Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.11.2022 року у справі №509/6170/20

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 509/6170/20

провадження № 61-15701св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Чорноморське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, Дальницька сільська рада Овідіопольського району Одеської області,

особа, яка звернулася з апеляційною та касаційною скаргами: ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 січня 2021 року в складі судді Бочарова А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з грудня

1995 року до 17 липня 2020 року спільно проживали як чоловік і дружина однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати, придбавали майно для потреб сім`ї, мали спільні права та обов`язки. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19),

і таке захворювання пов`язане з виконанням ним професійного обов`язку

в умовах підвищеного ризику зараження.

Встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 зі

ОСОБА_3 необхідне заявнику для звернення до Фонду соціального страхування України (далі - Фонд) із заявою про страхову виплату за фактом смерті ОСОБА_3 як медичного працівника, що настала внаслідок захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19) і таке захворювання пов`язане з виконанням професійного обов`язку в умовах підвищеного ризику зараження, на підставі статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання однією сім`єю зі ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу,

а також факт, що вона була членом сім`ї ОСОБА_3 у період з 16 грудня 1995 року до 17 липня 2020 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено юридичний факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1

і ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу в період з 16 грудня 1995 року

до 17 липня 2020 року та, що ОСОБА_1 є членом сім`ї ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 проживали разом, вели спільне господарство в будинку на АДРЕСА_1 , що є зареєстрованим місцем проживання заявника. Зібраними у справі доказами підтверджено наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільних прав та обов`язків.

Між заявником та синами ОСОБА_3 будь-які суперечки, конфлікти, спори в силу закону відсутні, оскільки кожна з трьох осіб може відповідно до статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» бути членами сім`ї померлого від коронавірусної хвороби (COVID-19) ОСОБА_3 і незалежно одна від одної подати до Фондузаяву про страхову виплату. Страхова виплата буде призначена й виплачена через імперативність наведеної норми й відсутність у Фонду дискреційних повноважень у питанні здійснення страхової виплати. Тому зазначені особи не перешкоджають одна одній у реалізації такого права. Отже, у цій справі спір про право відсутній.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційні скарги Управління виконавчої дирекції Фонду в Одеські області та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 січня

2021 року в частині встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу в період з 16 грудня 1995 року до 31 грудня 2003 року скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу в період з 16 грудня 1995 року до 31 грудня 2003 року, оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Доводи осіб, які звернулися до суду з апеляційними скаргами, щодо наявності у цій справі спору про право та необхідність її розгляду за правилами загального позовного провадження є недоведеними. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у даній справі відсутній спір про право та правильно розглянув справу в окремому провадженні. Родичі або особи, які входять до складі сім`ї ОСОБА_3 , не позбавлені можливості на звернення до Фонду із заявою про страхову виплату за фактом смерті ОСОБА_3 як медичного працівника з метою призначення і виплати їм одноразової грошової допомоги, за умови наявності підтвердженого факту члена сім`ї або факту утримання, а отже не позбавлені можливості на звернення до суду для встановлення зазначеного факту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, ухвалити нове рішення про залишення заяви без розгляду.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду ОСОБА_2 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України). Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17, від 29 березня 2019 року у справі

№ 401/1997/17, від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц,

від 08 травня 2019 року у справі № 545/1106/17, від 22 квітня 2020 року

у справі № 200/14136/17.

Зазначав, що суди ухвалили судові рішення про права, свободи та інтереси осіб, які не були залучені до справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували

статтю 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що розмір виплати кожному із членів сім`ї померлого ОСОБА_3 залежить від кількості членів сім`ї (пропорційно зменшується в залежності від кількості членів сім`ї). Проте суди дійшли висновку про те, що кількісний склад членів сім`ї не впливає на права кожного з них на отримання страхової виплати. Прийняте судами рішення про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зменшує обсяг прав інших осіб на розмір особистої страхової виплати. При таких обставинах суди повинні були залучити до участі у справі дітей померлого ОСОБА_3 : ОСОБА_4 та

ОСОБА_2 , відомості про яких суду були відомі, та які б мали процесуальну можливість оспорити доводи заявника. Проте суд першої інстанції розглянув справу за відсутності вказаних осіб, а суд апеляційної інстанції на ці обставини уваги не звернув.

У цій справі існує спір про право, Фонд не погоджується з правом заявника на отримання соціальної виплати, тому заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку окремого провадження. Крім того, ОСОБА_2 звертався до суду з аналогічною заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю з померлим батьком, проте ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 березня 2021 року, яка набрала законної сили, таку заяву залишено без розгляду.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на її безпідставність, а також законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

Зазначала, що сини ОСОБА_3 є повнолітніми і такими, які спільно не проживали з померлим, вони не були пов`язані з ним спільним побутом, не мали взаємних прав та обов`язків, тому не є членами його сім`ї.

Заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, подана до суду відповідно до норм права, а жоден спір між заявником

і ОСОБА_2 не існував.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до довідки Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 29 вересня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 1995 року до 17 липня 2020 року проживали разом, вели спільне господарство в будинку

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлення факту постійного спільного проживання зі ОСОБА_3 необхідне ОСОБА_1 для звернення до Фонду із заявою про

страхову виплату за фактом смерті ОСОБА_3 як медичного працівника, що настала внаслідок захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19) і таке захворювання пов`язане з виконанням професійного обов`язку в умовах підвищеного ризику зараження, на підставі

статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Акт спеціального розслідування гострого професійного захворювання, яке призвело до смертельного наслідку від 31 серпня 2020 року, складений комісією Головного управління Держпраці в Одеській області за участю ОСОБА_4 - сина потерпілого.

Відповідно до акта спеціального розслідування від 31 серпня 2020 року, члени сім`ї, які перебували на утриманні потерпілого ОСОБА_3 , відсутні.

25 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту, що має юридичне значення, та просив визнати його членом сім`ї ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області

від 24 березня 2021 року, яка набрала законної сили, таку заяву залишено без розгляду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов`язані з виконанням професійних обов`язків

в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи

з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров`я та державних наукових установ підлягають обов`язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 498 (далі - Порядок № 498),

у разі смерті медичного працівника, що настала внаслідок його інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, членам сім`ї, батькам, утриманцям померлого медичного працівника проводиться виплата в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року. Члени сім`ї та батьки померлого медичного працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.

У разі відсутності документів, що підтверджують належність до складу сім`ї померлого медичного працівника або перебування на його утриманні, статус члена сім`ї або факт утримання встановлюється в судовому порядку.

Страхова виплата, передбачена пунктом 3 вказаного Порядку № 498, призначається і виплачується органами Фонду разово, в рівних частинах особам, які мають право на виплату, протягом одного місяця з дня виникнення права на одноразову допомогу.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 498 для отримання одноразової допомоги особи, які мають право на виплату, звертаються до органу Фонду за зареєстрованим місцем проживання/перебування померлого медичного працівника та подають, зокрема, рішення суду про встановлення факту нещасного випадку, факту перебування на утриманні, утримання із заробітної плати (доходу) аліментів, установлення статусу члена сім`ї (за наявності рішення суду з цих питань).

Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що між учасниками цієї справи існує спір щодо нарахування та сплати соціальних виплат - одноразової допомоги члену сім`ї медичного працівника, померлого від коронавірусної хвороби (COVID-19).

Управління виконавчої дирекції Фонду у Одеській області в суді першої інстанції звернулося з клопотанням про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення суду

першої інстанції, Управління виконавчої дирекції Фонду у Одеській

області заперечувало право заявника на отримання виплат згідно

з Порядком № 498, просило заяву у цій справі залишити без розгляду, оскільки не погоджувалося на розгляд такої заяви в порядку окремого провадження, стверджувало, що існує спір про право на отримання соціальних виплат.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі також заперечував щодо розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження, зазначав, що між учасниками судового процесу існує спір про право.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення

певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким

чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають

у реалізації такого права.

Отже, встановлення факту проживання заявника однією сім`єю з померлим ОСОБА_3 , наявності у неї права на отримання страхових виплат, передбачених Порядком № 498, та правомірності рішень дій чи бездіяльності органів Фонду (суб`єкта владних повноважень) можливо лише при вирішенні спору між учасниками судового процесу.

Разом з тим частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).

Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства,

в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Чорноморське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду

в Одеській області є суб`єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями у сфері соціального захисту населення, здійснюваного державою.

Верховний Суд врахував, що метою звернення до суду із заявою про встановлення факту у цій справі є отримання від Фонду страхової виплати за фактом смерті ОСОБА_3 як медичного працівника, що настала внаслідок захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19) і таке захворювання пов`язане з виконанням професійного обов`язку в умовах підвищеного ризику зараження, на підставі статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня

2020 року у справі № 287/167/18-ц зазначила про таке: «Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, закриває провадження у ній».

Спірні правовідносини стосуються соціального захисту членів сім`ї померлого медичного працівника, смерть якого настала внаслідок його інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків

в умовах підвищеного ризику зараження. Отже, правомірним порядком захисту є саме оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, якими порушуються права цих осіб, що віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Верховний Суд враховує, що заявник звернулася до суду за встановленням факту того, що вона була членом сім`ї ОСОБА_3 та проживала з ним

у відповідний період саме з метою отримання державного соціального захисту відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню

і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Визначаючи, чи пов`язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує статті 1 ЦК України. За частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними

є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не

з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Вимога заявника у цій справі пов`язана з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу (члена сім`ї медичного працівника, померлого від коронавірусної хвороби, смерть якого настала внаслідок його інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження), не пов`язані з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм

предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані

з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Верховний суд врахував, що між учасниками цієї справи існує спір з приводу соціальної виплати, а також правомірності рішень, дій чи бездіяльності органів Фонду, тобто пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження певного соціально-правового статусу, не пов`язаний

з будь-якими цивільними права та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні його певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно

у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнав недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства

з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування

у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Подану в порядку окремого провадження, у зв`язку із встановленням існування спору про право можливо виключно у тому разі, якщо виявлений спір можливо вирішити саме в порядку цивільного судочинства.

Якщо ж такий спір вирішити в порядку цивільного судочинства неможливо, суд повинен закрити провадження у справі (або відмовити у відкритті провадження на стадії прийняття поданої заяви) із зазначенням правильного для вирішення такого правового питання виду судочинства.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 також виходила з потреби визначати правову природу відносин, що виникли між учасниками справи, віддаючи цьому питанню першочергове значення. Питання про вирішення юрисдикційності спору з`ясовується судами на стадії відкриття провадження у справі, а якщо на стадії відкриття допущено помилку або неможливо було з`ясувати питання юрисдикції, тоді суд на будь-якій стадії розгляду справи вправі закрити провадження з підстав помилкового обрання відповідної юрисдикції. Питання юрисдикції впливає на визначення компетентного суду, належного кола учасників справи, розподіл тягаря доведення тощо, тож має вирішуватися судом пріоритетно до вирішення усіх інших правових питань.

Отже, ухвалюючи судові рішення у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги

в цілому не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених

статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу,

є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Наведеними положеннями процесуального закону визначено, що суд касаційної інстанції, виявивши допущені судом першої та/або апеляційної інстанції порушення норм процесуального права щодо правил предметної юрисдикції, скасовує такі рішення та закриває провадження у справі відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України незалежно від наявності та обґрунтованості доводів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 січня 2021 року та постанова Одеського апеляційного суду

від 19 серпня 2021 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою

статті 256, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 січня

2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня

2021 року скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Чорноморське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, Дальницька сільська рада Овідіопольського району Одеської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук