Історія справи

Постанова

Іменем України

8 червня 2018 року

м. Київ

справа № 557/42/17-ц

провадження № 61-30054 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

представник позивача - ОСОБА_5;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Просто»;

представник відповідача - НагорнийАндрій Євгенович;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 1 березня

2017 року у складі судді Хоменка Д. Є. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 4 липня 2017 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Осипчук О. В.,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» (далі - ТОВ «Авто Просто») про визнання правочину недійсним та застосування реституції.

Позовна заява мотивована тим, що 30 квітня 2010 року між ТОВ «Авто Просто» та ним укладено угоду, з відповідними додатками до неї, з метою придбання автомобіля марки &qu з;Чери Тиго&q?нн;, вартістю 100 720 грн (далі - Угода), у групах з іншими учасниками системи. На виконання умов указаної Угоди він сплатив 85 364 грн 61 коп., однак автомобіль не отримав.

Зазначив, що Угода між ним та відповідачем була укладена під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, вона порушує його права як споживача послуг, не спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Позивач указував, що послуги, які надало ТОВ «Авто Просто», підпадають під категорію фінансових послуг, а тому відповідач обов'язково повинен був отримати відповідний дозвіл (ліцензію), проте цього зроблено не було, що відповідно до частини першої статті 227 ЦК України є самостійною підставою для визнання правочину недійсним.

Ураховуючи викладене, позивач просив визнати Угоду, укладену між ним і ТОВ «Авто Просто», недійсною та стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 85 364 грн 61 коп.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області

від 1 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що діяльність відповідача за спірним правочином не є «пірамідальною схемою» та не суперечить змісту пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з відсутністю головних ознак «пірамідальної схеми» - безтоварності та сплати компенсації одним учасником за рахунок інших, оскільки за схемою придбання товарів у групах придбають товар усі учасники за рахунок об'єднання внесків кожного з них. Різниця між споживачами-учасниками схеми є тільки в часі одержання товару кожним із них, за умови виконання своїх зобов'язань. Відповідач здійснював підприємницьку діяльність із адміністрування фінансових коштів легітимно, оскільки вона не була заборонена Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» на час укладання спірної угоди.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 4 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 1 березня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також вказав, що після набрання чинності змін до законодавства, що регулює порядок надання фінансових послуг, відповідач, відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №40 від 19 січня 2012 року, був зареєстрований у державному реєстрі фінансових установ, відповідно до вимог закону та отримав ліцензію на здійснення діяльності (надання фінансової послуги) щодо «придбання товарів у групах» у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринку фінансових послуг.

У травні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції не враховано, що ТОВ «Авто Просто» зареєстровано як фінансову установу лише 19 січня 2012 року, відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг за № 40, а оскаржувану Угоду сторони уклали 30 квітня 2010 року. При цьому посилався на постанову Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року за № 6-40цс13, в якій було встановлено, що діяльність ТОВ «Авто Просто», яка пов'язана із функціонування системи придбання автомобілів у групах «Авто Так», є надання учаснику програми адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру, з метою придбання ним автомобіля. Вважає, що відповідач надав у 2010 році фінансову послугу, яка відповідала ознакам такої, які були передбачені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у редакції на час виникнення спірних відносин.

Заперечення ТОВ «Авто Просто» на касаційну скаргу, яке подане у листопаді

2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, мотивоване тим, що Угода, яка була укладена між сторонами, відповідає нормам чинного законодавства України. На час виникнення спірних правовідносин не існувало нормативно-правового акту Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з надання послуг з адміністрування придбання в групах, а також про віднесення послуг з адміністрування «придбання в групах» до певного виду фінансових послуг, що зазначені у статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції на час виникнення спірних відносин). Отже, вважає, що станом на квітнень 2010 року їх діяльність з надання послуг спрямованих на придбання товарів у групах не визнавалась як діяльність з надання фінансових послуг, а, отже, не існувало правових підстав для отримання ними ліцензії.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Так, згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, зазначених у частині першій, пункту 7 частини третьої, частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до пункту 7 частини третьої 3 статті 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому в зазначеному Законі нормативне визначення поняття «пірамідальної схеми» не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до «пірамідальної схеми».

Аналіз пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак.

Відсутність вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як «пірамідальної», тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Так, пірамідальній схемі властива сплата за можливість одержання окремим учасником компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» висловлений у постановах Верховного Суду України: від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13та

від 25 червня 2014 року у справі № 6-74цс14 і підстав для відступлення від цієї правової позиції немає.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що укладена Угода в рамках системи придбання товарів у групах не є утворенням та розвитком пірамідальних схем у розумінні пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України &q?ин;Про захист прав споживачів&q?їн;, оскільки ТОВ &qu п;Авто Просто&ququ; надає споживачам послуги на основі системи, кінцевим результатом якої на підставі Угод з учасниками групи є отримання автомобіля всіма учасниками, а споживачі сплачують кошти саме за одержання послуги, яка споживається в процесі її виконання. Крім того, кожний учасник отримує автомобіль відповідно до платежів, здійснених ним самим, та продовжує сплачувати за автомобіль до повної виплати.

Доводи касаційної скарги про те, що на час виникнення спірних відносин, ТОВ «Авто Просто», укладаючи Угоду, предметом якої було адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах,надавало фінансові послуги, але не було зареєстровано у Державному реєстрі фінансових установ, як підстава для визнання Угоди недійсною, є безпідставними.

Законом України від 2 червня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» внесено зміни до частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено пункт 111, згідно якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

ТОВ «Авто Просто» відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №40 від 19 січня 2012 року, було зареєстровано у державному реєстрі фінансових установ, згідно вимог закону та отримало ліцензію на здійснення діяльності (надання фінансової послуги) щодо «придбання товарів у групах» у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринку фінансових послуг, про що також було зазначено судом апеляційної інстанції.

Спірну Угоду сторонами укладено 30 квітня 2010 року, коли отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах не вимагалось, а з 15 вересня 2015 року відповідач здійснює свою діяльність на підставі ліцензії (а.с. 33).

Такі ж правові висновки наведені у зазначених вище постановах Верховного Суду України.

Посилання касаційної скарги на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-40цс13 від 11 вересня 2013 року не спростовують, а підтверджують висновки судів у цій справі.

Інших доводів касаційна скарга не містить.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволені позову, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області

від 1 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області

від 4 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк