним та відновлені в порядку розгляду його скарг згідно КПК України слідчими суддями; позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди внаслідок бездіяльності відповідачів саме у цій конкретній справі (зважаючи на характер та зміст спірних правовідносин, предмет та підстави позову у цій справі).

Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені судами фактичні обставини на підставі наданих доказів.

Колегія суддів також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та встановив обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішення суду апеляційної інстанції.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Отже, аргументи позивача ОСОБА_1 , що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтоване рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року в незміненій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук