Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.10.2024 року у справі №130/1125/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 130/1125/22

провадження № 61-12467св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Жмеринський відділ державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2023 року у складі колегії суддів Медвецького С. К., Голоти Л. О., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Жмеринського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області (далі - Жмеринський ВДВС) про визнання недійсним та скасування акта про передачу майна стягувачу, визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на майно, скасування державної реєстрації права власності на майно та визнання права власності на майно.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 на праві власності належали:

житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельна ділянка, площею 0,10 га, кадастровий номер 0510300000:00:001:1667, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області рішенням від 03 березня 2017 року у справі № 130/3043/16-ц стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 10 липня 2015 року в розмірі 264 705 грн та 2 647,05 грн судових витрат. Виконавчий лист видано 11 травня 2017 року.

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області заочним рішенням від 29 травня 2020 року у справі № 130/545/20 стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 15 травня 2014 року у розмірі 245 000 грн, 3 % річних у сумі 35 361 грн та 2 803,62 грн судових витрат. Виконавчий лист видано 16 грудня 2020 року.

06 січня 2021 року головний державний виконавець Жмеринського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Хмельницький) (далі - Жмеринський МВ ДВС) Яременюк І. О. прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 130/545/20, в межах якого було описано та накладено арешт на належні ОСОБА_1 земельну ділянку та житловий будинок, які надалі були виставлені на електронні торги.

02 квітня 2021 року головний державний виконавець Жмеринського МВ ДВС Яременюк І. О. прийняла постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 130/3043/16-ц та про об`єднання виконавчих проваджень № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3.

Вінницький апеляційний суд постановою від 11 листопада 2021 року заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 травня 2020 року у справі № 130/545/20 скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач зазначав, що 08 липня 2021 року державний виконавець склала акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_3, на підставі якого 28 вересня 2021 року державний нотаріус Жмеринської міської державної нотаріальної контори Вінницької області Бульба Л. І. (далі - державний нотаріус Бульба Л. І. ) видала свідоцтво про право власності на житловий будинок та земельну ділянку, зареєстроване в реєстрі за № 1-1381, та на підставі рішення державного реєстратора здійснено державну реєстрацію права власності на ці об`єкти за ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що акт про передачу майна стягувачу є недійсним та підлягає скасуванню у зв`язку з таким: належне йому нерухоме майно було передано ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу, який стягнуто на підставі судового рішення, що було скасоване; під час виконавчого провадження допущено порушення порядку реалізації та передачі майна, чим було істотно порушено його права як сторони виконавчого провадження; вартість майна встановлена з порушенням приписів статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»; державний виконавець не врахував перебування відчужуваного майна в іпотеці та не застосував відповідні положення законодавства.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

визнати недійсним та скасувати акт про передачу майна стягувачу у рахунок боргу від 08 липня 2021 року у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_3, складений головним державним виконавцем Жмеринського МВ ДВС Яременюк І. О.;

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 28 вересня 2021 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-1381, видане державним нотаріусом Бульбою Л. І. на ім`я ОСОБА_2 , на житловий будинок, загальною площею 440,90 кв. м, житловою площею 128,5 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер 0510300000:00:001:1667, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,10 га, кадастровий номер 0510300000:00:001:1667, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

припинити право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,10 га, кадастровий номер 0510300000:00:001:1667, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на вказані об`єкти нерухомого майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області рішенням від 31 березня 2023 року (у складі судді Грушковської Л. Ю.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано таким.

Процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на електронних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу з відповідними постановою та актом державного виконавця не може бути ототожнена з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний або приватний виконавець також складає акт.

Акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу не може визнаватися недійсним на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203 215 ЦК України.

Позовні вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та скасування рішень державного реєстратора є похідними від вимоги про оскарження акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, тому не підлягають задоволенню.

Позовна вимога про визнання за позивачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна у цій справі є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Вінницький апеляційний суд постановою від 20 липня 2023 року рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 31 березня

2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив з інших підстав. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано таким.

Передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на електронних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203 215 ЦК України.

Апеляційний суд зазначив, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією приватного виконавця (незалежно від того, державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності здійснював відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Заявник не оскаржує правомірність оцінки майна, тому указані доводи не заслуговують на увагу.

Передача державним виконавцем майна стягувачу була здійснена 08 липня 2021 року, тобто на момент чинності судових рішень, на підставі яких було видано спірні виконавчі листи. Отже, державний виконавець дотримав вимоги статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» під час передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Під час вчинення виконавчих дій щодо реалізації іпотечного нерухомого майна з прилюдних торгів у межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3 було дотримано порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів та інших актів цивільного законодавства, зокрема, законів України «Про виконавче провадження» та «Про іпотеку».

Позивач не довів, що під час проведення електронних торгів допущено порушення норм законодавства, які могли б вплинути на результати торгів та призвели б до скасування акта державного виконавця від 08 липня 2021 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Дії державного виконавця у виконавчому провадженні до призначення електронних торгів не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для скасування акта державного виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Позивач не надав доказів на підтвердження неправомірності дій державного виконавця щодо передачі майна стягувачу і не довів, що оспорюваним актом були порушені його права і законні інтереси.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2023 року, у якій заявник просить суд скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись нанеправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування статті 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 752/1115/17 (провадження № 14-175цс19), постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 463/593/16-ц (провадження № 61-1636св17), від 26 травня 2021 року у справі № 727/2176/20 (провадження № 61-2503св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 752/15527/19 (провадження № 61?5226св21), від 30 березня 2022 року у справі № 725/2043/20 (провадження № 61?15812св20), від 27 квітня 2022 року у справі № 372/2183/15-ц (провадження № 61-2444св21).

Також посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке: акт державного виконавця про передачу майна стягувачу було видано у межах виконавчого провадження з виконання судового рішення, яке було скасоване; звіт про оцінку нерухомого майна був виготовлений з порушенням вимог законодавства та не відображав дійсної вартості нерухомого майна; спірне нерухоме майно перебувало в іпотеці.

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів позивача, просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Також у відзиві ОСОБА_2 просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в касаційному суді.

У січні 2024 року ОСОБА_2 надіслав до Верховного Суду заяву про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, надавши докази їх понесення та договір про надання правової допомоги.

У березні 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду додаткові письмові пояснення у справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

У жовтні 2023 року справу № 130/1125/22 передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 08 лютого 2024 року справу призначив до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Верховний Суд ухвалою від 01 травня 2024 року зупинив провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 587/2230/21 (провадження № 61-5981сво23) та Великою Палатою Верховного Суду справи № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24).

Верховний Суд ухвалою від 09 жовтня 2024 року поновив провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належали житловий будинок та земельна ділянка, площею 0,10 га, кадастровий номер 0510300000:00:001:1667, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області рішенням від 03 березня 2017 року у справі № 130/3043/16-ц стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 10 липня 2015 року в розмірі 264 705 грн та 2 647,05 грн судових витрат.

Виконавчий лист № 130/3043/16-ц видано 11 травня 2017 року. 31 грудня 2020 року виконавчий лист повернуто стягувачу у зв`язку з відмовою останнього залишити за собою нереалізоване на прилюдних торгах майно.

02 квітня 2021 року головний державний виконавець Жмеринського МВ ДВС Яременюк І. О. прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 130/3043/16-ц.

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області заочним рішенням від 29 травня 2020 року у справі № 130/545/20 стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 15 травня 2014 року у розмірі 245 000 грн, 3 % річних у сумі 35 361 грн та 2 803,62 грн судових витрат.

Виконавчий лист № 130/545/20 видано 16 грудня 2020 року.

06 січня 2021 року головний державний виконавець Жмеринського МВ ДВС Яременюк І. О. прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 130/545/20.

02 березня 2021 року головний державний виконавець Жмеринського МВ ДВС Яременюк І. О. прийняла постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до якої описано та накладено арешт на житловий будинок, загальною площею 440,9 кв. м, житловою площею 128,5 кв. м, та земельну ділянку, кадастровий номер 0510300000:00:001:1667, площею 0,1 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Головний державний виконавець Жмеринського МВ ДВС Яременюк І. О. постановою від 16 березня 2021 року призначила суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_4 .

У висновку про вартість об`єкта оцінки від 20 березня 2021 року зазначено, що ринкова вартість житлового будинку літ. «А», «п/А», загальною площею 440,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , без урахування ПДВ становить 467 500 грн; ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 0510300000:00:001:1667, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , без урахування ПДВ становить 43 800 грн.

Відповідно до вказаного висновку двоповерховий житловий будинок, літ. «А», має такі характеристики: площа забудови 195.9 кв. м; житлова площа 128,5 кв. м. Інженерне обладнання: централізоване водопостачання - відсутнє; електропостачання - відсутнє; газопостачання - відсутнє; каналізація - відсутня; господарські будівлі - відсутні. Також зазначено, що експлуатація елементів будинку можлива лише при умові проведення їх ремонту. Оцінка фізичного стану - незадовільний.

02 квітня 2021 року головний державний виконавець Жмеринського МВ ДВС Яременюк І. О. прийняла постанову про об`єднання виконавчих проваджень № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3.

15 квітня 2021 року Жмеринський МВ ДВС звернувся до ДП «СЕТАМ» із заявкою на реалізацію арештованого майна.

Відповідно до протоколів проведення електронних торгів від 06 травня 2021 року № 537290, від 27 травня 2021 року № 540159 та від 22 червня 2021 року № 543305 торги не відбулись у зв`язку із відсутністю допущених учасників торгів.

22 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Жмеринського МВ ДВС заяву про відтермінування проведення електронних торгів та будь-яких дій з відчуження його майна у зв`язку з розглядом Жмеринським районним судом Вінницької області заяви про перегляд заочного рішення від 29 травня 2020 року.

01 липня 2021 року Жмеринський МВ ДВС запропонував ОСОБА_2 залишити за собою нереалізоване майно боржника, про що повідомив сторін виконавчого провадження.

05 липня 2021 року ОСОБА_2 повідомив Жмеринський МВ ДВС про свою згоду на залишення за собою нереалізованого на електронних торгах нерухомого майна боржника, а саме житлового будинку та земельної ділянки, за ціною третіх електронних торгів, яка становить 357 910 грн.

08 липня 2021 року головний державний виконавець Жмеринського МВ ДВС Яременюк І. О. прийняла постанову та склала акт про передачу майна стягувачу, відповідно до яких ОСОБА_2 передано в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за виконавчими листами № 130/545/20, № 130/3043/16-ц житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

28 вересня 2021 року державний нотаріус Бульба Л. І. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на майно: житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 130/545/20 скасовано заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 травня 2020 року та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики.

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області ухвалою від 21 лютого 2022 року заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, та повернення безпідставно стягнутого майна задовольнив частково.

Визнав таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 130/545/20, виданий 16 грудня 2020 року Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 283 164,62 грн. У задоволенні заяви в частині визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа № 130/3042/16-ц, виданого 11 травня 2017 року Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 267 352,05 грн відмовив. У поверненні у власність ОСОБА_1 переданих ОСОБА_2 земельної ділянки та житлового будинку, що розташовані на АДРЕСА_1 , шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на вказані об`єкти нерухомого майна відмовив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до наведених правових норм виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавча служба укладає відповідний договір.

Згідно з пунктом 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, в редакції, чинній на час проведення електронних торгів, електронні торги - продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) дійшла висновку про те, що, з огляду на правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах, публічних торгах та визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

У правовій доктрині сформульовано точку зору, згідно з якою продавцем майна, яке реалізується з торгів у межах виконання рішення суду, є власник майна, оскільки саме його майно продається; держава не переносить на себе право власності на це майно і діє в зазначеному випадку від імені власника-боржника.

Таким чином, з аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655 і 656 ЦК України, положень Порядку реалізації арештованого майна вбачається, що: реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажі майна, за яким продавцем відчужуваного майна є боржник, переможець прилюдних торгів виступає покупцем, а особами, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів; складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Такий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21.

Водночас Закон України «Про виконавче провадження» допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону).

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 Закону).

З огляду на зазначене передбачена статтею 62 Закону процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою така процедура разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не може бути ототожнена з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт.

Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу (укладення якого підтверджується протоколом електронних торгів) та дії сторін, спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця (затвердження акта про проведені електронні торги, видача або надсилання його покупцю, звернення покупця до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем).

Відповідно до положень статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Отже, у в разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт). Виконання договору з боку покупця (стягувача) полягає у внесенні на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на користь стягувача, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203 215 ЦК України.

Водночас у частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду.

Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду 03 липня 2019 року у справі № 206/2421/16-ц, від 31 січня 2024 року у справі № 755/4534/21.

Колегія суддів погоджується з тим, що відчуження майна боржника на прилюдних торгах за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, та яка, на думку позивача, є значно нижчою від ринкової, порушує права і законні інтереси боржника, який бажає реалізувати належне йому майно за найбільш вигідною ціною для погашення наявної заборгованості перед стягувачем. Проте суд має перевірити, чи було допущено порушення законодавства під час проведення торгів, чи вплинуло це на результати торгів, та чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що для застосування наслідків недотримання вимог закону під час вирішення спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Подібний висновок також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24). Так, у постанові зазначено, що для визнання судом електронних торгів недійсними обов`язковими умовами є наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи вплинули ці порушення на результати торгів та чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Проведення електронних торгів з порушенням вимог законодавства є підставою для визнання таких торгів недійсними винятково за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, та у разі якщо такі порушення вплинули на результати торгів.

З огляду на фактичні підстави позову справи № 554/154/22, до закінчення касаційного перегляду якої було зупинено провадження у справі, яка переглядається, колегія суддів вважає, що висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, яка були прийнята після подання касаційної скарги ОСОБА_1 , підлягають застосуванню у спірних правовідносинах у частині обґрунтованості позовних вимог, а саме встановлення порушень під час вчинення виконавчих дій щодо реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, чи вплинули такі порушення на результати торгів (нереалізація майна на третіх електронних торгах) та чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду (боржника).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що Жмеринський МВ ДВС під час виконавчого провадження допустив порушення законодавчих вимог щодо порядку реалізації та передачі майна стягувачу, чим істотно порушено його права як сторони виконавчого провадження, а саме, що акт державного виконавця про передачу майна стягувачу було складено у межах виконавчого провадження з виконання судового рішення, яке було скасоване; звіт про оцінку нерухомого майна був виготовлений з порушенням вимог законодавства та не відображав дійсної вартості нерухомого майна; спірне нерухоме майно перебувало в іпотеці; державний виконавець не зупинив проведення електронних торгів.

Відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.

Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.

У постанові про призначення експерта або спеціаліста, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, перекладача зазначаються питання, на які ці особи повинні надати письмовий висновок (звіт), або з якої мови слід здійснити переклад, або вид та характеристика майна, яке необхідно ідентифікувати, оцінити тощо, строки здійснення відповідних дій.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про оцінку майна майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

З матеріалів справи відомо, що 06 січня 2021 року копію постанови про опис та арешт майна боржника було направлено сторонам виконавчого провадження.

У зв`язку з невиконанням боржником у добровільному порядку рішення суду 16 березня 2021 року головний державний виконавець Жмеринського МВ ДВС Яременюк І. О. прийняла постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні з метою визначення ринкової вартості арештованого майна боржника, яку направлено сторонам виконавчого провадження.

Відповідно до звіту з визначення ринкової вартості нерухомого майна від 20 березня 2021 року ринкова вартість житлового будинку літ. «А», «п/А», загальною площею 440,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , без урахування ПДВ становить 467 500 грн; ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 0510300000:00:001:1667, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , без урахування ПДВ становить 43 800 грн.

02 квітня 2021 року головний державний виконавець Жмеринського МВ ДВС Яременюк І. О. прийняла постанову про об`єднання виконавчих проваджень № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3.

15 квітня 2021 року Жмеринський МВ ДВС звернувся до ДП «СЕТАМ» із заявкою на реалізацію арештованого майна.

Відповідно до протоколів проведення електронних торгів від 06 травня 2021 року № 537290, від 27 травня 2021 року № 540159 та від 22 червня 2021 року № 543305 торги не відбулись у зв`язку із відсутністю допущених учасників торгів.

22 червня 2021 року до Жмеринського МВ ДВС надійшла заява ОСОБА_1 про відтермінування проведення електронних торгів та будь-яких дій з відчуження його майна у зв`язку з розглядом Жмеринським районним судом Вінницької області заяви про перегляд заочного рішення від 29 травня 2020 року у справі № 130/545/20.

01 липня 2021 року Жмеринський МВ ДВС запропонував ОСОБА_2 залишити за собою нереалізоване майно боржника, про що повідомив сторін виконавчого провадження.

05 липня 2021 року ОСОБА_2 повідомив Жмеринський МВ ДВС про свою згоду на залишення за собою нереалізованого на електронних торгах нерухомого майна боржника, а саме будинку та земельної ділянки за ціною третіх електронних торгів, яка становить 357 910 грн.

08 липня 2021 року відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» головний державний виконавець Жмеринського МВ ДВС Яременюк І. О. прийняла постанову та склала акт про передачу майна стягувачу, відповідно до яких ОСОБА_2 передано в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за виконавчими листами № 130/545/20, № 130/3043/16-ц житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки оцінка майна здійснена під час виконання рішення суду, то відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/44440/16 (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19)).

Відповідно до матеріалів справи, яка переглядається, ОСОБА_1 , якому направлялись постанови державного виконавця в межах зведеного виконавчого провадження, зокрема про призначення суб`єкта оціночної діяльності, та висновок щодо вартості майна, 26 серпня 2021 року, тобто вже після проведення прилюдних торгів та прийняття виконавцем постанови та акта про передачу майна стягувачу, порушив питання про рецензування звіту з визначення ринкової вартості нерухомого майна від 20 березня 2021 року, яке проведене Громадською організацією «Всеукраїнське об`єднання «Українське товариство оцінювачів». Позивач надав вказану рецензію в суді першої інстанції.

Водночас ОСОБА_1 у межах процедури виконавчого провадження звіт про оцінку майна та постанову виконавця про призначення суб`єкта оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» не оскаржував.

Крім того, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області ухвалою від 16 листопада 2022 року задовольнив клопотання ОСОБА_1 Призначив комплексну судову оціночно-будівельну та оціночно-земельну експертизи, проведення якої доручив експертам Вінницького відділення Київського науково?дослідного інституту судових експертиз, попередивши їх про кримінальну відповідальність за статтями 385 та 384 КК України, на вирішення якої поставлено такі питання: Яка ринкова вартість житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1 , загальною площею 440,90 кв. м, житловою площею 128,5 кв. м, позначеного на плані літерою «А», станом на 20 березня 2021 року? Яка ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 0510300000:00:001:1667, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої у АДРЕСА_1 , станом на 20 березня 2021 року? Оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1

14 грудня 2022 року Вінницьке відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надіслало до суду лист, в якому просило погодити строк проведення експертизи понад 90 календарних днів та у разі такого погодження здійснити оплату за її проведення.

21 грудня 2022 року ОСОБА_1 надіслав до суду лист, в якому просив поновити провадження у справі з метою запобігання затягуванню розгляду справи, фактично погодившись із оцінкою майна від 20 березня 2021 року, проведеною суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , не вказавши поважних причин неможливості оскарження цієї оцінки під час здійснення виконавчого провадження.

Також підставою позову ОСОБА_1 зазначав те, що належне йому нерухоме майно було передано ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу, який стягнуто на підставі судового рішення, що було скасоване.

Суд установив, що спірні електронні торги з реалізації належного позивачу майна відповідно до протоколів проведення електронних торгів № № 537290, 540159, 543305 проводилися відповідно 06 травня, 27 травня та 22 червня 2021 року, проте не відбулись у зв`язку із відсутністю допущених учасників торгів.

Постанова Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 130/545/20, якою скасовано заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 травня 2020 року та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики, набрала законної сили 11 листопада 2021 року з дня її прийняття.

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області ухвалою від 21 лютого 2022 року визнав таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 130/545/20, виданий 16 грудня 2020 року Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 283 164,62 грн.

Колегія суддів зазначає, що наявність підстав для визнання недійсними торгів має встановлюватися судом на момент їх проведення. Рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, у тому числі й щодо недійсності торгів, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ураховуючи фактичні обставини, які склалися у цій конкретній справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки рішення суду у справі № 130/545/20 про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики набрало законної сили 11 листопада 2021 року, ухвалою місцевого суду від 21 лютого 2022 року виконавчий лист № 130/545/20 визнано таким, що не підлягає виконанню, а постанова та акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу ОСОБА_1 за виконавчими листами № 130/545/20, № 130/3043/16-ц прийняті 08 липня 2021 року, тобто на час проведення електронних торгів та передачі майна стягувачу вказані виконавчі листи були чинними.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним та скасування акта про передачу майна стягувачу у рахунок боргу від 08 липня 2021 року у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_3.

Верховний Суд погоджується з наведеним висновком апеляційного суду про відсутність підстав для визнання недійсним та скасування акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу ОСОБА_1 , зокрема за виконавчим листом № 130/545/20, який у подальшому визнаний у судовому порядку таким, що не підлягає виконанню, оскільки на час залишення стягувачем за собою нереалізованого на прилюдних торгах майна виконавчий лист № 130/545/20 був чинним, а відповідне судове рішення не має зворотної дії в часі.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21 (провадження № 61-5981сво23).

Крім того, інший виконавчий лист № 130/545/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 10 липня 2015 року в розмірі 264 705 грн та 2 647,05 грн судових витрат, який видано 11 травня 2017 року, не визнався у судовому порядку таким, що не підлягає виконанню, та був чинним також.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) викладено такий висновок: «Порушення, допущені державним (приватним) виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом».

Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні до призначення електронних торгів не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для скасування акта державного виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Надавши оцінку спірним правовідносинам, враховуючи те, що позивач не надав доказів на підтвердження неправомірності дій державного виконавця щодо підготовки майна до реалізації, проведення його оцінки та передачі майна стягувачу, зокрема недотримання порядку реалізації майна, визначеного законами України «Про виконавче провадження», «Про іпотеку», а також те, що ОСОБА_1 не оскаржував дії державного виконавця, зокрема щодо визначення оцінки спірного майна, не довів, що вартість нереалізованого на прилюдних торгах майна є значно нижчою від ринкової, та не зазначив, яка, на його думку, ринкова вартість майна мала бути станом на час проведення такої оцінки, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність порушення Жмеринським МВ ДВС майнових прав та законних інтересів позивача під час передання майна стягувачу у рахунок погашення боргу, тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів також погоджується з висновком апеляційного суду про те, що оскільки позивач не довів порушення Жмеринським МВ ДВС його майнових прав та законних інтересів під час передання майна стягувачу у рахунок погашення боргу, інші позовні вимоги, зокрема про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності, скасування рішень державного реєстратора та визнання за позивачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна також не підлягають задоволенню.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на перебування спірного майна, а саме належних позивачу житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в іпотеці, що, на думку позивача, свідчить про порушення апеляційним судом норм матеріального права, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини сьомої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Ця норма є відсильною та надає судовому виконавцю повноваження застосувати до реалізації предмета іпотеки у виконавчому провадженні за рішенням суду про стягнення боргу положення Закону України «Про іпотеку», які визначають особливості звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку за Законом України «Про іпотеку».

У розділі V Закону України «Про іпотеку» визначено порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, що передбачає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки та особливості реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Будь-яке арештоване у виконавчому провадженні майно реалізується відповідно до процедури, визначеної частинами першою, п`ятою, шостою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», із урахуванням порядку проведення електронних торгів, визначеного Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5.

Закон України «Про виконавче провадження» і його розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не містять приписів щодо особливостей реалізації у виконавчому провадженні нерухомого майна, обтяженого іпотекою, а частина сьома статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» є відсильною нормою і визначає обов`язок виконавця вчиняти дії з реалізації предмета іпотеки з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку», який прийнято раніше та який можна вважати спеціальним щодо унормування відчуження предметів іпотеки за судовим рішенням чи за домовленістю сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц викладено висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що процедура реалізації іпотечного нерухомого майна з прилюдних торгів у межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3 відбулася з дотриманням норм Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів та інших актів цивільного законодавства, зокрема законів України «Про виконавче провадження» та «Про іпотеку». Позивач не довів, що під час проведення електронних торгів допущено порушення, які б давали підстави для скасування постанови та акта державного виконавця від 08 липня 2021 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування статті 393 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 463/593/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 727/2176/20, від 16 лютого 2022 року у справі № 752/15527/19, від 30 березня 2022 року у справі № 725/2043/20, від 27 квітня 2022 року у справі № 372/2183/15-ц, колегія суддів зазначає таке.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6?1655цс16, про те, що передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203 215 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з яким погоджується й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задволенні позовних виимог, зазначив, що до спірних правовідносин норми статей 203 215 ЦК України не застосовуються.

У справах № № 463/593/16-ц, 727/2176/20, 725/2043/20, 372/2183/15 Верховний Суд зазначив, що оскільки предметом розгляду за скаргою ОСОБА_2 були дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, що стали підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків осіб, то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову. У зв`язку із зазначеним скаргу на дії державного виконавця суд мав залишити без розгляду і роз`яснити заявнику можливість вирішення спору у порядку позовного провадження. У постанові також викладено висновок, що оскільки право на нерухоме майно перейшло до стягувача і зареєстровано за ним, то ефективним і належним способом захисту прав боржника у цих правовідносинах є пред`явлення до суду позову про визнання правочину про перехід права власності недійсним (заявлення інших похідних вимог) із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, які підлягають розгляду в порядку позовного провадження.

У справі, яка переглядається, оскільки 28 вересня 2021 року державний нотаріус Жмеринської міської державної нотаріальної контори Вінницької області Бульба Л. І. видала свідоцтво про право власності на житловий будинок та земельну ділянку, зареєстроване в реєстрі за № 1-1381, та на підставі рішення державного реєстратора здійснено державну реєстрацію права власності на ці об`єкти, позивач правильно звернувся до суду в порядку позовного провадження, а не скарги на дії державного виконавця.

У справі № 752/15527/19 Верховний Суд, встановивши, що в результаті проведення електронних торгів та нереалізації майна на третіх торгах це майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя (позивачів у справі), в цілому передано стягувачу, чим порушено право власності ОСОБА_1, дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 зі своїх мотивів.

У вказаній справі, на відміну від справи, яка переглядається, підставою позову було те, що старший державний виконавець залишила поза увагою, що майно, передане на примусову реалізацію, а надалі - передане стягувачу, належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. У наведеній постанові Верховний Суд не викладав висновок щодо застосування статті 393 ЦК України.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом під час розгляду справи висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, зокрема статті 393 ЦК України, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи касаційним судом.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, колегія суддів відхиляє, оскільки за результатом касаційного перегляду постанови апеляційного суду Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що незупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні, зокрема проведення прилюдних торгів, призвело до порушення прав боржника слід зазначити таке.

Суди встановили, що відповідно до протоколів проведення електронних торгів від 06 травня 2021 року № 537290, від 27 травня 2021 року № 540159 та від 22 червня 2021 року № 543305 торги з реалізації нерухомого майна у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_3 не відбулись у зв`язку із відсутністю допущених учасників торгів.

22 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Жмеринського МВ ДВС заяву про відтермінування проведення електронних торгів та будь-яких дій з відчуження його майна у зв`язку з розглядом Жмеринським районним судом Вінницької області заяви про перегляд заочного рішення від 29 травня 2020 року.

Відповідно до пункту 2 розділу XІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) підставою для зупинення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) в цілому або за окремим лотом є: рішення суду щодо зупинення реалізації арештованого майна; зупинення вчинення виконавчих дій у випадках, визначених Законом України «Про виконавче провадження»; відкладення проведення виконавчих дій; зупинення виконавчого провадження у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду, відкладення проведення виконавчих дій; наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, виключно на період відновлення її працездатності.

Підстави зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій), згідно з якою виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема, у разі: зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа; зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення.

У статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів.

Враховуючи те, що державний виконавець Яременюк І. О. довідалася про оскарження ОСОБА_1 заочного рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 травня 2020 року у справі № 130/545/20, що стало підставою для видачі одного з виконавчих листів про стягнення боргу з ОСОБА_1 , в день складення протоколу № 543305 про те, що треті торги не відбулися, посилання боржника на протиправну бездіяльність державного виконавця щодо незупинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_3 та порушення у зв`язку з цим його прав та інтересів не підтвердились.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника, які є аналогічними його доводам апеляційної скарги, та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційної інстанції, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Щодо додаткових пояснень ОСОБА_2 та пояснень ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

02 листопада 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, до якого додано, зокрема, докази його надіслання іншим учасникам справи.

05 січня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслав на адресу Верховного Суду додаткові письмові пояснення, які за змістом є відзивом на касаційну скаргу.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

Оскільки Верховний Суд не визнавав необхідним надання ОСОБА_2 додаткових пояснень щодо окремих питань справи після спливу строку для подання відзиву на касаційну скаргу, який був поданий останнім у цій справі, ці додаткові пояснення у справі слід повернути без розгляду.

28 березня 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду пояснення, які за змістом є відповіддю на відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Згідно з частиною третьою статті 179 ЦПК України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою-п`ятою статті 178 цього Кодексу.

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта статті 183 ЦПК України).

Аналіз матеріалів касаційного провадження свідчить, що ОСОБА_1 у поясненнях, які надійшли з пропуском процесуального строку на їх подання, не заявляє клопотання про продовження пропущеного процесуального строку та поважних причин його пропуску не наводить, тому колегія суддів пояснення ОСОБА_1 повертає без розгляду.

Отже, наявні підстави для повернення без розгляду додаткових пояснень ОСОБА_2 та пояснень ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, судове рішення суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

З огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги, він підлягає стягненню в дохід держави.

Щодо витрат на правову допомогу

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

У ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Суд також повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Розглядом справи по суті у суді першої інстанції є вирішення спору шляхом ухвалення судового рішення. Апеляційне та касаційне провадження відповідно до глав 1, 2 розділу V ЦПК України є одним із етапів перегляду судового рішення у разі незгоди з ним однією із сторін (сторонами). Подання особою апеляційної (касаційної) скарги та відкриття апеляційного (касаційного) провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної (касаційної) скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо.

Як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного та касаційного перегляду справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено статтею 59 Конституції України.

Касаційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи. З процесуальними діями суду пов`язано право учасників справи подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі.

Тобто надання відзиву на касаційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України). Подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності такої касаційної скарги.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, серед іншого, заявив про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи в суді касаційної інстанції. Також заявник у відзиві зазначив, що докази понесення витрат будуть надіслані до Верховного Суду.

У січні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду заяву про стягнення витрат на правову допомогу, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із підготовкою процесуальних документів у суді касаційної інстанції, у розмірі 5 000 грн.

Колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_2 про стягнення судових витрат підлягає задоволенню, оскільки відповідач підтвердив належними доказами понесення ним витрат на правничу допомогу у зв`язку з касаційним переглядом справи.

Заяву обґрунтовано тим, що на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 23 травня 2023 року № 25, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Федоренко П. П., додаткової угоди від 23 травня 2023 року № 1 до договору про надання правничої допомоги від 23 травня 2023 року № 25 відповідачу надано професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

До заяви додано Акт наданих послуг правової (правничої) допомоги від 27 жовтня 2023 року, відповідно до якого адвокат Федоренко П. П. надала ОСОБА_2 правову допомогу та юридичні послуги у справі № 130/1125/22, а саме: вивчення матеріалів справи, вивчення та аналіз касаційної скарги, аналіз правових позицій ВС - 1 год 10 хв, вартість - 1 400 грн; підготовка правової позиції та відзиву на касаційну скаргу, формування додатків та надсилання відзиву сторонам у справі - 3 год, вартість - 3 600 грн.

Згідно з платіжною інструкцією від 27 жовтня 2023 року ОСОБА_2 сплатив 5 000 грн адвокату Федоренко П. П. відповідно до акта наданих послуг правової (правничої) допомоги від 27 жовтня 2023 року.

Також до заяви додано докази її надіслання та додатків до неї іншим учасникам справи.

Так, відповідно до опису цінного листа заява ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу разом із додатками 05 січня 2024 року надіслана на поштову адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .

Згідно з описом цінного листа відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 разом із додатками 02 листопада 2023 року надіслав на поштову адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Проаналізувавши долучені до матеріалів справи та подані на підтвердження факту понесення ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу документи, колегія суддів вважає, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом Федоренко П. П. роботи (наданих послуг) відповідає критерію розумності та кількості часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт.

Отже, заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, у розмірі 5 000 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 на його поштову адресу направлялись цінним листом відзив на касаційну скаргу та заява про стягнення витрат на правову допомогу, проте заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 , від позивача до суду касаційної інстанції не надходило, а колегія суддів вважає розмір цих витрат співмірним, тому підстави для їх зменшення відсутні.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2023 року залишити без змін.

Заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 7 548 (сім тисяч п`ятсот сорок вісім) гривень 70 (сімдесят) копійок за реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерський район/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007 ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд.055)»; символ звітності банку: 207.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 (п`ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова касаційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік