Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2020 року у справі №1522/20608/12

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

місто Київ

справа № 1522/20608/12

провадження № 61-9400св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю, Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області,

заінтересована особа - Акціонерне товариство "ОТП Банк",

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у складі суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. В., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - ВДВС) про відмову у скасуванні арешту (запис про арешт рухомого майна від 23 серпня 2013 року № 13866116) незаконним та зобов'язати Головне територіальне управління юстиції в Одеській області подати реєстратору заяву про припинення обтяження (запис про арешт рухомого майна від 23 серпня 2013 року № 13866116) і виключення його з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Заявник обґрунтовувала вимоги скарги тим, що 04 липня 2017 року, отримавши витяг з державного реєстру обтяжень рухомого майна, вона дізналася, що у державному реєстрі обтяжень рухомого майна знаходиться запис відносно неї про арешт рухомого майна від 23 серпня 2013 року № 13866116. Зазначений запис внесено у державний реєстр рухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження від 21 серпня 2013 року ВП № 39449261, виданої ВДВС. У зв'язку із зазначеним вона звернулася до ВДВС із заявою про скасування арешту. 03 січня 2018 року на її звернення вона отримала відповідь від 05 грудня 2017 року № 09.1-10840399449261, якою її повідомили, що виконавче провадження № 39449261 було завершене 30 грудня 2013 року, відповідно до акта про вилучення від 10 лютого 2017 року та акта переробки документів від 10 лютого 2017 року зазначене виконавче провадження знищено, тому скасувати арешт неможливо. Заявник вважає бездіяльність ВДВС стосовно відмови у скасуванні запису про арешт рухомого майна від 23 серпня 2013 року за № 13866116 незаконною.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відзив на скаргу не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відмову у скасуванні арешту незаконними. Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції в Одеській області подати реєстратору заяву про припинення обтяження (запис про арешт рухомого майна від 23 серпня 2013 року № 13866116) і виключення його з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених статтями 400, 401, 409, 412, 416 ЦПК України. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками по суті, однак зазначив, що про наявність арешту ОСОБА_1 дізналася ще 04 липня 2017 року. Матеріалами справи також встановлено, що на письмову заяву представника ОСОБА_1 13 червня 2017 року також надавалася відповідь з ВДВС, після чого подано адміністративний позов до Одеського окружного адміністративного суду щодо припинення обтяження, зареєстрованого в державному реєстрі обтяжень рухомого майна 23 серпня 2013 року. З урахуванням наведеного скарга ОСОБА_1 подана з пропуском встановленого законодавством десятиденного строку.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 22 червня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції положень Закону України "Про виконавче провадження". Заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що її права щодо скасування арешту були порушені не у момент, коли вона дізналася про його наявність, а у момент, коли ВДВС протиправно відмовило їй у скасуванні арешту.

Про таке порушення заявниця дізналася, отримавши 03 січня 2018 року відповідь ВДВС від 05 грудня 2017 року № 09.1-10840399449261 про відмову у скасуванні арешту.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у судовому порядку.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 04 липня 2017 року Одеською філією Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України 23 серпня 2013 року за № 13866116 зареєстровано обтяження - арешт рухомого майна, боржник ОСОБА_1.

Підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 серпня 2013 року, ВП № 39449261, видана головним державним виконавцем ВДВС Коваленко В. О.

Згідно з листом ВДВС від 05 грудня 2017 року № 09.1-10840399449261 відповідно до інформації, що міститься в автоматизованій системі виконавчих проваджень, виконавче провадження № 39449261 було завершене 30 грудня 2013 року. Відповідно до акта про вилучення від 10 лютого 2017 року та акта переробки документів від 10 лютого 2017 року це виконавче провадження знищено, тому скасувати зазначений арешт є неможливим.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Оцінка дотримання строків звернення до суду з цією скаргою

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції про пропуск строків звернення до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця, начальника Відділу державної виконавчої служби, Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 459 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

ОСОБА_1, звертаючись до суду зі скаргою, посилалася на те, що їй протиправно відмовлено у скасуванні арешту у зв'язку із завершенням виконавчого провадження, тобто фактично оскаржила бездіяльність ВДВС.

Апеляційним судом помилково не враховано, що лист ВДВС від 05 грудня 2017 року №
09.1-10840399449261, з якого заявниця дізналася про те, що ВДВС не може скасувати накладений арешт у зв'язку зі знищенням виконавчого провадження, ОСОБА_1 отримала лише 03 січня 2018 року і звернулася до суду із зазначеною скаргою у межах десятиденного строку з моменту отримання відповіді, 09 січня 2018 року.

Таким чином, висновок апеляційного суду про пропуск заявником строку оскарження бездіяльності державного виконавця є необґрунтованим, оскільки існує можливість встановити той момент, коли суб'єкт оскарження відмовив заявнику відновити її порушене право (в результаті збереження арешту майна після завершення відповідного виконавчого провадження) та усунути перешкоди у реалізації її прав.

Відповідно, висновок суду апеляційної інстанції про залишення поданої скарги на дії (бездіяльність) виконавця без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з такою скаргою є неправильним; відповідно, підлягає скасуванню таке судове рішення.

Оцінка правомірності та належності способу захисту порушеного права, обраного заявником

За правилом частини 2 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зобов'язавши ВДВС подати реєстратору заяву про припинення обтяження (запис про арешт рухомого майна від 23 серпня 2013 року № 13866116) і виключення його з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, не врахував, що відповідно до частин 1 , 2 статті 40 Закону України

"Про виконавче провадження" підставою для виключення з Державного реєстру обтяження рухомого майна може бути відповідна постанова державного виконавця.

Підсумовуючи, Верховний Суд зробив висновок, що рішення судів про зобов'язання виконавця подати реєстратору заяву про припинення обтяження є помилковим, не ґрунтується на вимогах норм права, тобто не є правомірним способом захисту прав та інтересів заявника.

Під час оцінки законності рішення суду апеляційної інстанції Верховним Судом врахований правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15 (провадження № 11-38апп19), відповідно до якого оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не призведе до належного захисту прав позивача (у справі, що переглядається, - заявника), оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для ухвалення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік таких підстав, установлений статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження" 1999 року.

Втім, у справі, що переглядається, заявник не просив суд зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення шляхом ухвалення постанови про скасування арешту.

Враховуючи, що визнання незаконними дій державного виконавця без зобов'язання його ухвалити відповідну постанову про скасування арешту не призведе до поновлення прав заявника та з урахуванням того, що суд позбавлений можливості вийти за межі заявлених у скарзі вимог, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні скарги з підстав, викладених у цій постанові Верховного Суду.

Зважаючи на наведене, враховуючи, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про законність рішення суду першої інстанції по суті, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги повністю з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко